Чим допоможуть Україні іноземні військові радники

Дедалі більше країн – членів НАТО готуються відправляти в Україну військових радників. До США та Великої Британії свої сили готові додати Канада і Польща. Щоправда, Франція оголосила, що радників не надсилатиме, обмежившись більш жорсткими санкціями проти Росії в разі нарощування агресії, зокрема, на маріупольському напрямку – проте подібне рішення складно назвати сюрпризом.

Звичайно, мова не йде про якісь великі військові контингенти. Власне, невелика кількість американських військових радників вже була в Україні ще з минулого літа, проте їхнім завданням було радше визначення потреб української армії, ніж практична допомога.

Натомість зі США ближчим часом має прибути контингент радників та військових тренерів загальною кількістю до батальйону. Велика Британія обіцяє 75 фахівців, приблизно стільки ж може надати Канада. Розміри польського контингенту поки не уточнюються. Вочевидь, в разі, якщо ці місії покажуть свою ефективність, вони цілком можуть бути розширені.

Як і випадку з санкціями, відсилка військових радників підвищує ціну агресії для Росії. Але, водночас, щось коштує і країнам, які вводять санкції чи відправляють допомогу. Особливо в тому випадку, якщо в Україні виникне загроза життю та здоров’ю військових радників.

Власне, в Канаді журналісти, коментуючи рішення міністра оборони Джейсона Кенні про можливість відправки радників, вже згадали ситуацію з бійцями загонів спецпризначення в Іраку, де вони мали виключно тренувати курдських ополченців, але за короткий проміжок часу опинились в окопах на передовій.

Україна, щоправда, також обіцяє, що радники у бій не підуть, а займатимуться тренуванням підрозділів збройних сил та нацгвардії у західних регіонах країни.

Зважаючи на загальну кількість радників, цілком реально за їх допомогою підготувати кількатисячний контингент українських військовослужбовців та гвардійців.

І українські силові структури доконечно потребують такої підготовки. За свідченнями солдатів та офіцерів, які беруть безпосередню участь в бойових діях, покращення бойової підготовки особового складу дозволило б скоротити втрати на передовій в рази.

Насторожує інше. В Україні будуть радники, які тренуватимуть тактиці піхотного бою. Будуть радники, які навчатимуть логістиці, будуть медики і бійці спецназу. Проте ніде не було сказано ні слова про радників, які б зайнялись підготовкою штабних офіцерів.

Спостерігаючи за перебігом конфлікту, нерідко виникає враження, що саме для офіцерів середньої і, особливо, вищої ланки тренування потрібне більше за все. При тому, по можливості, з випускним іспитом, провал якого неминуче призводив би до втрати посади.

Бо як не крути, але незнання солдатом основ тактичної медицини може стати причиною загибелі його самого або його товаришів по зброї, натомість слабка підготовка офіцера, особливо високопоставленого, може коштувати життя й свободи тисяч людей – і, в остаточному підсумку,  незалежності України. На жаль, приклади подібних ситуацій не є для України виключно гіпотетичними. Проте надія, що вище керівництво країни може відважитись на подібний експеримент, виглядає примарною.

Окрім виключно тактичних переваг, рішення про відправку радників має й немале міжнародно-політичне значення. Якщо дотепер, наприклад, безконечні інформаційні випади Росії про "звірства українських військових", "засилля фашизму" та інші пропагандистські фокуси Україна була вимушена спростовувати самотужки, то невдовзі ситуація може змінитись.

Бо після відправки радників війна в Донбасі стає, частково, і війною американського, британського та канадського уряду, які несуть частку – хай і невелику – відповідальності як за дії своїх радників, так і, опосередковано, за дії навчених ними бійців. І які, відповідно, будуть зацікавлені в правильному інформаційному освітленні подій, в яких задіяні, хай і опосередковано, їхні військові.

І не те, щоби американські чи британські громадяни відчувають безмежну довіру до своїх урядів – не на тому стоїть західна демократія. Проте вибираючи між повідомленням Life News і заявою власного прем’єра, більшість адекватних людей вибере останнє.

І наостанку хотілось би сказати стосовно популярної зараз в Україні критики "нерішучості" і "недостатності" військової допомоги Україні з боку Заходу. Не США, не Велика Британія і не Канада впродовж майже чверті століття займались деморалізацією, розкраданням і, фактично, планомірним знищенням української армії. Цим займалася українська влада під керівництвом президентів, яких обирали всі ми. При тому незалежно від ідеологічних особливостей, бо армія деградувала і при Кучмі, і при Ющенку, і при Януковичеві. Не всі ми були співучасниками цього процесу, але фактично всі ми були безмовними свідками. І зараз, коли люди з різних кінців планети – включно з тими, куди явно не дійде чобіт "руского міра", беруться за свої кошти і на свій страх і ризик допомагати нам відновлювати те, чим ми явно й злочинно злегковажили, казати щось інше, окрім "спасибі!" – якось не надто доречно.