Іран остаточно поступається місцем ізгоя Росії

Завершення процесу ліквідації високозбагаченого (до 20%) гексафториду урану, і переробка його в придатний для виготовлення ядерного палива оксид означає, що іранський уряд втратив можливість швидко – впродовж року – створити ядерну бомбу. При тому вже й частина оксиду урану була закладена на переробку у конвенційне ядерне паливо.

При тому Тегеран вже отримав і свою „цукерку за хорошу поведінку” – у вигляді розмороження 3 мільярдів доларів на закордонних рахунках. До речі, рахунки (в замороженому поки що вигляді) Ірану вражають – на них розміщено більше 100 мільярдів.

Звісно, до всеосяжної угоди про іранську ядерну програму іще далеко – і рішення продовжити переговори ще на 4 місяці це підтверджує. Сторони діловито й енергійно торгуються на предмет того, що слід вчинити спочатку – з почестями поховати ядерну програму Ірану чи зняти санкції раз і назавжди. Іран хоче повного зняття санкцій разом з рішенням про закриття програми, Захід пропонує тимчасове зняття санкцій паралельно з рішенням про припинення і повне зняття – після його реалізації. Суперечка про те, що буде спочатку - „стільці” чи „гроші”, здається, таки триватиме до листопада.

Додаткові труднощі уряд Хасана Роухані відчуває не тільки від жорстких західних переговірників, але й від внутрішнього тиску. Прихильники жорсткої лінії у зовнішній політиці Ірану почали кампанію під гаслом "Ми стурбовані" з метою повернути країну до політики, що проводилася колишнім президентом країни Махмудом Ахмадінежадом. Вони вважають, що надмірне „прогинання” перед Заходом суперечить національним інтересам Ірану – не уточнюючи, проте, як саме допоможе цим інтересам продовження „курсу на бомбу”. .

При тому немає сумніву, що уряд Ірану розраховує на цей раз домовитись із Заходом. На користь цього говорять гігантські (як по сьогоднішніх іранських мірках) інвестиції  в розробку Південного Парсу – великого морського газового родовища. Десять днів тому іранське керівництво повідомило про намір вкласти в розробку родовища близько чотирьох мільярдів доларів. Південний Парс знаходиться в акваторії Перської Затоки в іранських і катарських територіальних водах. За різними оцінками, кількість газу там перевищує 14 трильйонів кубометрів, а газоконденсату - 18 мільйонів барелів, що становить близько 8% від загального обсягу світових запасів летючих вуглеводнів. Розробляти шельф за умови сьогоднішнього рівня експорту в Ірану немає жодного резону – розроблені родовища могли б іще довго давати достатню кількість газу. Цілком логічним у цій ситуації виглядає припущення, що Іран готується різко збільшити видобуток і масштабно вийти на світовий ринок – що видається можливим тільки за умови відміни санкцій.

Активізувалось і будівництво газогону з Ірану до Пакистану та Індії, заморожене в 2008 році через посилення режиму санкцій проти Ірану. Оскільки перспективи нормалізації ситуації в Іраку стають дедалі більш примарними, інтерес Індії до іранського газу і нафти продовжує зростати.

Активізувались роботи і з будівництва газогону Іран-Туреччина-Греція, який би дозволив Ірану ефективно вийти і на європейський ринок. Саме такий розвиток подій – отримання Південною Європою альтернативного і практично необмеженого джерела газу може стати останнім гвіздком у труні багатостраждального „Південного потоку”.

Міжнародні санкції, за великим рахуном, дали свій ефект – Тегеран якщо й не відмовився повністю від ядерних амбіцій, то відклав їх у довгий-довгий ящик. І подальші жорсткі санкції тільки озлоблюють мешканців Ірану, і спричиняють подальші збитки світовій економіці. Зокрема, базована у Вашингтоні Національна ірано-американська рада порахувала збитки американської економіки від санкцій проти Ірану. За 18 років вийшло немало – більше 17 мільярдів недоотриманого прибутку. У випадку з ЕС цифра, вочевидь, не менша.

Натомість на даний момент значний прибуток від санкцій проти Ірану отримує одна-єдина країна. Країна, що прагне стати єдиним постачальником газу до Південної Європи. Вона називається Росія, і її тепер не надто люблять. Ні в Брюсселі, ні у Вашингтоні. Тому доля санкцій проти Ірану, здається, вирішена.