Як французи зупинили арабів 1300 років тому. Чи буде Пуатьє 2.0?

Року Божого 732-го, у десятий день жовтня мажордом франків Карл поставив жирну крапку на агресивній ісламізації Західної Європи. Між Туром і Пуатьє його військо наголову розбило значно більшу й краще озброєну армію Дамаського халіфату, яким правила династія Омейядів. Її командувач, Абдур-Рахман ібн Абдалла, губернатор провінції Аль-Андалус (нинішня Іспанія) загинув у бою. Залишки арабського війська, що перед тим ущент розорили Басконію та Аквітанію й добряче пограбували Бордо, кинули свій табір, здобич і відкотилися назад за Піренеї.

Протягом наступних років Карл успішно відбивав усі їхні спроби вторгнення на землі франків, зруйнувавши усі опорні пункти сарацин на франкському боці гір. Перемога принесла йому  безперечний авторитет у християнському світі. Уже ніхто не наважувався згадувати, що він бастард. Більше того – літописці прозвали його Мартелем – Молотом, явно асоціюючи з одним з героїв повстання Макавеїв – Юдою Молотобойцем. Імперія ж франків завдяки цій перемозі щонайменше на півтора сторіччя стала провідною державою Європи, причому відтоді ніколи аж дотепер не випадала з обойми ключових світових гравців, хоча, звісно, й устрій, і кордони, й навіть назва її неодноразово змінювались.

Надгробок Карла Мартела в абатстві Сен-Дені

Арабська експансія в Європі остаточно заглухла. Зрештою, вповільнилась вона й на інших напрямках. Тодішній правитель держави – десятий халіф Хішам – досить успішно воював із Візантією, але справедливості ради треба зазначити, що воєнне щастя нерідко зраджувало його полководців: арміям халіфату завдавали нищивних поразок хазари на Кавказі, тюргеші в Середній Азії, сінди в Індії. Війна коштувала дорого, а економічний стан імперії лишав бажати кращого. Тож, замість розширення кордонів, Хішаму доводилося зосереджуватись на внутрішніх справах. І слід сказати, час його володарювання (рекордні серед усіх чотирнадцяти халіфів 19 років) став піком розквіту омейядської держави. До речі, чимало творів античних авторів збереглися завдяки тому, що Хішам непогано платив за їхні переклади на арабську. Втім, занепад був неминучий. Хашим помер чи то від дизентерії, чи то від отрути 743 року, а вже за сім літ держава дамаських Омейядів припинила існування, змінивши ще чотирьох халіфів. Останній з них, Марван ІІ, і три сотні його родичів – практично весь клан , полягли в бою з армією Абасидів, які й успадкували державу. Слово «братовбивча» характеризує цю війну дуже влучно: обидва роди (як, зрештою, й династія, що править нинішньою Йорданією) походили з клану Абу Хашим, вихідцем з якого був і сам пророк Мухаммед.

Серед Омейядів уцілів лише внук Хішама, за іронією долі – тезка нещасливого губернатора. А це вже сарказм: висадившись на узбережжі тієї ж таки Андалусії з маленьким загоном своїх прибічників, принц, що увійшов в історію під прізвиськом Прибулець, розбив еміра Кордови й посів його місце. А згодом розбив абасидський десант (головним чином, воїнів для нього надали єменські племена, цей момент ми ще згадаємо), і дав гідну відсіч армії Карла Великого – внука Мартеля.

Монета халіфа Хішама

Емірат, а потім і халіфат Іспанських Омейядів на декілька сторічь став фронтиром, буфером між ісламським та християнським світами, який остаточно повернув Іспанію лише за кілька місяців до першої експедиції Христофора Колубма. Проте цю боротьбу за повернення захоплених мусульманами християнських земель, що пізніше вилилася в хрестові походи й  Реконкісту, почав саме Карл Мартел.

Який стосунок до нинішніх подій має ця давня історія? По-перше, для міфологічної свідомості – а надто свідомості релігійного фанатика категорія часу не має значення. І мрія про відновлення Халіфату (тепер уже втілена) – тому свідчення. Звісно, фанатик може й не знати про битву при Пуатьє-Турі, проте це не заважає йому прагнути реваншу перед кяфірами.

По-друге, халіфат зусиллями бойовиків «Ісламської Держави» відновлено – в історичному серці халіфату Омейядів. І він стрімко розширює свою територію, а новоявлений халіф Абу Бакр аль-Багдади декларує намір зробити своєю столицею Дамаск. Причому говорити, що він зовсім не має можливостей для цього, далебі, не варто.

По-третє, ситуація складається діаметрально протилежна тій, що була у семисотих роках: європейський експансіонізм, започаткований Карлом Мартелем, остаточно видохся, і порівняно малі сили прибічників Халіфату завдають відчутних ударів переважаючим силам противника – адже тероризм у ХХІ сторіччі остаточно став звичним, хоч і неконвенційним способом ведення війни. Маятник дійшов до крайньої точки й знову пішов у напрямку, заданому Омейядами. Тут примітно те, що єменська Аль-Каїда, хоч і конкурує з Ісламською державою за прихильність вірних в регіоні, але це не заважає обом структурам координувати дії в Європі, принаймні на оперативному рівні – останніми днями свідчення про це, що називається, надходили з перших вуст.

Пуатьє-2.0, звісно, не буде єдиною битвою. Радше можна говорити про цілий ланцюжок подій, чиє сукупне значення стане цілком співставним із наслідками тієї битви. Фішка лише в тому, що на відміну від мирної колонізації Європи мусульманами, нового Карла Мартеля в ній зараз немає. А й був би, коридор можливих ходів у нього багатократно вужчий, аніж у прототипа.