Про легенди і міфи сучасної України та шкоду податкових революцій

Споживацтво і егоїзм, які глибоко в'їдаються в масову свідомість сучасного українського суспільства, як і їх невід'ємний супутник - політичний популізм, породили і глибоко вкорінили в нашій свідомості деякі "істини", що вважаються у нас з деякого часу незаперечними. Ще 10-15 років тому пострадянське українське суспільство, заряджене залишками радянської масової освіти, серйозно замислилося б над достовірністю і незаперечністю  тих речей, які сьогодні сприймаються як аксіоми. Міфи настільки глибоко в'їлися в нашу свідомість, що ми навіть не припускаємо можливості поставити їх під сумнів, а кожен, хто дозволяє собі не погодитися з аксіомою, отримує у відповідь хвилю громадського негативу, прямо пропорційну за своїм обсягом ступеню сумнівів невіруючого.

Подібна одностайність в омані - не просто каприз натовпу. Помилка несе пряму загрозу всьому суспільству, не тільки позбавляючи його альтернативи думки, а й свідомо заводячи його у прірву, з якої не може бути повернення.

Сьогоднішніх міфів дуже багато. Вони масово проникли у підсвідомість суспільства, витіснивши, іноді повністю, здоровий глузд. Сюди належать і міфи про погані закони, який не треба виконувати, про поганого чиновника, якого можна звільнити тільки на підставі підозри, про наявність грошей - як обов'язковій ознаці крадіжки і багато іншого.

Але моя тема - оподаткування. Тому мені ближчі сучасні податкові міфи.

Сьогодні вважається очевидним те, що податкова система України вкрай складна, а бізнес обтяжений надзвичайним податковим тиском, згубно позначається на його розвитку. Податкову систему необхідно терміново міняти, спрощуючи її і зменшуючи ставки, щоб дати бізнесу хоч ковток життєдайного повітря.

Однак, дозволимо собі не погодитися з цією тезою. Вас, напевно, здивує те, що ставка податку на прибуток в Україні є однією з найнижчих навіть не в Європі, - у світі. У тих країнах, до яких ми прагнемо, всіляко наслідуючи, ставка податку, на відміну від української, становить набагато більше наших 18%. Наприклад, в США корпоративний податок становить близько 40% (федеральний і місцевий), у Франції - 33%, у Бельгії - 34%. Можливо, вас здивує та обставина, що розмір корпоративного податку в порівняно лояльних податкових системах Чехії, Польщі та Угорщини становить на 1% вище, ніж в Україні.

Більш далекі наші сусіди з числа «азіатських тигрів» дійсно мають ставку корпоративного податку в розмірі 17%, що на 1% нижче нашої. Однак ці ж країни в період свого бурхливого економічного зростання мали різні ставки податку. Тайвань, наприклад, 25%, а Сінгапур 20%.

Так, ми дійсно не входимо в топ-10 країн світу з мінімальною ставкою корпоративного податку, однак, як мінімум, нашу ставку корпоративного податку нема крайньої необхідності знижувати.

Попереджаючи цілком обгрунтований аргумент про те, що податкова система - це сукупність податків і не можна виривати з контексту ставку одного платежу без аналізу інших (наприклад, ЄСВ, який вкрай обтяжує бізнес), відзначимо, що, скажімо, в тій же Чехії платежі в соціальні фонди становлять 34% від фонду оплати праці, а в Угорщині 27%. У Польщі аналог нашого ЄСВ, що стягується і з працівника, і з роботодавця, становить від 33 до 37%. Тобто ситуація приблизно така ж, як у нас.

Ах так, у нас є ще ПДВ! Ну власне, як і в 120 країнах. Один з найпоширеніших непрямих податків з цілком усередненою ставкою - 20%, меншою, до речі на 7%, ніж в Угорщині.

Водночас, як не дивно, в цивілізованих країнах відсутня можливість «оптимізації» податкового зобов'язання з використанням інституту єдиного податку всього лише під 2-4% від обороту. Тобто системи спрощеного оподаткування звичайно існують, проте можливість їх використання в цілях створення різнорівневого податкового тиску на одні й ті ж види бізнесу в межах однієї юрисдикції відсутня. Не кажучи вже про існування цілком легальної системи тіньового обороту готівки внаслідок звільнення від фіскального обліку (РРО) тих же самих суб'єктів малого (або умовно малого) підприємництва.

Таким чином, неспроможність української податкової системи є не більше, ніж міфом. Міфом дуже зручним. Зручним для підприємців, які "знемагають" під вагою податків, політиків, які обіцяють електорату "чергове покращення", і самого електорату, досить ледачого для того, щоб вникаючи в хитросплетіння української податкової системи хоч якось проаналізувати відсутність прямого причинно-наслідкового зв'язку між зменшенням податків і яким-небудь «покращенням».

Однак, як свідчить історія, випадок України не є унікальним. Теза про необхідність зменшення оподаткування до мінімальних величин, характерний для глашатаїв ринкового фундаменталізму, - релігії дикого капіталізму, дискредитувала себе ще в період Великої депресії, дуже милий серцю виборців у всіх країнах світу. У США, «tax cuts» стали одним з основних тез передвиборчої компанії республіканців протягом останніх 30 років. Теза дуже вигідна. Вона дозволяє республіканцям не тільки заробити додаткові симпатії довірливих виборців, а й торпедувати соціальні програми демократів, що приносять останнім непогані політичні дивіденди, а також отримувати суттєві передвиборні внески від великих платників податків, як корпорацій, так і фізичних осіб. Саме вони значною мірою профінансували передвиборну компанію Рональда Рейгана в 1980 р, головним девізом якого стали скорочення податків. До речі, демократ В.Мондаль на виборах в 1984 році жорстоко поплатився за свою передвиборчу тезу про підвищення податків, програвши вибори тому ж Рейгану. Це надовго відбило охоту демократів звертатися до розуму платників податків-виборців.

Правда, республіканці, як, власне, і наші політики, відстоюючи зменшення оподаткування, упускають у своїх полум'яних передвиборних промовах ту обставину, що будь-яке скорочення податкових ставок в першу чергу стосується великих платників податків і практично не впливає на оподаткування низьких доходів. Також за дужками залишається та обставина, що скорочення оподаткування ніколи не супроводжується пропорційним скороченням державних витрат, що, в свою чергу, вимагає залучення додаткових джерел надходжень, якими при нівелюванні фінансового значення регалій і доменів за останні 300 років, є винятково державні позики, що обтяжують майбутні (і нинішні) покоління платників податків додатковими витратами на сплату відсотків. Крім того, збільшення бюджетного дефіциту є очевидним сигналом для кредиторів про недоліки фінансового управління в державі, спричиняє збільшення інфляції, зменшення вартості державного боргу, а слідом за цим, природно, і збільшення відсотка на наступні державні запозичення. Чудес не буває! Дірки державного бюджету тим більше, чим менше поле для маневру позичальника.

З іншого боку, як свідчать дослідження (напр., П.Ліндерт, 2004), добре організовані податкові системи Європи з високим рівнем оподаткування відмінно сполучаються зі стабільним економічним зростанням. Справа в тому, що корінь проблеми надмірного оподаткування криється не в розмірі податкової ставки, але в тому, як зібрані урядом гроші використовуються. Якщо грошові кошти, зібрані за рахунок високих податків, інвестуються в інфраструктуру, соціальні програми, розвиток наукомістких технологій, а також охорону здоров'я та освіту, то платники податків отримують від держави більш високий рівень державних послуг, а бізнес - більш комфортні умови для власного розвитку. Це, власне, доводить досвід скандинавських країн. Погодьтеся, розвивати наукомісткий бізнес у державі з високим рівнем освіти значно легше, ніж в країні, де не всі люди вміють читати.

Таким чином, високий рівень податку не є пряме зло для бізнесу, якщо при цьому не порушується рівність оподаткування, при якому підприємства, що займаються однією і тією ж діяльністю, отримують необґрунтовані економічно пільги, використовуючи законодавчі лазівки для отримання різного рівня податкового тиску. Як писав свого часу Уільм Петті, «найбільше дратує людей обкладання їх більш високим податком, ніж їх сусідів». Доповнимо класика - не тільки дратує людей, а й прямо шкодить економіці, що власне ми маємо і в нашій країні.

Ще один міф, пов'язаний з українською системою оподаткування, - це складність наших податкових процедур. За весь час незалежності нашої держави у платників податків виховане глибоке переконання в тому, що наша податкова звітність - найскладніша, наш облік неможливий для розуміння простої людини. Однак, це також ще одна помилка. Хто не вірить, може почитати критику податкової системи будь-якої країни розвиненої демократії. У США податкові юристи спеціалізуються не просто на податковому праві, як у нас, або на окремих податках, як в ЄС, але на окремих частинах податку на доходи фізичних осіб (income tax), що пояснюється крайньою заплутаністю, суперечливістю податкових норм Federal Tax Code, обсяг офіційної редакції якого становить 74608 сторінок!

Податкова звітність підприємців у Франції набагато складніше, ніж в Україні, а права податківців ширші, що, до речі, породжує цілком справедливі звинувачення сучасних дослідників в податковій тиранії західних демократій (див., Напр. Ч.Адамс, 2001). Наділені необгрунтовано розширеними повноваженнями, податкові органи західних демократій отримують можливість тотального контролю за громадянами своєї країни, подібно Великому Братові супроводжуючи кожен крок, кожен дохід і кожну витрату своїх співгромадян ...

Звичайно, у нас існує те, чого немає в розвинених країнах. Це податкова політика держави, яка сама часто-густо відходить від виконання податкових норм, виходячи винятково з фіскальних інтересів, зловживаючи своїми повноваженнями з метою наповнення державного бюджету, а іноді і власних кишень. Однак ці відносини двосторонні і рівень цинізму податківців прямо пропорційний рівню податливості платників податків. І погодьтеся, з позаминулої зими багато що змінилося. Відсутні нормативи податкового навантаження, масові відмови в прийомі податкових декларацій та багато інших вигадок податківців. Однак, ставлення до платника податків, як до дійної корови, безперечно, залишилося, в'їлося радіоактивним пилом в кору головного мозку будь-якого представника податкової служби. Його необхідно міняти. Це тривалий і болісний процес, який також є двостороннім і залежить не в останню чергу від нас з вами, що продовжують миритися з очевидними порушеннями податківців в страху за «скелети в шафах» власних бухгалтерій.

Отже, що виходить? Українська податкова система не гірша податкових систем розвинених країн? Вона не вимагає миттєвої перезавантаження? Однозначно! Більше того, окремі елементи податкової системи навіть краще наших сусідів. Безперечно, не все. Є ще над чим попрацювати. І це так, наша податкова система недосконала. Але  недосконала, як і будь-яка інша!

Однак  шлях до її вдосконалення і реформування лежить в першу чергу в площині скасування тих милих нашому серцю податкових інститутів, які деформують рівність оподаткування, створюючи «лазівки» для його «оптимізації». Змінити треба ще дуже багато і в податковій службі, і в податковій політиці, і в податковому законі. Однак без забезпечення рівності, а значить, справедливості оподаткування з боку платників податків податкова реформа матиме половинчастий, незакінчений характер, незмінно терплячи фіаско. Тому внести зміни в систему фіскального обліку та єдиного податку треба в першу чергу.

І ще одне, звертаюся до вас - вищі податкові чиновники і депутати. Перестаньте постійно твердити про необхідність повного перезавантаження / глобальної реформи податкової системи! Працюйте з нюансами, дрібницями, доводьте до досконалості недосконалий, але й не такий вже поганий нормативний матеріал! Залиште полум'яні гасла та заклики, на які ведеться електорат! Залиште взагалі за дужками якої-небудь PR! Змиріться з тим, що ваша праця невдячна і непомітна, або киньте її геть! Підготуйтеся до того, що податки швидше поховають ваше політичне реноме, ніж дадуть вам додаткові політичні дивіденди.

Поки, схоже, ви не розумієте цього. Не знаєте, як і український бізнес, який, керуючись винятково миттєвими міркуваннями, вимагає податкової реформи без обмеження власних інтересів. Здається, що сьогодні популізм, що переходить у правовий нігілізм, об'єднує народ і владу набагато більше спільних інтересів. Вам не подобається введення електронного адміністрування ПДВ, ви не змогли впродовж 4-х місяців тестування навчиться роботі з відносно простою програмою - вимагайте відміни «несправедливої ​​системи, яка розоряє бізнес»! Голосно вимагайте! Чим голосніше крик, тим невідворотності результат! Ви хочете продовжувати роботу «по-сірому», без РРО - в чому ж справа? Вас готові почути і підтримати єдину стабільну більшість у ВР - більшість популістів. І нехай країна не на краю - вже падає в прірву. Нехай навіть примітивний розрахунок показує вигоду чесного, прозорого, проте не мінімального, але розумного оподаткування для всіх українців. Але інфантилізм моїх співгромадян не дає голосу розуму перекричати безумців популізму, які захопили ораторську трибуну ...

"Народ мудрий". Ці слова, що стали альфою і омегою філософії Майдану, ніким не піддаються сумніву. А дарма! Адже в даному випадку елементарна підміна понять спотворює їх зміст. Ті, хто вимовляє цю мантру з трибун, мають на увазі не народ, але натовп, що стоїть перед ними. Народ безперечно мудрий, його мудрість перевірена віками протистояння, боротьби за виживання з іншими народами, очевидна в силу самого факту його існування, збереження своєї території, можливості добувати їжу і права на продовження роду. Народ мудрий, але не натовп. Натовп, що збирається на площах, інфікований по Гюставові Лебону загальним афектом, ірраціональний. Йому не притаманний розум, як такий. Він не здатний не тільки до аналізу, але і до сприйняття. Влада натовпу не має нічого спільного з демократією, правом, законом. Може, тому сьогоднішня наша держава все більше нагадує демократію по великому Платону, який вважав її виродженим видом держави, при якому (!!!) "громадяни перестають шанувати закони, як писані, так і неписані, всюди поширені споживацтво, крайнє відчуження один від одного, егоїзм". У що переходять подібні соціальні системи - почитайте у Платона ...

Що вдієш, політика - річ цинічна. Але цинізм політика прямо пропорційний розбірливості його виборців. Тому цей матеріал не про наших політиків. Він про нас з вами, готових чи ні пожертвувати хоч чимось власним заради досягнення спільних цілей ...

Данило Гетманцев, професор, доктор юридичних наук