Путін вирішив полякати Європу залишками радянських танків

Договір, про який йтиме мова, був підписаний в Парижі 19 листопада 1990 року між країнами Варшавського договору та НАТО. Він регулював не тільки загальну кількість танків, БТРів, гармат, літаків та гелікоптерів, які сторони могли розташовувати в Європі, але й граничну кількість таких озброєнь по країнах – членах НАТО, та по окремих військових округах СРСР, розміщених біля західного кордону. Робилось це як з метою пригальмувати гонку озброєнь, так і унеможливити несподівану агресію.

Рішення Росії, яка з сьогоднішнього дня вийшла з цього договору, який був одним з маркерів кінця холодної війни, не стало несподіванкою. Більш чи менш інтенсивні розмови на цю тему велися з 2007 року, коли причиною для призупинення участі Росії в договорі стала дискусія про розміщення елементів американської ПРО у Східній Європі.

Масла в вогонь додала й позиція прибалтійських держав, які не просто відмовились підписувати договір, але й періодично використовують на практиці своє право розміщати на власній території іноземні війська – чомусь, як правило, американські, а не російські.

Хоча, в свою чергу, першою порушила договір сама Росія, розмістивши в Північно-Кавказькому військовому окрузі під час Чеченських воєн більше озброєнь, ніж то допускав договір.

Курйоз полягає в тому, що на сьогодні ні Росія, ні країни-члени НАТО не мають в Європі тієї кількості озброєнь, які дозволяє їм договір. Зокрема, Росія, при праві на 6400 бойових танків, в 2011 році стверджувала, що має в європейській частині близько 4000 танків. США з дозволених 1800 танків мали в наявності десь біля двох сотень, Німеччина – близько тисячі з дозволених трьох.

За таких умов, здавалось би, Кремль не має особливої потреби виходити з договору – хіба лиш для того, щоб демонстративно грюкнути дверима, залишивши західним мілітаристам чудесну можливість поспілкуватися на теми роззброєння з білорусами, яких Москва обрала на роль "посередників" для контактів з рештою учасників договору.

Проте Росія – держава євразійська (якби хтось забув), і загальна кількість танків та гармат далеко не обмежується дислокованими в європейській частині. Наприклад, загальна кількість танків становить до 15 тисяч штук, з яких 7-8 тисяч – придатні до використання. Тому, вийшовши з договору, Москва має повне право перекинути гігантські запаси антикварного заліза з Сибіру, Уралу та Далекого Сходу, а також розконсервувати те, що знаходиться на європейській частині в неробочому стані.

Чи стане це робити Путін – однозначно ні. Бо, по-перше, значна частина "складського озброєння" вже взагалі ні до чого не придатна, а для приведення у відносний лад того, що ще можна оживити, знадобиться тотальна мобілізація країни. Яка означатиме дуже ймовірний шлях до глобальної війни.

Натомість полякати європейських партнерів, які щось ніяк не поспішають відмовлятись від санкцій, вчорашнє рішення Росії цілком може – якраз за допомогою отих тисяч і тисяч напіввіртуальних танків, які можуть бути правильно подані європейському обивателю "дружніми" ЗМІ. На це, схоже, й розраховане вчорашнє рішення.  

Для більшого ефекту якась "Красная звезда" цілком може в найближчому майбутньому зробити фоторепортаж про перекидання кількох десятків танків з Сибіру кудись в Ростовську область – у межах запланованих навчань, ясна річ. А потім металобрухт відправлять трохи далі на захід, вже своїм ходом. Як власне, відбувається вже не перший місяць. Тому українським військовим боятись виходу Росії з Договору про збройні сили в Європі не варто. Проти них і без того посилають краще з того, що залишилось в Росії.

Проте ефект на мирного європейського бюргера вчорашня історія може справити достатньо гнітючий. Інша річ, що надто сильно наляканий бюргер може зреагувати не зовсім так, як то собі бачать у Москві.