Україна: нова диктатура
Професор Єльського університету, автор численних робіт з європейської історії ставить питання: чи стане український де-юре авторитарний режим таким де-факто
Матеріал опубліковано на сайті американського видання The NewYork Rewiev of Books.
На папері Україна відтепер диктатура. Президент Віктор Янукович, змусивши депутатів своєї Партії Регіонів прийняти надзвичайний пакет законів, присвоїв вирішальну політичну владу собі. Сотням тисяч українців, що тижнями стояли на холоді, виступаючи за базові права людини та глибшу асоціацію з Європою, президент відповів порушенням прав людини й досить сумною імітацією Росії.
За процедурою та контекстом закони, «ухвалені» українським парламентом на цьому тижні, суперечать найбазовішим правам, зазначеним сучасними конституційними демократіями: висловлювання, зібрання та представництва. Хоча вони стосуються найбазовіших аспектів політичного життя та трансформують конституційну структуру української держави, ці заходи не пройшли ані найменших парламентських процедур. Не було громадських слухань, не було обговорення в парламенті, не було, власне, й голосування. Було показування рук у парламенті та оцінка кількості піднятих рук. Стандартну електронну систему голосування, що створює офіційний запис, не використовували.
Депутати – вочевидь, ті, хто підняли руки, – проголосували власне проти себе самих. Якби депутати від Партії Регіонів Януковича читали законопроекти, чого, згідно з повідомленнями з України, не було, вони б зрозуміли, що їхні власні позиції тепер під загрозою. Їхній парламентський імунітет віднині не гарантовано, що означає: якщо вони голосуватимуть неправильно, їх можуть позбавити недоторканості й почати судове переслідування. Головний політичний суперник Януковича, Юлія Тимошенко, ув’язнена. Її адвоката вже позбавлено депутатського мандату.
Взагалі, розмови про справу Тимошенко відтепер ризиковані. Дії, означені як «втручання в роботу судів», заборонено. «Образливі» висловлювання про суддів незаконні. Правдою, здається, навряд чи вдасться захиститись. Приміром, правда те, що новий голова найвищого суду України колись очолював суд, що «загубив» документи про давні вироки президенту Януковичу за зґвалтування та пограбування. Проте, це, схоже, одна саме з тих речей, які людям більше не дозволять говорити. Оскільки йдеться, зокрема, про біографію Януковича, розпливчасто сформульовану в новому законі заборону на «наклеп», імовірно, використають для криміналізації недружніх висловлювань про президента.
На жаль, це лише початок. Публічні протести – це те, що лишається громадянам, коли жодна інша форма комунікації з владою не працює. Надзвичайно широкими та мирними публічними протестами проти уряду, що розпочалися в листопаді, українці цими тижнями подали європейцям позитивний приклад. Відтепер буде незаконно порушувати урядові приписи щодо масових зібрань. Оскільки таких приписів фактично немає, будь-яке громадське зібрання може бути визнано таким, що суперечить закону. Віднині незаконно займатись «екстремістською діяльністю», що включає висловлювання «екстремістських» поглядів у друкованому вигляді, в інтернеті та в телефонних розмовах. Інтернет-провайдери та телефонні компанії тепер зобов’язані зберігати записи, що дозволить слідчим порушувати справи за ці порушення.
Певно, найбільше серед нових законів засмучує той, що копіює російську норму щодо «іноземних агентів». Організації, що отримують будь-яку пряму чи непряму фінансову допомогу від будь-якого джерела за межами України змушені таврувати себе, додаючи до власної назви штамп «іноземний агент». Їх також зобов’яжуть оприлюднювати регулярні звіти щодо їхньої діяльності та обкладуть особливими податками.
Очевидно, за таких обставин неможливо нормально займатись бізнесом, хоч політичним, хоч ні. Якби такі закони існували в Сполучених Штатах, мій роботодавець був би «іноземним агентом», адже Єльський університет отримує гроші від джерел за межами Сполучених Штатів. Так само роблять найкращі університети в Україні – Києво-Могилянська Академія та Український Католицький Університет, – чиє існування тепер під загрозою. Так само, звісно, чинить і сама католицька церква, чиє майбутнє в Україні тепер непевне. Це загальна проблема: вражаюче відродження євроейської освіти та культури в сьогоднішній Україні, звісно, фінансується з-за кордону.
Чи стане Україна диктатурою на практиці? Українці мають сильні підстави для спротиву. Ці закони, тепер підписані президентом, ставлять крапку на українській республіці, яку вони знають. Вони також сильно зменшують можливість майбутньої європейської інтеграції – а це те, чого прагнуть по всій країні, зокрема серед еліт і політичного класу. Ніхто в Брюсселі чи європейських столицях не лобіюватиме торгову угоду з керівництвом, яке відверто обрало авторитаризм.
Якщо цим законам дозволять лишатись чинними, майбутнє України, таким чином, за відсутності вибору буде з Білоруссю та Росією. В цьому немає економічного сенсу, адже європейський ринок більший і важливіший. Єдиний сенс, який тут є, - політичний – для президента, який знає, що він має занадто слабке положення у власному суспільстві, аби виграти ще одні демократичні вибори.
В минулі десятиріччя українці були серед найбільш вражаючих захисників своїх прав. В минулі тижні українці захищали ідею Європи, надихаючи самих європейців. Чи захистить хтось громадянське суспільство в Україні?
- Актуальне
- Важливе