Навіщо Путіну комісія ОБСЄ в Криму
Повідомлення про те, що російський президент Володимир Путін погодився створити групу з розслідування ситуації в Криму під егідою ОБСЄ, викликало стриману, але схвальну реакцію на міжнародній арені. Дехто навіть сприйняв це як „благородний жест"
Перед початком святкувань з приводу приступу миролюбства в російського президента варто згадати декілька ключових моментів стосовно діяльності ОБСЄ. По-перше, слід визнати, що більшість конфліктів, у вирішенні яких брала участь організація, дотепер залишаються нерозв’язаними. Досить згадати Карабах і Придністров’я. Якщо врахувати той факт, що Росія, не виключено, сама й прагне штучно створити на півдні України великий заморожений конфлікт, шанси на ефективний дипломатичний вихід з кризи видаються близькими до нуля. І в даному випадку місія ОБСЄ – це свідома спроба російського керівництва „випустити в свисток” безконечних дипломатичних переговорів енергію західних держав.
По-друге, якщо б ішлося про готовність до політичного вирішення проблеми з міфічними порушеннями прав росіян в Криму, Росія сама б спочатку звернулась би до ОБСЄ, а вже потім – в разі неефективності даного механізму, вдалась би до військової сили. Оскільки все відбулось з точністю до навпаки, немає сумнівів, що запізніла згода на втручання міжнародної організації – намагання прикрити відверту військову агресію фіговим листком „готовності до політичного врегулювання конфлікту”.
І втретє – що не менш важливо – та сама ОБСЄ може стати інструментом в руках росіян (і проросійських сил в Криму) для подальшої ескалації конфлікту. Кілька „прикрих інцидентів” з російськими військовими чи російськомовними цивільними в момент перебування місії стануть „неопровержимым подтвержденим бандеровско-нацистской агрессии» в Криму – і приводом для „легітимної” ескалації конфлікту.
Не кажучи вже про той факт, що в самій Росії ОБСЄ вже давно – ще з часів Оранжевої революції –проголосили „агентом західного впливу на російську політику”. А хто стане всерйоз слухати заклик ворожого агента нехай навіть не скласти, а опустити зброю?
Насправді, в Путіна є план „Б” щодо відступу з України – його явно і незграбно реалізує Рада з прав людини при російському президенті, розповідаючи байки про те, що в російської сторони була інформація про жахливі порушення прав російськомовних в Криму. Яка, бачте, на щастя не підтвердилась. Хоча все, що відбувається на цьому фронті, схоже навіть не на чекістську операцію, а на якусь дрібнохуліганську „розводку лоха” в пітерському підворітті. „Нам сказали, що тут вбивають росіян, ми висадили десяток тисяч солдатів на вашу територію, не знайшли вбитих і повернулись додому. Така от прикра помилочка вийшла, громадяни сусіди”.
Західні держави всерйоз надіються на цей важіль. Інакше помічник державного секретаря США Вікторія Нуланд не летіла би до Відня представляти США на засіданні ОБСЄ. Врешті, її присутність, ймовірно, стане для США додатковою можливістю поспілкуватись із „залізною Ангелою”, у чиїй готовності приєднатись до „жорстких заходів” стосовно Росії у Вашингтоні дотепер сумніваються. Безумовно, за останній тиждень позиція Меркель пройшла немалу еволюцію – і остання розмова з Обамою про Путіна, який вже живе „у іншому світі” – тому явне підтвердження. Проте наскільки небезпечним божевільним вважає „іншосвітного” російського лідера німецький канцлер, стане очевидним в найближчі години і дні. Явним індикатором стане готовність поступитись економічними інтересами, повязаними з „любим російським другом” в ім’я спокою та геополітичного балансу в Європі, а також збереження суверенітету одного, далеко не найсильнішого, європейського союзника. В ім’я ідеалів, які дотепер були непорушними абстракціями, а за кілька днів стали крихкими й непевними. Як нерви молодих хлопців у камуфляжі, що дивляться один на одного десь недалеко від Перекопу, тримаючи руки на гашетках.
- Актуальне
- Важливе