//
live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Героїчний 40-й батальйон “Кривбас”: чому Генштаб поклав на нього провину за втрату Дебальцевого?

Бійці “Кривбасу” свій батальйон жартома називають “котловим”. Він взяв участь лише в двох бойових операціях, але двічі потрапляв в так звані котли! Перший раз – це штурм Іловайська влітку 2014-го. Вдруге - це оборона Дебальцевого взимку 2015-го

Ці дві наймасштабніші та найтрагічніші битви вже стали частиною військової історії. Журналіст програми “Репортажі та розслідування з Артемом Шевченком” Олексій Кулаков вивчив історію легендарного батальйону і з'ясував, що його навряд чи можна вважати винуватцем втрати Дебальцевого, на чому наполягає Генштаб.

Велике промислове місто Кривий Ріг в Дніпропетровській області із залізорудним басейном та найбільшим в Європі металургійним комбінатом традиційно не вважалося проукраїнським містом. Роками там владу утримували комуністи та “регіонали”, за яких голосували горді і працьовиті, але затуркані місцевою владою і олігархами шахтарі та металурги. Після початку агресії Росії і параду сепаратистських псево-референдумів в Криму, Донецькій та Луганській областях загарбницький Кремль сподівався, що Кривбас в самому центрі України теж відділиться. Логіка реваншистських керманичів Росії була проста — як на Донбасі, так і в Кривбасі люд простий, тож шахтарська солідарність мала б стимулювати сепаратизм серед криворіжців та призвести до створення наступної псевдо-республіки. Проте не так сталось, як гадалось! В 2014-му чоловіки Кривого Рогу дійсно взяли до рук зброю, але, як і всі інші патріоти, стали на захист України.

Історія 40-го почалася в травні-червні 2014-го року, як батальйону територіальної оборони “Кривбас”, куди набрали майже 500 мобілізованих криворіжців 2-ї хвилі. Але замість оборони свого регіону, як їх спочатку запевняли, хлопців одними з перших кинули на Донбас в справжнісіньке пекло - на штурм захопленого озброєними сепаратистами і російськими найманцями міста Іловайськ. Зокрема, в серпні 2014-го бійці “Кривбасу” зайняли передові позиції навколо Іловайська. Там, перебуваючи фактично в оточенні, вони стримували загони сепаратистів від просування вглиб України.

“Наш батальйон тероборони дивним чином перетворили на штурмовий. Ми брали участь в зачистках і бойових зіткненнях по 10 годин. Мою позицію 40-03 під Іловайськом бомбили так, що, повірте мені, це було так само, як в донецькому аеропорті!” - сказав телеканалу “Еспресо” боєць 40-го БТрО Денис Зикунов.

“Навколо Іловайська нами було виставлено 4 опорних пункти, а саме біля Грабського, Покровського, Зеленого, з боку Троїцько-Харцизька та на південь. Ми утримували кільце навколо міста з метою недопущення підходу підкріплень до сепаратистів та їхньої втечі з міста”, - пояснив ту операцію боєць зі штабу 40-го БтрО Андрій Троян. 

“Батальйону було поставлене завдання взяти Іловайськ в кільце і ми з ним впоралися. Оволодівши опорними пунктами навколо міста, ми по суті опинилися між силами сепаратистів та самі потрапили в оточення. Потім командир батальйону отримав письмове розпорядження при взаємодії з 51-ю бригадою взяти місто штурмом. Проте під час бою 7-го серпня ми показали, що Іловайск – це справжній укріплений район і просто так силами батальйону тероборони його не візьмеш”, - пригадав розвиток подій колишній заступник 40-го БтрО “Кривбас” Юрій Сіньковський.

Також БТрО не зміг би протистояти натиску регулярної російської армії. У бійців 40-го батальйону є запитання до вищого військового керівництва  — хто понесе відповідальність за загибель в “іловайському котлі” десятків мобілізованих криворіжців, яким не вдалося вийти з оточення? Колишній куратор 40-ки вважає, що штурм Іловайська силами мобілізованих — це були не “хотєлки добробатів”, а свідоме рішення керівництва Збройними Силами кинути їх на вірну смерть.

“Біля Іловайська в ті дні я побував волею випадку. Повертаючись звідти, я знайшов в одній розбитій машині документи Генштабу щодо операції по Іловайську. Половину з них я передав до центрального апарату Військової прокуратури, яка веде розслідування тих трагічних подій. Ось наказ, датований 5-м серпня 2014 року, про те, що 40-й БтрО повинен взяти місто і вибити звідти терористів. Тобто, закиди, що це були так звані “хотєлки добробатів” та самодіяльність командирів, не відповідають дійсності. Та операція була спланована Генштабом і керівництвом АТО, а її трагічний результат ми всі знаємо”, - розповів куратор 40-го БтрО криворіжець Микола Колесник.

До початку неоголошеної війни з Росією Україна не мала таких військових підрозділів, як батальйони тероборони. Армія була в занепаді, і, тому, щоб хоч якось організувати мобілізованих і посилити відсіч агресору, в квітні 2014-го довелося формувати БТрО в усіх областях України. Військові експерти кажуть, що це було зумовлено тим, що люди з одного регіону можуть краще порозумітися та провести бойове злагодження.

“Я б не розглядав концепцію тероборони лише в контексті приналежності підрозділу до певної території, як елемент захисту лише однієї териториальної громади. Сама по собі система тероборони – це глибокоешелована оборона держави. Тобто держава – на першому місці!  В критичній ситуації літа 2014-го року потрібно було створювати угруповання на східному напрямку, і тому було прийняте військово-політичне рішення спрямувати БтрО на Схід, щоб зміцнити оборону”, - заявив колишній заступник міністра оборони України в 2014 році адмірал Ігор Кабаненко.

Після літньої кампанії 2014 року, і зокрема, розстрілу під Іловайськом, де 40-й батальйон “Кривбас” втратив щонайменше 29 бійців загиблими, підрозділ повернувся на ротацію додому в Кривий Ріг. Через значні втрати в живій силі та техніці його хотіли розформувати, але згодом Генштаб прийняв рішення доукомплектувати мобілізованими 3-ї хвилі і переформатувати в 40-й окремий мотопіхотний в складі Збройних Сил. Наступна місія підрозділу стала не менш відважною і болючою — в грудні 2014-го їх кинули на оборону залізничного вузла Дебальцеве на Донеччині. Проте сталося так, що провину за прорахунки під час оборони Дебальцевого, Генштаб спробував повісити саме на 40-й омпб, який і без того потрапив у свій “другий котел”.

“40-й батальйон відкрив прохід до Дебальцевого. Це факт. 107 бійців здалися в полон, і рівно за 3 доби були нам передані протилежною стороною, за їхньою ініціативою, без будь-яких умов. Це теж факт.” - заявив начальник Генерального штабу Збройних Сил України Віктор Муженко 29-го серпня 2015 року в інтерв'ю газеті “Дзеркало тижня”.

Факт масового потрапляння в полон бійців батальйону в передостанній день оборони Дебальцевого дійсно мав місце. Противник захопив 93-х військовослужбовців 40-го омпб. Але за словами самих мобілізованих - у них був наказ триматись. І вони тримались. А потім вже був наказ — зберігати життя особового складу за будь-яких умов. Чи став полон криворіжців тим критичним моментом дебальцевської операції, який призвів до втрати плацдарму? Навряд чи! Лінія оборони була нещільною і неешелонованою, а натиск ворога був настільки шаленим, що 2 опорних пункти 40-го омпб поступово потрапили в повне оточення й з ними майже зник зв'язок. 

“Коли ми стали на позиції в Дебальцевому, нас було набагато менше, ніж по штату — недоукомплектований батальйон. Не знаю кого звинувачувати в цьому, але 350 наших бійців замінили на позиціях 700. Причому лінія оборони, яку нам довелося утримувати, була протяжністю в 12 кілометрів. Утримати її такою невеликою кількістю людей — це солдатський героїзм!” - розповів боєць 40-го омбп Сергій Бондаренко.

Активні бойові дії почали розгортатись протягом цілого місяця приблизно з 19-го січня минулого року. Мобілізованих 40-го омпб атакували і розстрілювали переважно підрозділи регулярної російської армії.

“Нас атакували в тому числі російські морські піхотинці. Ми їх прозвали “пінгвінами”, бо вони кумедно виглядали в чорній формі на засніженому полі! Причому, наражаючись на відсіч, вони розбігалися в різні боки, й влучити можна було лише в одного-двох”, - пригадав боєць 40-го омпб Віталій Козуб.

“Тоді припинилися хаотичні обстріли, натомість вони набули системного характеру. Противник почав стріляти по нам з різних місць та різних артилерійських систем — мінометів, РСЗО “Град”, САУ - і дивним чином влучав в одне місце”, - поділився враженнями офіцер 40-го омпб і керівник опорного пункту “Зеніт” Юрій Брехаря.

27 січня ворог кинув значні сили в атаку на опорні пункти 40-го батальйону під назвою “Мойша” та “Ізя”, але й цю атаку було відбито з великими втратами для противника. У криворіжців з'явилися перші загиблі й гостро бракувало озброєнь та бойової техніки. Та, яка в них була, поступово виходила з ладу під час бойових зіткнень.

“По документах в нас було 2 приданих танки на позиціях, але один них міг тільки їздити, а інший — не їздив,а тільки стріляв. Ми намагались перетягнути той танк на сусідній пункт, щоб відремонтувати. Але так сталося, що сепаратисти вже були на небезпечній відстані і врешті-решт його підбили”, - зізнався боєць 40-го омпб Сергій Бондаренко.

31 січня ворог захопив місто Вуглегірськ на заході плацдарму й почав атаки на селище Нікішине. Звідти солдати 128-ї бригади були змушені відступити в село Рідкодуб. Так почала провалюватися оборона плацдарму і сили АТО один за одним почали втрачати населені пункти. Далі в період з 2-го по 6-те лютого російсько-терористичні війська розбили опорний пункт 128-ї бригади “Федір”, і таким чином базовий табір і штаб 40-го батальйону опинилися на безпосередній лінії вогню. Дірки в обороні дозволяли ворогу дедалі активніше атакувати опорний пункт криворіжців “Мойша”, засилати диверсійні групи в Дебальцеве та контролювати частину Чорнухіного. 8-го лютого з селища Вергулівка відбулася танкова атака на Новогригорівку й опорний пункт криворіжців “Зозо”. Після цього зав'язався справжній бій на опорнику криворіжців “Зеніт”. Атаку було успішно відбито, а ворог втратив 5 танків.

“У нас був “птурист” Сергій, який особисто знищив 4 танки противника. Наскільки мені відомо, під час Другої світової війни за 2 знищених танки бійцям давали звання Героя Радянського Союзу, а наш Сергій отримав лише орден “За мужність”, - поділився спогадами Сергій Бондаренко, який був серед тих, хто обороняв опорний пункт “Зеніт”.

9 лютого ворог зайняв селище Логвіново та перерізав єдину дорогу життя “Артемівськ – Дебальцеве”. Трохи пізніше противник зайняв і сусіднє село Нижнє Лозове.

“В ніч на 9-те лютого ми на УРАЛі відвезли боєкомплект і продукти на один з опорників, і забрали звідти поранених бійців. Слава Богу, ми живими проскочили засідки, але на 40-45 хвилин були зупинені мінометним обстрілом. Потім заступник комбата з тилового забезпечення Павло запропонував, поки ніч й відносно тихо, вивезти поранених в Артемівськ. Ми вирушили туди з Дебальцевого о 4-тій ранку за лічені години до перекриття траси. Їдучи по ній за 5 кілометрів до Луганського ми бачили, якпо нам вже били ворожі танки прямою наводкою. Після доставки поранених в госпіталь в Артемівську, хлопці на блокпосту біля Луганського вже не пустили нас назад до своїх в Дебальцеве, бо дорогу вже було перекрито”, - пригадав драматичні події того дня колишній боєць 40-го омпб Павло Лисенко.

11 лютого криворіжці з 40-го батальйону відбили атаки з Боржиківки на свою позицію "Кацо". Одночасно активізувалися й диверсійні групи сепаратистів в Дебальцевому. 15 бійців, які були на позиції, під шаленим вогнем були змушені відійти на позицію “Ромашка” на багатоповерхівці на околиці Дебальцевого, де сиділи корегувальники та зв'язківці. Підкріплення з боєкомплектом, ліками та харчами до них підійти вже фізично не могло, тому ця група криворіжців опинилася в оточенні.

“На “Ромашці” стояв наш батальонний радіоретранслятор. Його охороняли, а все місто вже горіло від щільних бомбардувань. Противник просто бомбив житлові будинки”, - згадує ті події зв'язківець 40-го омпб Віталій Козуб.

15 лютого, коли згідно Мінських домовленностей мало б настати перемир'я, криворіжці були змушені під вогнем залишити розбомблену позицію “Ромашка”. Через знищення ретранслятора зник радіозв'язок штабу 40-го батальйону з розкиданими на 12 км позиціями, які поступово опиняються в оточенні. 17 лютого оточений з усіх боків опорний пункт “Мойша” потрапляє в полон,  хоча частина його бійців проривається на сусідню позицію “Ізя”. Але і там оточення! Мобілізованим надходить наказ - зберігати життя. Вони теж здалися, а отже кількість полонених криворіжців зросла до 93-х.

“Відхід з Дебальцевого — це було взагалі пекло! Ми відходили одними з останніх вранці й нас запевняли, що є “коридор”. Направді ми виходили в формі бою! Ніхто достеменно не знав дороги: одна колона йшла одним шляхом, інша — торувала інший”, - згадує свій вихід колишній боєць 40-го омпб Віталій Козуб.

З іншого боку старший лейтенант Юрій Брехаря вивів всіх своїх 50 бійців живими і неушкодженими з опорного  пункту “Зеніт”.

“Наш опорний пункт взагалі виходив пішки. Вся наша техніка була знищена. Сам вихід з Дебальцевого був певною мірою легший, ніж вихід з Іловайського “котла”, тому що цього разу ми виходили вночі й не потрапили під обстріли. Але підрозділи, які зранку виходили на техніці й потрапляли в засідки — то порівнюючи з виходом з Іловайська — втрат було набагато менше. Тому не можна порівнювати вихід з Іловайська і Дебальцевого, адже цього разу противник не виставив справжні засідки та не організував лінії оборони”, - заявив колишній боєць Сергій Бондаренко.

Захоплених “кривбасівців” бойовики відпустили через три дні. Хто винен в тому, що українский контингент у 2,5 тисячі був змушений залишити дебальцевський плацдарм – вирішувати військовій прокуратурі. Бійці, які тримали там оборону – зробили все що було в їхніх силах. І одні з тих, хто героїчно бився з ворогом, це мобілізовані 2-ї та 3-ї хвиль бійці 40-го окремого мотопіхотного батальйону “Кривбас”, які до останнього виконували накази. Пройшовши крізь пекло Іловайська та Дебальцевого, вони можуть вважатися одними із найзавзятіших воїнів АТО.

 

новини партнерів

‡агрузка...

15 липня, 2019 понеділок

15 липня, 2019 понеділок

Відео

Введіть слово, щоб почати