Чому Бубка програв крісло президента ІААF

Сьогодні рано-вранці у Пекіні, де 22 серпня стартує чемпіонат світу, на конгресі чиновники світової легкої атлетики вирішували, хто нею керуватиме далі.

Претендентів було двоє - британець Себастьян Коу та українець Сергій Бубка. За підсумками голосування, Коу набрав 115 голосів, а Бубка - 92.

Чому світ зробив свій вибір на користь британця?

Якщо взяти спортивні досягнення, то кар'єра Бубки – зірковіша і багатша. Так, Коу є дворазовим олімпійським чемпіоном на 1500 м і має два "срібла" Ігор з бігу на 800 м. Натомість українець має лише одне олімпійське "золото". Проте похвалитися таким довгим і багатим на рекорди спортивним життям Себастьян не може.

Бубка був королем стрибків з жердиною протягом 15 років! Встановив 35 світових рекордів. І якщо в приміщенні його досягнення перевершив француз Рено Лавіллені (2014 рік), то на відкритому стадіоні за 6.14 ще ніхто не стрибав. І цьому рекорду пішов уже 21 рік. А досягнення Коу давно побиті.

Титули чемпіонів світу брати до уваги не коректно, оскільки вони почали проводитися з 1983-го. Якраз на старті розквіту Бубки і "заходу" кар'єри Коу. Але зазначимо, що українець шість разів вигравав першості планети – вперше у 1983-му і востаннє у 1997-му.

Якщо порівняти досвід роботи в міжнародній федерації, то Бубка знову переважає свого опонента. До ІААF наш атлет потрапив у 2001 році, ставши членом Комісії атлетів ІААF та Ради ІААF. У 2007-му його вже обрали першим віце-президентом організації, і цю посаду він обіймав до 2011-го, після чого став віце-президент ІААF.

Коу ж першим віце-президентом ніколи не був. У 2007 році його обрали віце-президентом  ІААF, членом якої він став пізніше за Бубку – 2003-го. Ось і все.

Щоправда, була в британця одна перевага над українцем. У 2005 році, після обрання Лондона столицею Олімпійських ігор-2012, він очолив організаційний комітет Ігор. Для нього це була чудова нагода пробитися, зав'язати й зміцнити потрібні контакти, проявити себе менеджером й організатором. Завдяки цьому, вочевидь, він й отримав необхідні бонуси для сьогоднішньої перемоги.

Чемпіони, а тим паче олімпійські, прекрасно знають: дрібниць у підготовці до великої перемоги не буває. Жодних. Все, абсолютно все має значення – як маленька, здавалося б, незначна деталь величезного складного механізму. Збій однієї з них – і ніщо не працюватиме.

Це, звісно, розуміє Бубка. Тому Національний олімпійський комітет під його керівництвом, мабуть, є найактивнішим та найзавзятішим у світі – проводить безліч заходів - і для масового спорту, і для спортсменів. Причому Сергій Назарович запрошує на них міжнародних гостей зі світу спорту.

Та, на жаль, ніякі церемонії чи святкування 100-річчя з дня проведення першої Російської Олімпіади (хай навіть за участю шанованих гостей) не зрівняються з організацією Олімпіади. Рівень не той, охоплення не те, можливості проявити себе теж не ті… Хотів Бубка провести в Україні Зимові Ігри-2022. Ця ідея з самого початку здавалася просто нереальною (жодного об'єкту), а потім через війну Україна відмовилася від цих амбіцій.

А от країна Коу змогла не лише пройти весь заявочний процес, виграти право приймати Олімпіаду, а й провести змагання на рівні. Тим самим Британія дала шанс своєму кандидату піднятися на цій олімпійській хвилі, стати солідним кандидатом і перемогти.

А чим може підтримати Бубку Україна? Який дати шанс чи імідж?

Світ, очевидно, зробив свій вибір просто на користь Великої Британії. А тим часом Бубка у цій боротьбі – один у полі воїн.

Делегати конгресу в Пекіні-2015 віддали йому крісло першого віце-президента ІААФ. Та, мабуть, чемпіона-рекордсмена-максималіста це мало втішає…

Та з іншого боку, не всі атлети виграють Олімпіаду з першого разу. І будуть ще не одні вибори глави й ІААF, й Міжнародного олімпійського комітету. Звісно, є тенденція президентів-довгожителів. Той же сенегалець Ламін Діак керував  світовою легкою атлетикою 16 років – з 1999-го по 2015-й. Цікаво, що він очолив ІААF аж у 66 років. До речі, Коу зараз – 58, а нашому президенту НОК – лише 51.

Тож перемоги і рекорди Сергія Бубки на адміністративно-спортивній арені ще попереду. От тільки, мабуть, боротися за них буде важче, ніж в секторі, де все залежало тільки від нього самого…