Уроки Хасав'юрта для Петра Порошенка

Остаточно всі деталі мирної угоди ще невідомі, але сьогоднішній договір уже називають українським Хасав'юртом. Еспресо.TV вирішило нагадати, що являв собою Хасав'юртський мир і навести ще один приклад з новітньої історії - долю Самопроголошеної Сербської Країни, між яким і сьогоднішньою ситуацією в Україні також можна провести певні паралелі.

Хасав’юртський мир

Ця угода була підписана 31 серпня 1996 року в Дагестанському місті Хасав’юрт і поклала край Першій чеченській війні, що тривала майже два роки та стали по суті визнанням Росії власної поразки. Домовленостям передувала відносно успішна операція чеченських бойовиків «Джихад», в результаті якої було частково поновлено контроль над столицею Чечні Грозним та містами Гудермес та Аргун.

Зокрема, угоди передбачали припинення воєнних дій та повне виведення з території Чечні російських військ, при цьому питання юридичного визначення стосунків між Російською Федерацією та її суб’єктом Чеченською республікою відкладалося на 5 років. Це означало визнання Росією де-факто незалежності Ічкерії і повну втрату контролю над її територією.

Необмежена влада в Чечні опинилася в руках польових командирів та ватажків бойовиків, що не завжди ладнали між собою. Ті ж самі бойовики отримали владу і в тих населених пунктах, що під час війни контролювалися федеральними військами, і де була лояльна до Москви адміністрація. Врешті, на чотири роки в Чечні утворилася бандитсько-ісламістська республіка.

Зруйнована війною інфраструктура не відновлювалася, біженці, налякані ісламізмом, додому не поверталися. Населення республіки з 1270 тисяч скоротилося до 400 тис. – більше ніж вдвічі. З усіх галузей економіки працювало лише три – викрадення та торгівля людьми, вироблення і торгівля наркотиками та контрафактним пальним. За різними оцінками в рабство до чеченських бойовиків потрапило більше 46 тисяч людей. Аж ніяк не найкраще російське судочинство замінили шаріатськими судами, які активно практикували винесення смертних вироків та абсолютно середньовічні види покарання як відрубування рук та виколювання очей. Власне, Чечня відкотилася на 200-300 років назад, тільки замість шашок у джигитів в руках були «калашнікови», а замість коней танки.

При цьому населення Чечні жило в жахливих злиднях, не маючи нормального медичного забезпечення. Через що різко зросла дитяча смертність та смертність від хвороб. Водночас чеченські бойовики виношували плани поширення своєї шаріатської влади на весь Північний Кавказ та створення Кавказького Емірату, що врешті і вилилося у вторгнення загонів Шаміля Басаєва в Дагестан. З іншого боку, Москва не залишала бажання остаточно вирішити чеченське питання, що і вилилося в Другу чеченську війну, що тривала близько 10 років і врешті призвела до відновлення Росією контролю над Чечнею. Проте такий контроль став можливий лише завдякі змові з деякими місцевими кланами, за лояльність яких Москва і досі спрямовує в Чечню чималі дотації. Крім того, саме Друга чеченська війна дозволила тоді ще молодому в.о. президента Росії Володимиру Путіну отримати захмарний рейтинг як людині, що зупинила розвал країни та подолала бандитизм.

Сербська Країна

1992 року президентами Сербії та Хорватії Слободаном Мілошевічем та Франьо Туджманом було підписано угоду про припинення вогню. При цьому в складі Хорватії формально залишалася самопроголошена республіка Сербська Країна, що виникла як результат протистояння між католиками-хорватами і православними сербами. Складалася вона з трьох шматків, де переважало сербське населення і одразу ж за підтримки югославської армії почало активні бойові дії проти хорватів.

У 2007 році Міжнародним трибуналом по колишній Югославії було доведено, що лідер РСК Мілан Мартич мав домовленість із президентом Сербії Слободаном Мілошевичем про приєднання РСК і створенні «єдиної сербської держави». 

Збройні формування країнських сербів брали активну участь у війні, яку розпочала Югославія з метою не допустити відділення Хорватії. 19 травня 1991 в Хорватії відбувся референдум про незалежність, який місцеві серби бойкотували. За вихід зі складу Югославії висловилися майже 94% з тих, хто проголосував. 25 червня хорватський парламент прийняв декларацію незалежності, після чого сербські сили розгорнули наступ. Уже через місяць після проголошення Хорватією незалежності близько 30% території країни знаходилося під контролем Югославської народної армії (ЮНА) і збройних формувань країнських сербів. 

Після досягнення угоди про припинення вогню та введення на територію колишньої Югославії миротворців ООН. На землях самопроголошеної Сербської Країни залишилося менше 434 тис. жителів, причому частка сербів досягла 91%, а кількість хорватів скоротилося до 7%. Всього з території РСК було вигнано понад 180 тис. хорватів та інших жителів несербської національності. У той же час там осіли близько 150 тис. сербів-переселенців, з яких близько 100 тис. бігли з території, контрольованої Хорватією. 

Проте уже 1995 року Сербська Країна припинила своє існування. Хорватія використала перепочинок у війні для створення боєздатних збройних сил, а Мілошевич, Сербія і серби налаштували проти себе світову громадську думку. Особливо тією війною, яка велася сербами в Боснії і супроводжувалася етнічними чистками. 

Не зайве нагадати, що з 1992 року хорвати теж, як і серби, воювали з боснійськими мусульманами, але в лютому-тому 1994 року домовилися про припинення вогню один проти одного, а потім і про спільні дії проти сербів. В результаті уявлення про те, що в колишній Югославії "все воюють проти всіх", змінилося однозначною картинкою: є Мілошевич, який проголосив, що «всі серби будуть жити в одній державі», і є жертви сербської агресії - хорвати і боснійці-мусульмани. 

1 травня 1995 хорватська армія почала операцію «Блискавка», в ході якої за кілька днів взяла під повний контроль територію Західної Славонії. 18 тис. сербів були змушені бігти. Однак через два місяці світ був шокований трагедією в боснійській Сребрениці. Армія боснійських сербів напала на місто 6 липня і за п'ять днів повністю зайняла його. Близько 30 тис. жінок і дітей було депортовано зі Сребрениці. Пізніше Міжнародний трибунал по колишній Югославії і Міжнародний суд ООН визнали, що в липні 1995 року сербськими підрозділами було вбито більше 8 тис. боснійців-мусульман. 

25-30 липня 1995 року хорватські війська спільно з боснійцями-мусульманами провели операцію «Літо'95» проти військ Республіки Сербської на заході Боснії і Герцеговини. Причому Хорватія в результаті операції отримала вигідний плацдарм для атаки на столицю Столицю Сербської Країни Кнін. А 4-9 серпня хорватська армія провела операцію «Буря» - найбільшу наземну операцію в Європі після Другої світової війни - і відновила контроль над усією Кнінською країною. Звідти втекло 230 тис. сербів. Залишки РСК - Східна Славонія, Бараняча і Західний Срем - перебували під управлінням тимчасової адміністрації ООН до 15 січня 1998 року, після чого були мирно інтегровані до складу Хорватії.  Хорватія діяла жорстко, але не по-звірячому жорстоко - і перемогла, зараз Хорватія в своїх кордонах є членом ЄС.