Януковичу не пояснили, чим Дракон відрізняється від Диявола

Власне кажучи, будь-кому, хто хоче мати справу з Китаєм, варто знати наступне. В китайській традиції немає концепції Диявола. Тобто, певні втілення зла, безперечно існують, як і в будь-якій культурі. Але аналог Сатани – уособлення Вселенського Зла – відсутній як такий. Проте є багатоликий, коли добрий, а коли не дуже, Дракон. Нерідко його вчинки виходять за межі моралі, але завжди логічні й мудрі. Тільки це стає зрозуміло лише згодом.

Цей культурологічний екскурс, на перший погляд вельми далекий і від політики, і від економіки, насправді має до них безпосередній стосунок.

Відсутність Абсолютного Зла дуже сильно розширює рамки прийнятного. Перефразуючи Достоєвського, «Сатани нема, тож усе дозволено». Звісно, це певне перебільшення, але в тому, що стосується торгівлі й переговорів практично знімаються табу. Вочевидь, укладання угоди хоч з (європейським) Дияволом стає не лише прийнятним, але й часом навіть бажаним: з одного боку, це дає очевидні дивіденди, з іншого – знання, що «та сторона» принципово не гратиме чесно, не тільки розв’язує руки контрагенту але й збільшує його шанси на виграш – хоч би й шахрайський. На державницькому рівні сюди додається конфуціанське прагнення загального блага, і результатом цього коктейлю стає не лише відсутність докорів сумління, а гордість честю служити своєму суспільству.

Тепер подивимося на новини з Пекіну. Українського гостя прийняли так, як і годиться зустрічати голову країни-партнера. Все за конфуціанським каноном (церемонія, етикет, звичай). І, знов-таки, за каноном йому відмовили у черговій позиці: доцільність. Інакше навіщо міністру закордонних справ КНР уникати цього питання? Логіка тут цілком очевидна: гроші люблять тишу, тож наразі Україна – не найкраще місце для їх вкладення. І заковика не лише в недовірі до чинного уряду, якому ще треба втриматись при владі. Зацікавлення Китаю Україною багато в чому зумовлено тим, що він бачить у ній фіртку до Євросоюзу. Доплачувати за «самодостатність» чи дрейф до союзу Митного у Пекіні, вочевидь, не збираються.

Це, однак, не заважає підписанню ряду інфраструктурних і модернізаційних угод. Це той самий механізм, який КНР неодноразово застосовував в Африці: рано чи пізно інфраструктурний гачок відкриває китайським концесіонерам ресурси країни, тож модернізація стає в пригоді не лише аборигенам, але й їм. Не кажучи вже про вічну реструктуризацію боргових зобов’язань.

З іншого боку, китайське керівництво чудово розуміє, що мало хто зараз готовий дати грошей Януковичу. Але знаючи, що з легкістю може перебити пропозицію Москви, Пекін просто дає йому трішки похвилюватись. Це одна з класичних стратагем: не заганяй противника в глухий кут, залиш один контрольований шлях для відступу. Звісно, певний ризик того, що посилаючись на «тиск обставин» Київ візьме курс на інтеграцію з Митним союзом, існує, однак цей не надто вишуканий спосіб політичного самогубства лише зекономить гроші Китаю. Адже, як показує досвід Білорусі, Казахстану та Киргизстану, Росія не спроможна перешкодити ані китайському бізнесу, ані державним інтересам КНР у цих країнах.

А $13 млн. матеріальної допомоги на нез’ясовані потреби Пекін Києву, очевидно, дасть. І не треба говорити про відкати: обґрунтування цього теж знаходимо в конфуціанському каноні – гуманність, дар, розуміння. Зокрема, розуміння того, що подальше співробітництво – що в агротехнічній галузі, що в енергетиці, що у ВПК – з лишком перекриє поточні витрати.

І тут варто згадати про Дракона. За звичай, того, хто його переможе чи перехитрує, він щедро обдаровує. Тільки дари ті згубні: переможцю бракує мудрості розпорядитися ними. Втім, це всього лиш казки…