"Єднання і досі в нас є": інтерв'ю з Героєм України, розвідником Віталієм Литвином

Сьогодні маю честь зробити інтерв'ю з дуже непересічним гостем. Власне, сьогодні ми будемо говорити про війну очима військовослужбовця, ми будемо говорити про те, як він бачить тенденції в українському суспільстві, і як військові реагують на те, що відбувається за межами нашої країни. 

Я почну, напевно, з того, що нагадаю: бригада швидкого реагування "Рубіж". Ви добре знаєте військовослужбовців цієї бригади, дехто із них хороші друзі наших ефірів. Це люди, які брали участь у боях на Київщині. Це Гостомель, далі це Рубіжне, Сіверськодонецьк, бої за Бахмут... Зараз бригада "Рубіж" працює на Харківщині. Чому важливо згадати про цю бригаду, бо саме сьогодні ми говоримо із майором бригади "Рубіж" Нацгвардії, Героєм України Віталієм Литвином. Вітаємо вас. 

Я б, напевно, хотіла почати з загальної ситуації вашими очима. Рубіж зараз на Харківщині. Зрештою ми говоримо про два з половиною роки великої війни. Все міняється, буквально нещодавно я мала розмову з військовослужбовцем, який каже: "Ну якщо в Бахмут ми заходили працювати, умовно кажучи, і ворог був на відстані 200-300 метрів від нас, і ми ще могли здійснювати навіть евакуацію цивільних, якщо це потрібно було, то зараз - Покровськ 7 кілометрів від фронту, але я втікав від FPV-дрона". Зовсім інша специфіка, напевно. Як війна виглядає зараз вашими очима?

Фото: www.facebook.com/vitaliy.litvin

Я хочу сказати, що наша бригада, бригада Гвардії наступу "Рубіж" зараз застосовується для бойових дій не тільки на Харківщині, це ще й Лиманський напрямок, тобто на декількох напрямках зараз застосовуються наші підрозділи. Нещодавно я виїжджав у зону виконання службових бойових завдань до підрозділів. Я об'їхав лінію від Харкова до Покровська, поспілкувався з військовослужбовцями різних підрозділів, і ви правильно кажете, що методи ведення сучасної війни змінюються зараз, можливо, кожного тижня, кожного місяця, може навіть кожного дня. 

Тому що зараз у пріоритеті засоби ведення розвідки, технічні засоби БПЛА, радіолокаційні станції, які розвиваються, як у Російській Федерації, так і в нашій країні, і також розвивається протидія цим засобам. Тобто ми розуміємо: на початок дій на Харківщині, це на напрямку Липці - Вовчанськ, ворог використовував велику кількість оперативно-тактичних дронів, такі як Орлан-10, Zala та Supercam. 

Зараз вже ми можемо бачити, що ми почали збивати ці "орлани" за допомогою FPV-дронів. Це роблять і наша бригада Гвардії наступу "Рубіж", і бригада "Хартія", і 11-та і 14-та бригада Національної гвардії України. І так само це роблять бригади Збройних Сил України та інші спецпідрозділи. Тобто розвивається технічна складова ведення розвідки. Наприклад, беремо БПЛА, вони можуть залітати на найбільшу глибину. І в протидію цьому в нашій країні розвиваються засоби протидії цим БПЛА, тобто це якісь радіолокаційні станції, станції пеленгації, і засоби, якими можна вражати ці дрони. 

Тобто те, що ви казали про вашого знайомого з Бахмута, ми також працювали на Бахмуті, і ворог був дуже близько, вони використовував велику кількість артилерійських боєприпасів. І зараз, коли ми бачимо, що на території Російської Федерації ці склади з боєприпасами можуть запалати, і вони (росіяни, - ред.) розуміють, що їм так само треба розвивати і історію з FPV-дронами. 

Коли виникла взагалі ця історія з FPV-дронами, коли, пам'ятаєте, була така тенденція: нам наші партнери західні певний час не надавали пакетів допомоги, боєприпасів до артилерійських систем. Якраз це такі виклик та відповідь. Це в тенденціях історії, цивілізації виникали там, в першу чергу, де були складні умови. Наприклад, на нашій території, в нас були тварини, на яких ми могли полювати, ми могли займатися збиральництвом. А, наприклад, шумеро-аккадське царство, їм треба було орошуючі канали рити, тобто їм треба було виживати. 

І так само нам, коли в нас виникла критична історія з боєприпасами до артилерійських систем - це і радянського виробництва, це Д-30, і системи, які нам надавали партнери, це 777, Paladin, Krab польські, тобто різні системи. У нас виникла історія, що ми хочемо боротися, ми хочемо виживати, ми хочемо далі займатися становленням нашої країни, тож наші військові, наші волонтери, наші цивільні розробники почали вкладатися в історію з FPV дронами. Тобто вона виникла спочатку в нас через брак боєприпасів, і зараз вона і надалі компенсує певну кількість відсутності боєприпасів. 

Російська Федерація проаналізувала, побачила це. Тому ми маємо розуміти, що в нас дуже потужний ворог, у них дуже потужна інтелектуальна складова, у них дуже потужна мікроелектроніка. Частина складової виробництва будь-яких дронів, будь-яких боєприпасів із самонаведенням, ті ж самі Краснополі - це будь-які мікросхеми, які друкуються, в них дуже потужна складова, яка залишилась після розпаду Радянського Союзу. Вона була так само і у нас, але через певні втручання Російської Федерації в політичні процеси України, вона просто була зруйнована. І країна наша готувалася до окупації Російської Федерації. 

Зміни тенденцій ведення бойових дій зараз дуже стрімко відбуваються. Мені часто кажуть: "Ви у війську 10 років, третину свого життя". Це справді так, і мені просто проаналізувати, як розвиток технічних засобів іде вверх. Я був оператором БПЛА до того, коли це стало мейнстримом. У 14-му році я пройшов курси, нам зібрали волонтери з Івано-Франківська квадрокоптер. Там, мабуть, не квадрокоптер був, там було більше моторчиків, пропелерів, вони його зібрали на базі Naza DJI, тобто діджаївські мізки були, контролери, вони його повністю самі спаяли, я вже займався тим. І, розуміючи з якого рівня, за 10 років наші БПЛА вітчизняного виробництва, я наголошую саме вітчизняного, не якісь там Fly, які виробляються в Європі. Я хочу сказати, що по ціні західних виробників наші конкурентоспроможні. Тобто за 10 років це дуже колосальний розвиток усіх цих засобів. 

Фото: www.facebook.com/vitaliy.litvin

Потім я ще був ентузіастом, який займався радіоелектронною розвідкою, я собі замовляв DVR SDR, це такий модуль, який показує телеканали, я його підключав до комп'ютера і просто сидів, слухав радіостанцію ворога і наші радіостанції. Тому що ми багато використували тоді не цифрових радіостанцій, а аналогових, і зрозуміло, як зараз ця тенденція, БПЛА, радіоелектронна розвідка за 10 років розвивалася. І під час повномасштабного вторгнення багато приспаних громадян, зросійщених громадян зрозуміли, що був такий період холодної війни, можливо, можна і так назвати, був такий період півроку під час Другої світової війни. 

Певні країни не надавали допомоги, вони виголошували стурбованість, але саме якихось кроків не було вжито в бік підтримки саме української держави і українських громадян. Так, надавалась якась допомога, якісь санкції, які, як ми бачимо, повністю не обмежували військово-промисловий комплекс Російської Федерації, тому що на їхні "орлани" ставились і французькі тепловізори, і багато зі Сполучених Штатів обладнання туди заходило. Тобто були такі, знаєте, замилюючі очі санкції, які не впливали на ВПК Російської Федерації. 

І до повномасштабного вторгнення ми розвивалися своїми силами, це був не дуже великий відсоток громадян, які цим займалися. Після повномасштабного вторгнення ця цифра підскочила в рази. Багато дослідницьких інститутів, наприклад, Політехнічний інститут в Чернігові так само долучається до розробки, і в Києві, і багато в Івано-Франківську, і Львівська політехніка. І багато таких інститутів, де викладачі, студенти, тобто мізки нашої країни, в цьому напрямку вони докладаються до прогресу військово-промислового комплексу України. 

Це, до речі, одне із пояснень, чому ворог так активно гатив по освітніх закладах протягом усього широкомасштабного вторгнення.

Ми розуміємо, що знищення інтелектуальної складової нашої країни і наших громадян, це також тема, про яку можна декілька годин розмовляти. 

Я б дуже хотіла, щоб війна, якщо вже вона ведеться, то велася безпечно для людей, щоб воювали роботи. Вже були прецеденти, якщо я не помиляюся, Том Купер публікував дуже крутий запис, коли фактично роботизована платформа тягне на позиції бійцям БК і вражається ворожим FPV. Чий пристрій, чесно кажучи, вже не згадаю, але от сам момент і картинка, коли робот вражає робота. І це протистояння яке відбувається саме на цьому рівні, дає надію на те, що нам вдасться зберегти більше важливих для нас життів, наших життів, наших військовослужбовців. 

Стосовно людей, без яких ця війна неможлива, зараз є проблема з комплектацією наших бригад, взагалі з кількістю військових. Ми не знаємо конкретних цифр, слава Богу, але мобілізація триває. Як вона триває, це теж окрема тема. Так чи інакше, на вашу думку, чи є тут певні перехили, чи робимо ми достатньо для того, щоб хтось не заявляв на весь Facebook у відчаї, реально у відчаї, що він іде в СЗЧ. Чи робимо ми достатньо для того, щоб не відбувалася ця типу бусифікація, як це вже назвали. То чи робимо ми достатньо для того, щоб балансувати цей момент. 

Дуже складне питання, насправді мені здається, що ми почали робити недостатньо ще, можливо, пів року тому. Багато діячів військово-політичного керівництва, звичайні пересічні громадяни почали просто розслаблятися. Для багатьох ця війна стала далекою, тобто ми мобілізуємося, коли ми чуємо сирени за вікном, ракетну небезпеку. І це, коли це безпосередньо стосується громадян, які знаходяться в тилових містах. Я, до речі, написав пост про пікапи, які в прифронтових містах. Тобто коли, знаєте, місто засинає, в Києві комендантська година, тут ніхто не їздить, Краматорськ, Слов'янськ, Харків, Запоріжжя, на Сумщині міста - вони оживають. Прокидаються люди в пікселі, знаєте, в мультикамі, ще в якомусь камуфляжі, і ці пікапи починають їздити. І вони їздять з шаленою швидкістю, багато їх без фар їздить, вони пересуваються. Вони перевозять особовий склад, вони перевозять матеріально-технічні цінності, вони вивозять артилерію на вогневі позиції, тобто починається бойова робота. Ворог це розуміє, завдає артилерійських ударів, і війна не припиняється ні на хвилину. Тобто коли в деяких містах стихає сирена і приходить оповіщення про відбій ракетної небезпеки, там (у прифронтовій зоні, - ред.) цей процес безперервний. Тобто наші громадяни і громадянки, як гинуть о 10:22, так само вони гинуть і о 22:22, тобто цей процес безперервний. 

І з приводу оцих нещодавніх публічних виступів, що хтось пішов у СЗЧ... Він дає інтерв'ю, він цим хизується, що він пішов у СЗЧ. Таким чином цей військовослужбовець, цей громадянин, полишає своїх побратимів, тобто його роботу треба робити ще більше комусь. І знаєте, в тому, що він пішов, можливо, винен і його командир, і так само винен командир бригади, командир військового формування, Офіс президента, президент, все командування і кожен громадянин, що ми довели цю людину до такої ситуації. Є об'єктивні, суб'єктивні причини, на які треба також зважати, і кожна ситуація, вона індивідуальна. 

Але ІПСО Російської Федерації і взагалі вся пропаганда, і федеральна служба безпеки Російської Федерації, вони націлені на такі ситуації, щоб зробити розкол, щоб роз'єднати наше суспільство. Як ми казали, коли розмовляли з вами з приводу роз'єднання військових і цивільних на дві частини, що були якісь прецеденти, між ними й ТЦК та СП. І мені дуже прикро, коли ми бачимо відео, YouTube Shorts, Reels в Instagram, ролик в TikTok, де якось принижують військовослужбовця ТЦК. Так, є окремі випадки, де вони не гідні проходити службу, де вони некоректно спілкуються. 

Але в Бучанському ТЦК та СП є мій знайомий, який проходив службу в десантно-штурмових військах, він отримав поранення, і він непридатний до проходження служби в десантно-штурмових військах. Його відправили проходити службу в ТЦК та СП, він сумлінно виконує свої обов'язки. І коли показують відео якесь, я розумію, що це ІПСО Російської Федерації, і потім ти заходиш в ті коментарі, читаєш, там просто незрозуміла ситуація, що робиться. Багато ботів, хтось на це ведеться з громадян України, вони це підхоплюють, багато військових, які це постять на своїх сторінках в соціальних мережах. І вони це розносять, цю ідею роз'єднання української держави і громадян. І такі ситуації - це прецедент до того, що ми недостатньо насправді робимо. 

Я, можливо, як офіцер управління, недостатньо спілкуюсь з певними категоріями особового складу і не доношу їм цю інформацію. Але на те є суб'єктивні, об'єктивні причини, тому що мені приходиться робити набагато більше роботи, тому що певні посади в нашій частині не зайняті. Як я колись казав, згадував загиблого свого побратима Володимира Іващенка, і я був тоді такий дуже злий, тому що він був головним сержантом роти снайперів, і він виходив як снайпер на позиції. І якби в нашому війську була достатня кількість військовослужбовців, операторів БПЛА, артелерістів, снайперів, він би не був там. І хтось каже: “Хтось би загинув інший”, ніхто б не загинув, тому що було б більше операторів БПЛА, було б більше піхотинців, було б більше груп вогневої підтримки, і вони б могли виявити той вогневий засіб, який туди приїхав завчасно, його завчасно знищити. Тобто це працює все в системі. 

Просто зараз така ситуація: до мене звернулися мої побратими, з якими я проходив раніше службу, вони пішли в СЗЧ, вони мені зателефонували, пояснюють ситуацію, кажуть: "Мені треба твоя порада, я в СЗЧ, я розвіз свій особовий склад по домах, ми хочемо йти далі захищати країну, ось ми хочемо, ми прагнемо". Деякі з них вже отримували поранення і вони надалі поверталися до проходження служби. 

І знаєте, це може бути проблемою, коли особовий склад біжить від командира якогось некомпетентного, і є, коли вони біжать від ситуації. Тобто десь на лінії боєзіткнення складна ситуація, і люди просто хочуть звідти втекти, і треба, щоб вони розуміли, коли ти йдеш з цієї позиції, ти залишаєш своїх побратимів наодинці з цією ситуацією, які мають характер і вони далі тримають зброю в руках. І насправді СЗЧ зараз дуже багато на слуху, але в моїй бульбашці військовій це невеликий відсоток людей, які йдуть. Це люди, з якими не проговорені ті чи інші ситуації, люди, які втекли від вибухів, не змогли контролювати свій психоемоційний стан. 

Тобто я казав, що командири підрозділів мають бути ще й психологами, у них має бути емоційний інтелект на високому рівні, щоб розуміти процеси, які відбуваються в їхньому особовому складі. Хто може втекти, з ним треба проговорити цю ситуацію більш грунтовно, пояснити. Просто знаєте, солдати приходять, командири відділень, командири взводів піхотних бачать ситуацію дуже вузьку, командир батальйону вже бачить її на батальйон праворуч, батальйон ліворуч, командир бригади бачить ситуацію: бригада праворуч, бригада ліворуч. Тобто треба, щоб наші громадяни, наші військовослужбовці розуміли, що вони бачать ситуацію, яка їм потрібна, і тут ми зважаємо на це. Я був командиром взводу розвідки, і коли паралельно висуваються дві розвідувальні групи на завдання, вони не знають завдання іншої групи. Тому що якщо хтось з них потрапить, не дай Боже, в полон, він може розповісти про завдання іншої групи, яка виконує його паралельно. Тобто є багато запобіжників, щоб уникнути цього, тому що це війна, так, люди гинуть, люди потрапляють в полон, і це ми розуміємо, коли ми долучаємося до війська. І коли ми будемо в єднанні, нероз'єднані ІПСО Російською Федерації, нашим якимось нерозумінням ситуації, то ми будемо ефективні, коли ми йдемо до війська, ми добровільно долучаємося.

Зараз рекрутинг відбувається: Третя штурмова, 58-ма, 28-ма, 54-та бригада, окрема артилерійська бригада, тобто можна звернутися одразу. Приходите, наприклад, до окремої артилерійської бригади, кажете: “Я хочу бути артелеристом”, все, ми тебе беремо, ти стаєш артилеристом. Тобто це треба робити не тоді, коли тебе зупинило ТЦК, тебе забрали, ти поїхав на БЗВП, пройшов, потрапив до якогось незнайомого колективу, тобто зараз багато рекрутингових центрів. Тобто військовослужбовці, командири бригад займаються рекрутингом, займаються набором особового складу. 

Фото: www.facebook.com/vitaliy.litvin

Я це кажу про Національну гвардію України, тому що військовослужбовець Національної гвардії України. У нас ці процеси відбуваються постійно. У Збройних Силах вони так само відбуваються. І військові докладаються до цього на 120%, дехто там на 150. Займаються HR, PR, всі ці модні слова я вивчив під час повномасштабного вторгнення, тому що нам треба проводити рекламу, набирати особовий склад. Бригада - це компанія, яка займається певними послугами для держави, ми збираємо собі кадри, ми переводимо з інших частин і набираємо особовий склад.

І, можливо, хтось на військово-політичне керівництво зважає, що там якісь депутати отримують гроші, будівництва, і зараз стається багато прикрих ситуацій, спекулятивних ситуацій. Такі дві останні ситуації це Тернопіль, Івано-Франківськ з приводу побудови реабілітаційних центрів для ветеранів. Але в Тернополі, як я знаю, побудували житловий комплекс, в Івано-Франківську хочуть побудувати реабілітаційний центр, але реабілітаційного центру з побудованої будівлі буде 25%, все інше - це буде комерція. Тобто ведеться вже певними громадянами спекуляція з приводу ветеранів, військовослужбовців, щоб отримати якийсь прибуток. І ці ситуації будуть виниками. 

Ми можемо бачити як Українська правда, Бігуси, Бутусов плюс, Еспресо, всі інші ЗМІ, якісь незалежні ЗМІ, вони висвітлюють ситуації корупційних схем, якихось неблагонадійних громадян, які тікають за кордон, яких там потім затримують. І це буде відбуватися. Це звичайні процеси для держави, в якій йде війна, яка займається боротьбою за незалежність. Я спілкувався з певними категоріями людей, посадових осіб, що зараз корупція - в Міністерстві оборони, в Міністерстві внутрішніх справ, тобто в силових відомствах - найменша за всю історію незалежності України. 

Коли виникають якісь прецеденти, і засоби масової інформації їх висвітлюють, то це показує спроможність тих ЗМІ, вплив ЗМІ, вплив соціальних мереж, підняття якоїсь соціальної проблеми, важливої проблеми для війська, для становлення нашої держави і обороноздатності. І потім держава і керівництво нашої держави приймає якийсь важіль, або когось усувають, або не приймає. Зараз, можливо це буде зайвим, проговоримо ситуацію, коли Дмитрук втік і Верховний головнокомандувач ініціював нараду з приводу цієї ситуації, що через два тижні буде якесь рішення. Коли це було? Півтора місяці назад, по-моєму. Можливо, ці рішення були прийняті, але вони не були оприлюднені. Тобто я кажу про те, що нам зараз треба всім спілкуватися один з одним: мені як командиру - з особовим складом, військово-політичному керівництву - з військовими, своїми підлеглими, і зі своїми громадянами так само треба фідбек. Виникла якась ситуація - її треба обговорити, а рішення не розповсюджувати? Хтось може сказати, це таємна інформація, я все це розумію, але можна сказати: "Ми прийняли рішення, зараз відбуваються процеси по покращенню цієї ситуації, ми поглибилися". Є речники, є пресофіцери, які можуть це прокомунікувати з громадянами і з військовослужбовцями своєї країни, щоб ця ситуація не замовчувалась, і не був накал цієї ситуації, і Російська Федерація це не використовувала.

Тобто будь-яку ситуацію, чи це СЗЧ, військовослужбовець, який пішов і цим хизується, чи це Дмитрук, який втік - це все треба прокомуніковувати і пояснювати кожному громадянину, що ці процеси ми бачимо, вони відбуваються, і те, що це не повпливає на подальші прецеденти по самовільному залишенню частин. Ми розглядаємо, чому він пішов, як ми можемо цю ситуацію розібрати, як ми можемо покращити. 

Ось я можу сказати, що в такому військовому формуванні як Національна гвардія України ці процеси відбуваються. Тобто, виникла якась ситуація - чивона позитивного характеру, чи негативного - ми робимо по цій ситуації брифінг. І ми дивимося, що можемо взяти з цієї ситуації, яка виникла, як ми її можемо покращити, і щоб в подальшому такого не відбувалося. 

Ви зараз малюєте портрет ідеального командира будь-якої ланки. Тобто важливість знати, розуміти, що відбувається в головах і душах підлеглих, і відтак вже вибудовувати і стратегію своєї поведінки із цими людьми. Бо ви з ними проводите більшу частину свого життя зараз. Але я б хотіла також зауважити, що, на жаль, не завжди, принаймні станом на зараз, командири відрізняються, давайте назвемо це огульно, але доброчесністю. Тобто є рішення, які були свідомо ухвалені і вони свідомо були ухвалені не в правильний бік, могли призвести до трагічних наслідків, все це теж є. І це теж нормальний прояв війни, тим паче такої шаленої інтенсивності. 

Власне, на початку широкомасштабного вторгнення наше вище військове командування характеризувалося тим, що дозволяло командирам різних ланок на місцях ухвалювати рішення, тобто момент цього делегування і розуміння, що людина на землі бачить і розуміє, і ми довіряємо цій людині, це було. Чи є це зараз? І чи немає, скажімо так, зворотнього процесу, коли командири, можливо, є заручниками старої школи, будемо це так називати, і десь бояться підняти нагору проблемні питання свого юніту, який вони, умовно кажучи, зараз очолюють. Чи є загалом у нас проблема командирів станом на зараз в українській армії? 

Зараз командири мого віку, командири батальйонів, які безпосередньо приймають рішення на полі бою, є і старші за віком, є і молодші за віком, це саме зараз про комбатів. На полі бою рішення треба приймати дуже швидко. Ви правильно кажете, вони можуть бути неправильними, тому що дуже велика інтенсивність ведення бойових дій. Ворог у великій кількості застосовує розвідувальні засоби, військове озброєння і техніку, велику кількість боєприпасів і велику кількість особового складу, який проводить штурмові дії. 

Командир батальйону, який працюєз командиром роти, вони приймають рішення на своєму рівні, тобто командиру батальйону віддані вогневі засоби, які входять там в батальйонно тактичну групу або просто в лінійний батальйон. І вони приймають там рішення, коли вводити резерви, які засоби застосовувати, командири роти на своєму рівні використовують свої вогневі засоби, свої резерви. 

Тобто це відбувається, тому що, наприклад, ми беремо командирів батальйонів з нашої військової частини, бригади Гвардії наступу "Рубіж", то вони всі пройшли ланку якщо не командира взводу, то, можливо, вони навіть були сержантами, командири рот були сержантами, вони виконували завдання, вони були стрільцями, гранатометниками, кулеметниками. І більш перспективна кар'єрна сходинка їм дозволяє, і вони командирами взводів, командирами рот йдуть в управління батальйонів. Вони розуміють, як ці процеси відбуваються знизу, ці командири розуміють, як страшно бути в окопі, коли тебе штурмує ворог, але треба робити дії, треба відбивати. 

Знаєте, є така ситуація, вона дуже проста: ти стоїш на позиції і тобі страшно спостерігати, ось ти не бачиш тієї посадки, ти не бачиш ворога, ти просто присів, і тобі так, знаєте, на якомусь підсвідомому рівні, спокійніше. Але коли ти розумієш, що, якщо ти цього не будеш робити, тебе прийдуть і вб'ють, або візьмуть у полон, або вб'ють твоїх побратимів. І ти це робиш, тобі страшно, ти це робиш, ти бачиш ворога, вступаєш із ним в стрілецький бій, ти його знищуєш. І це, знаєте, стрілецький бій зараз звучиться дуже навіть в кайф, ось особисто мені, особовому складу, тому що аби провести стрілецький бій треба пережити багато артилерійських обстрілів, багато нальотів FPV і дронів зі скидом, тобто це дуже складно.

І ці команди батальйонів, ці командири рот, вони були на початок повномасштабного вторгнення просто особовим складом, який виконував завдання, і коли вони підіймаються, вони хочуть ухвалювати правильні рішення. І, наприклад, по Національній гвардії України, я хочу сказати, особисто я, кого мені боятися? Тобто завтра-післязавтра я піду на лінію бойового зіткнення, і мене, якщо не вб'є керована авіабомба, скинута з літака з території Російської Федерації, або мене вб'є FPV, або десь треба буде виходити на рекогностування, і мене там вб'є якийсь Орлан, який мене побачить, і вб'є мене артилерійська система Краснополь, тобто це може статися. І це може статися із будь-ким, з командиром бригади, тому що в першу чергу ці засоби, які виявляють, щоб знищити КСП бригади, щоб була втрата керівництва. 

Є багато компетентних командирів батальйонів і командирів рот, і, наприклад, в нашій частині я не бачу критичної ситуації з приводу некомпетентних командирів. Тому що ось знаєте, вся інфраструктура Національної гвардії України, ми таке замкнуте військове формування з багатьма функціями охорони важливих державних об'єктів, патрулювання територій, масові заходи, на яких присутні також представники Національної гвардії України. 

Я хочу сказати, що я починав службу в 14-му році в 50-му полку, який базується на Івано-Франківщині, і ті військовослужбовці, які охороняють Бурштинську ТЕС або патрулюють вокзали в Івано-Франківську, вони ще півроку тому боролися за нашу незалежність в Серебрямському лісі. І ці команди рот, сержантський, солдатський склад, вони втрачали своїх побратимів, вони бачили ворога в приціл своєю стрілецької зброї, вони його знищували. І зараз вони повернулись на ротацію, хтось отримав поранення, вони зараз займаються тим патрулюванням. 

Я дуже пишаюсь тим, що проходжу службу в Національної гвардії України, бо від нас, якщо військовослужбовці або офіцери кудись переводяться, то вони переводяться або в Службу безпеки України, або в Головне управління розвідки, тому що там є перспективи, хтось розуміє, що він кращий в тому чи в тому. І в нас своя академія, яка готує офіцерський склад, і в ту академію відправляється багато офіцерів, командирів бригад з пораненням, які в подальшому викладають нашим майбутнім офіцерам свій досвід. Тобто цей досвід аналізується, і відбуваються такі процеси. 

Так на деяких напрямках, на дуже важливих напрямках, наприклад, візьмімо Покровський напрямок, до якого прикута вся увага українського суспільства. Ми дивимося, ми втрачаємо, як ви казали, що там дуже тяжка ситуація, і також там застосовуються і підрозділи Національної гвардії України. І, можливо, десь якимось своїм баченням хоче покращити ситуацію і спускається до низів своїх крісел з Києва і хоче допомагати там. Я сподіваюсь на те, що люди, які спускаються до того рівня і дають вказівки там командирам бригад, командирам батальйонів, вони сумлінно і від щирого серця хочуть допомогти. 

Просто досить багато буває ситуацій, і підіймає пан Кротевич з приводу звільнення Содоля, і багато є інших. І як я казав, це ті самі процеси як з корупцією, тобто ми всі люди, військовослужбовці, Збройні Сили, Національна гвардія України, це пересічні громадяни, яких ви можете зустріти в метро, в кінотеатрі, в будь-якій кав'ярні, або в такій самій кав'ярні, як ми зараз з вами сидимо. 

До речі, деякі із них бувають неприємні, це нормально. Як українське суспільство, ніхто з нас не класний на 100%. Але так, я розумію, про що ви абсолютно, тим паче, коли ми живемо у світі тотального прямого етеру. Іноді його так багато, що нам здається, що все, що ми бачимо, це от знаєте, все це і є нашою планетою, і це всюди, і так відбувається абсолютно на 100%. Хоча ми маємо розуміти, що журналісти завжди розказують окремі історії, які, безумовно, можуть свідчити про якісь тенденції, але для того ми і розказуємо про них, щоби в тенденції це не перетворювалося.

Я ще насправді хотіла запитати: ви Герой України, але роздумували над тим, чи варто вам було брати Золоту зірку, правда? 

Це була така ситуація, в червні 22-го року, знаєте, там день відбувався таким чином, що якщо ти дожив до обіду - це добре, якщо ти пережив цей день, це взагалі шикарно. І дивлячись на якісь матеріальні цінності, заслуги, в мене був особовий склад, коли мене викликали на КСП тактичного групування "Рубіж" повідомити, що можливо буде або не буде Верховний головнокомандувач в нашому КСП і хоче тобі присвоїти звання Героя України з врученням ордену "Золота зірка". Я кажу: "Який орден "Золота зірка", в мене там хлопці на позиціях". Я коротше взяв водички, взяв поїсти і поїхав знову на взводний опорний пункт, тому що відбувались постійні штурмові дії. 

Це тоді було, ми знаходились посеред міста Сіверськодонецька, і ворог хотів знищити мости, ворог хотів прорватися будь-яким чином, там постійно авіанальоти, постійні артилерійські удари, постійні удари танками. Тобто бронегрупами, які атакували просто наші взводні ротні опорні пункти, там батальйонні рубежі оборони, це відбувалося по всій лінії зіткнення нашій в населеному пункту Сіверськодонецьк. І просто в мене не було часу, я про це не думав, мені треба було повертатися. Щоб звідти виїхати з взводно опорного пункта і добратися на командний пункт тактичної групи, це треба було проробити спецоперацію, на якій тебе могли вбити. Там треба було бігти під артистськими обстрілами, потім під вогнем ворожого кулемета треба було перебігати, тобто дуже складна ситуація була, і зважаючи на все це, я просто не бачив доцільності врученнях якихось нагород на тому етапі ведення бойових дій особисто мною, моїм особовим складом, і мені це було взагалі неважливо.

Тобто у мене є ділянка, за яку я відповідаю, і для мене там були дуже важливі процеси, які відбувалися, і я не хотів звідти йти ні на хвилину, ні на годину. Тому що я полишаю свій особовий склад, я полишаю підрозділи ліворуч, праворуч без розвідувальної інформації, тобто такі були складнощі. І на мою думку, на той період було багато військовослужбовців, які більше заслуговували на цю відзнаку, ніж я. І тому я відмовлявся, казав, що я не хочу її отримувати, я їду до свого особового складу, мене вмовляв командир бригади. Не вмовляв, ну спілкувався, спричиняв тиск на мене психологічний за своїми посадовими обов'язками, командир тактичного угрупування, і мої побратими, коли сказали: "да, командир, ти достойний, треба брати, все бери”. І тоді я залишився і отримав звання.

Дякую вам за це, за те, що ви тоді залишилися, і за те, що я зараз маю змогу з вами говорити, про це зокрема. 8 годин на старті широкомасштабного вторгнення, Гостомель, важливість аеродрому і розуміння, чому на ньому так зорієнтувалися росіяни, ні для кого вже зараз, ну принаймні для людей, які цікавляться нашою війною, не секрет. Що росіянам потрібен був цей майданчик для того, щоб у подальшому саджати свої військово-транспортні літаки з усім необхідним, і от вже напрацьовувати той ресурс, який мав би займатися окупацією нашої столиці. А цього вдалося уникнути завдяки вам і вашим побратимам. Перші 8 годин у своїх інших інтерв'ю ви називали вирішальними, і Україна правильно скористалася цим часом, мобілізувалася. Чи були за ці 2,5 року для вас інші такі пікові моменти, які ви принаймні для себе бачили, якими ми скористалися і власне мали певні поди, а можливо пікові моменти, які ми упустили.

Ці 8 годин насправді, як я і казав у минулих інтерв'ю, були дуже важливі для наших громадян, і повномасштабне вторгнення почалося як війна. Ворог на нас напав зранку, зненацька, завдав ударів, і я розумів, що ці весь день наші громадяни можуть іти в військомати, Генеральний штаб, управління Національної гвардії України може мобілізуватися, планувати. І все, ми маємо, як військовослужбовці виконати свій обов'язок, стримати ворога, можливо, загинути, і всі в мене були готові загинути. Ми тоді були в Луганській області, наша частина військовослужбовців була в Гостомелі, і ці військовослужбовці, знаєте, це таке було єднання між всіма командирами, всім особовим складом Сил оборони та безпеки України, що всі розуміли, зараз або ніколи. 

І Сили оборони і безпеки України, вони виконали ту свою функцію і вистояли, стримали колосальну кількість ворожої авіації. Тому що Сергій Фалатюк на Гостомельському аеродромі збивав гелікоптери, які заходили, і він був там зі строковиками нашої військової частини, вони стримували ворога. І це відбувалося по всій нашій лінії боєзіткнення і по всьому кордону з Російською Федерацією, тобто кожен командир виконав ці завдання. І в подальшому такого більш значучого, більш вагомого суспільного єднання я, можливо, не відчував на протязі 2,5 року.

Далі був шлях, яким ми йшли, десь були перепони, певна кількість військовослужбовців, вона і надалі об'єднана цією спільною думкою, єднанням, яке почалося на початок повномасштабного вторгнення. І мій особовий склад, військовослужбовці, з якими я познайомився, ми й надалі спілкуємось. І ніхто не готовий і не хоче полишати Сили оборони та безпеки, це мої побратими, Десантно-штурмові війська, Військово-Повітряні сили, Сухопутні війська, танкові формування, розвідувальні підрозділи, СБУ, ГУР, тобто всі. Я знаю, познайомився з багатьма сильними, достойними військовослужбовцями, військовослужбовицями Сил оборони України, і це єднання досі тримається.

Є ситуації, якими ми скористалися, і які будуть в подальшому - це оборонна операція на Курщині, ситуація, яка в нас не вийшла, це наш контрнаступ на півдні України. Тобто, знаєте, таких ситуацій безліч, і ситуація найбільшої трагедії, а може і найбільшої радості, може статися на невеличкому відтинку. Візьмемо там, Запорізький напрямок, будь-який напрямок, Лиманський напрямок, найбільша трагедія може статися тоді, коли випущена куля якимось російським військовим вб'є чийогось сина, чиюсь доньку, чийогось батька, чиюсь сестру, це буде найбільша трагедія на нашій планеті. Для сім'ї, для нашої нації, для нашої держави, тому що загинув наш громадянин, який мав би жити і просувати нашу країну в майбутнє, в наше процвітаюче майбутнє. І ця ситуація, вони для багатьох громадян особливі. 

Ситуації найтяжчі, коли ти відвідуєш похорони, або тобі повідомляють, що хтось загинув. Нещодавно ми ховали розвідника з нашої військової частини, Єгора, і я вручав прапор словами від імені президента України, верховного головнокомандувача: “Я прошу Вас прийняти цей прапор як символ держави, якій сумлінно та до кінця служив Ваш син”. І коли мати почала просто ридати і плакати, і вона приймає цей прапор, і вона розуміє, що наша боротьба продовжується, вона втратила свого сина, але вона не втратила країну. І в мене аж голос тремтить, коли я це кажу, вона не втратила країну. І це єднання, воно й досі в нас є, і ми об'єднуємося в такі важкі критичні ситуації, і ця критична ситуація в нас ще й досі. 

Тому що, як ми на початку з вами розмовляли, коли ворог б'є по видавництву Vivat у Харкові, він нищить наші книги, він нищить нашу культуру, коли він б'є по інститутах, коли він б'є по школах, він хоче знищити нашу інтелектуальну складову, щоб ми не розвивалися. Але наші громадяни і далі продовжують друкувати книжки українською мовою, писати вірші, розробляти нові засоби РЕБ, розробляти нові БПЛА, які можуть палити склади в глибині Російської Федерації. 

Долучаються також нові громадяни, які виконують безпекову операцію на Курщині. Ті самі, які вже воюють 2,5 року, вони втрачають своє здоров'я, і вони не йдуть в СЗЧ, і вони надалі борються на Покровському напрямку. І у нас достатньо сильних громадян і достатньо сил, мотивації протистояти Російській Федерації і надалі.