Відповідальність. Потрібно розмовляти. Потрібно бути сильними

Для українців вихід на «Євромайдани» був способом боротьби не за юридичний вступ до Європейського Союзу і не за підписання угоди про асоціацію,  а за надію жити нарешті за європейськими стандартами. Українці вимагають справедливості, верховенства права, захисту від свавілля держави та бандитських правил співіснування, які замінили в Україні і законодавство, і суди. Отже єдиним позитивним результатом революції має стати не лише зміна лідера, як це було у 2004 році, а зміна цінностей, на яких побудована Україна.

У цій боротьбі ми не маємо права  втратити цілісність держави. Той, хто стверджує, що відбувається конфлікт лише між людьми, що зосереджені на одній вулиці і спецпідрозділами міліції, ситуацію спрощує. Карта, на якій позначені області, де громадяни беруть владу у власні руки, і області, де все залишається без змін, найкраще ілюструє те, що Україна і справді розділена. Ці відмінності дійсно мають коріння не лише історичні, а й політичні. Влада, яка у значній частині регіонів змогла обмежити демократію і свободу слова, побудувала на цьому розділі своє панування. Мусимо визнати, що значною мірою їй це вдалося. Саме тому, як би це не було важко та непопулярно, діалог з цією владою потрібний. Він потрібний для того, щоб ми не отримали дві України. Одну – у Харкові, Донецьку, Луганську та, можливо, у Криму, іншу – на решті наших територій. Можна не сумніватися, що ця «перша» Україна буде, як і Придністров’я, окупована російськими військами та керуватиметься маріонетковими диктаторами. Ця «перша» диктаторська Україна гальмуватиме економічні та політичні процеси у «другій» Україні, яка намагатиметься стати демократичною частиною Європи. Щоб цього не відбулося і потрібно розмовляти з владою. Так, українці вміють звитяжно боротися. Але сенс життя для кожної нормальної людини у радостях, а не у випробуваннях. Як сказав у розмові зі мною на телебаченні польський громадський діяч Кшиштоф Становський, раніше в Польщі можна було стати героєм лише у двох випадках: якщо ти загинув від рук сусіда або якщо ти цього сусіда вбив. Але поляки перемогли тільки тоді, коли відмовилися бути заручниками історії. Українці тим більше не мають бути заручниками своєї власної історії. Козаки мужньо воювали, але врешті-решт втратили козацьку державу, УПА героїчно боролася, але була знищена. Тепер не маємо історичного права залишати поле бою з таким результатом. Тому розмовляти потрібно.

На жаль, цього не розуміють Янукович і його владне оточення. Ось вони вже фактично продали Україну за 15 млрд. доларів і тут раптом чомусь таке почалося. Вони не розуміють природи протесту людей, яких досі переконано вважали мовчазними рабами. Вони знаходять для себе абсурдні пояснення, які їм підсовують консультанти з російських спецслужб. Янукович щиро переконаний, що український герой вірменського походження, який декламував Шевченка і мріяв вступити у театральний інститут, є представником таємної вірменської терористичної організації, а не українцем-патріотом. Вони просто не знають, що таке патріотизм. І все одно з ними потрібно розмовляти. Поляки почали боротьбу за власну свободу і за власну демократію ще у 50-х роках. Їх розстрілювали, як сьогодні розстрілюють нас, їх катували, вони пережили надзвичайний стан, але змогли перемогти тільки тоді, коли примусили владу розмовляти. Ми теж повинні примусити нашу владу до цього. Ми не повинні брати участь у розмовах, які нас принижують. Янукович має зрозуміти, що ставити ультиматуми опозиційним лідерам можна, але це безнадійно та безрезультатно. Тому що повстали проти нього не опозиційні лідери, а український народ. Народу не можна ставити ультиматуми і розмовляти з ним з позиції сили. Тому що народ сильніший.  Члени Партії Регіонів повинні відчути власну відповідальність і перед своїми прихильниками, і перед противниками і переконати Януковича до розумного діалогу. Якщо їм це не вдасться, їм потрібно самим відмовлятися брати участь у злочинному знищенні українців і України. А ми тим, хто відчує зараз власну відповідальність, повинні простити їхні злочини, якщо вони не пов’язані з убивством людей. Простити, але не забути, щоб не повернутися до життя, яким ми досі жили. Бо далі нам все одно потрібно буде жити разом в одній країні і разом цю країну будувати.

Нам доведеться жити разом і з олігархами. Їхній вплив на ситуацію в Україні сьогодні величезний. Вони є тими ляльководами, які заради власного збагачення, будучи владою, намагалися маніпулювати і опозиційними партіями, і громадськими організаціями, і засобами масової інформації. Вони породили всевладного Януковича, якого потім почали боятися і ненавидіти. Через те, що він захотів бути найбагатшим з них і за їхній рахунок у тому числі. Так, нам доведеться з ними миритися. Але лише в тому разі, якщо вони зараз переконають Януковича і владу піти на діалог та змінити країну. Їм доведеться з олігархів перетворитися на звичайних багатих людей. Їхній вплив на владу має бути ліквідовано. Але це краще, ніж бути «розкуркуленим» Януковичем та Путіним або загубити частину своїх активів, які раптом опиняться за кордонами їхньої України.

Але щоб це сталося, щоб розмова стала можливою, ми маємо бути мудрими і сильними. Для цього нам не потрібен один лідер, якого, як месію, очікує багато людей. Ще не розпочалася президентська виборча компанія. Як тільки це станеться, ми і визначимо, кого висуватимемо. А поки що у нас має бути багато лідерів. Якби не мужність та талант Андрія Парубія, не були б створені загони самооборони Майдану. Якби не чесна робота мого колеги Степана Кубіва, і штабу, і людям на Майдані було б набагато важче. Якби не Леся Оробець, деяких активістів ми б не врятували. Якби не сміливість Арсена Авакова, «тітушки» уже давно розгромили б деякі  барикади. Все це лідери. Сьогодні лідери у регіонах повели людей до встановлення народовладдя, а лідери серед вболівальників у Донецьку і багатьох містах України організували засудження продажних бандитів. Скільки б критики не було на адресу Яценюка, Кличка та Тягнибока, - вони справжні лідери, бо проявляють політичну відповідальність і цінують людське життя. Але і серед тих молодих патріотів, які власним життям жертвують, ідучи на бій з озброєним «Беркутом», теж є справжні лідери. І всіх їх об’єднує бажання не жити у рабстві.

Тому потрібно розмовляти.  Ми маємо власною силою та мудрістю примусити їх розмовляти. Демократичні країни якомога швидше повинні нам у цьому допомогти. Янукович все ще не готовий до серйозних розмов. Він все ще вважає, що побудує друге Межигір’я, через яке побити Таню Чорновол, і пануватиме вічно. Доведемо йому, що це не так.  Кожен з нас є відповідальним за життя побратима і за збереження України.