Чому російські вболівальники залишаються вірними заповітам Сталіна

У неділю у Празі російські хокеїсти зганьбилися на весь світ. Помиляється той, хто вважає, що це сталося безпосередньо на спортивному майданчику, де збірна Росії поступилася своєму найпринциповішому супернику – команді Канади з рахунком 1:6. Врешті це спорт і від поразок, навіть з таким принизливим результатом ,не застрахований ніхто.

Ганебний інцидент стався під час офіційної церемонії нагородження, коли майже всі росіяни, не дочекавшись виконання національного гімну Канади на честь переможців, демонстративно залишили лід. А через кілька годин у московському аеропорту неповагу до своєї збірної виявили уже російські вболівальники, жоден з яких не прийшов зустріти срібних призерів світової першості.

Відео: Youtube

Той факт що, такі дикунські випадки стаються саме з росіянами, насправді, не дивує. Спорт у Росії завжди був пропагандистським інструментом, за допомогою якого, доводилася зверхність над іншими народами та націями. Тому з радянських часів, будь-яке інше місце, крім першого, там вважається поразкою, хоча для представників інших країн воно б було видатним досягненням.

Насправді у Росії чудова, одна з найсильніших на планеті, хокейна збірна. А її форварди - Олександр Овечкін та Євген Малкін разом із Сідні Кросбі, за сталою думкою, складають тріо найкращих нападників світу. Але співвітчизники й далі сприймають хокеїстів, як інструмент у ідеологічній боротьбі з "прогнилим Заходом". А коли "велика Росія" зазнає спортивних поразок, від учорашніх героїв відвертаються.

Як на цьому тижні відвернулася не лише від хокеїстів, але й від баскетболістів московського ЦСКА, які минулими вихідними грали у "Фіналі чотирьох" Євроліги та посіли там останнє місце. Про те, що клуб майже постійно до фіналу цього найпрестижнішого клубного турніру потрапляє і двічі ставав його переможцем, зараз ніхто не згадує. На підсвідомості зафіксовано, що російські спортсмени не мають права програвати, а іншого місця окрім першого не існує.

Власне, таку традицію було закладено ще за часів Сталіна, коли 1952 року футбольна збірна СРСР поступилася на Олімпіаді команді Югославії – країни, з якою радянське керівництво у ті часи ворогувало. Наслідком поразки стало розформування клубу, гравці якого складали більшість у радянській команді – московського ЦДКА.

Відтоді кожний масштабний турнір, а надто Олімпійські ігри, перетворюються для радянських та російських атлетів на битву за своє існування. І з 1952 року, коли спортсмени з СРСР дебютували на Іграх нікого не змінилося. Минулорічна помпезно облаштована Олімпіада в Сочі, на організацію якої було потрачено $50 млрд, пройшла у кращих "совкових" традиціях.

Будь-яке інше місце у загальному медальному заліку, окрім першого, Володимира Путіна не задовольняло. Його росіяни у підсумку здобули. Вірніше купили, завдяки наданню російського громадянства іноземним "зіркам". Серед інших золоті медалі збірній Росії принесли українські фігуристка Тетяна Волосожар та ковзаняр Володимир Григор'єв, колега останнього по естафетній команді кореєць Віктор Ан та американський сноубордист Вік Уайлд.

У цьому вся сутність російського спорту. Доки вона не зміниться, місцеві вболівальники в істеричному угарі святкувати виключно "золоті" перемоги, не зважаючи якою ціною вони досягнуті. А чесні - потом та кров'ю здобуті "срібло" та "бронза" - у Росії нікого не цікавитимуть.