26 в'язнів Кремля: не Савченко єдиною

21 березня розпочнеться оголошення вироку української льотчиці і депутату Надії Савченко. Вона утримується в російському СІЗО вже рік і 8 місяців. Обвинувачення просить для Савченко 23 роки позбавлення волі. Сама Надія своєї провини не визнає.

Читайте також: 20 місяців Надії. Як торгувалися за Савченко

Проте, Савченко не єдина з українців, кого незаконно судять у Росії. При цьому імена більшості жертв Кремля не фігурують у медіа кожен день.

Українці почали потрапляти за ґрати російських в'язниць ще з кінця лютого 2014 року. Нижче наведено список і коротку історію кожного в хронологічному порядку.

Справа "26 лютого"

26 лютого біля Верховної Ради АР Крим відбувся масовий мітинг за єдність України. У той же час і в тому ж місці проходило і проросійське зібрання за приєднання Криму до Росії.

Між учасниками двох акцій відбулися сутички, в результаті чого постраждало 30 осіб. При цьому кримінальні провадження почали відкривати тільки проти учасників проукраїнського мітингу. Їх звинуватили в масових заворушеннях, за що, згідно з російськими законами, загрожує до 10 років позбавлення волі. У цій справі свого часу затримали, а згодом відпустили на поруки Ескендера Кантемирова, Ескендера Емірваліева, Талята Юнусова.

Але в на початку 2015 року було заарештовано трьох кримських татар - Ахтема Чійгоза, Алі Асанова, Мустафу Дегерменджі.

Ахтем Чійгоз

Ахтема Чійгоза, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, затримали 29 січня. Йому інкримінують організацію масових заворушень. У свою чергу Чійгоз не заперечують своєї участі в проукраїнському мітингу.

При цьому на відео, яке Слідчий комітет використовує в якості одного з основних доказів його винуватості, той не чинить жодних насильницьких дій. Проте, Ахтему загрожує до 15 років позбавлення волі.

Алі Асанова затримали 16 квітня. Він працював простим фермером і утримував трьох дітей (після затримання народилася четверта), дружину та батька-інваліда. Асанов громадською діяльністю не займався. Він каже, що брав участь у мирному зібранні 26 лютого 2014-го, але провину в участі в масових заворушеннях не визнає.

Кримського татарина Мустафу Джіменджі затримали 7 травня і теж звинуватили в участі в маccових заворушеннях річної давності. Основним доказом так звані слідчі органи називають відео, в якому нібито фігурує Мустафа.

Захист наполягає на тому, що відео, яке використовується в якості доказу в цій справі, не свідчить про участь підозрюваного у масових заворушеннях, оскільки дії, зафіксовані в ньому, відбувалися задовго до початку бійки.

Асанову і Джіменджі загрожує до 8 років позбавлення волі.

Крім того, одного з фігурантів справи "26-го лютого" вже засуджено. Це оператор кримськотатарського телеканалу ATR Ескендер Небієв. 12 жовтня 2015 року його засудили за нібито участь в масових заворушеннях до 2,5 року позбавлення волі умовно з випробувальним терміном 2 роки.

"Чеченська справа"

17 березня 2014 року затримали Миколу Карпюка - заступника лідера партії "Правий Сектор" і одного з лідерів УНА-УНСО. Це сталося на україно-російському кордоні. Він і В'ячеслав Фурса їхали на зустріч з "керівництвом РФ", куди їх делегував "Правий Сектор". 20 березня Фурсу відпустили, а Карпюка звинуватили в чеченських подіях і відвезли в управління Слідчого Комітету РФ міста Єсентуки.

За "Чеченською справою" проходить і Станіслав Клих - 41-річний викладач історії одного з київських університетів. Інцидент стався 11 серпня 2014 року на території Росії, в місті Орел, куди Клих поїхав до дівчини, з якою раніше познайомився в Криму.

З Орла українця перевезли в Єсентуки (Північно-Кавказький федеральний округ, РФ), потім до П'ятигорська (Ставропольський край, РФ), Зеленокумська і Владикавказа. За день до початку судових засідань Клиха привезли до Грозного.

За версією слідства, створена 1990 року УНА-УНСО переслідувала мету "чинення протидії російській владі в будь-якій формі і знищення громадян Російської Федерації російської національності".

З українців, які приїхали до Чечні, було сформовано загін "Вікінг", у складі якого нібито також перебували Станіслав Клих і Микола Карпюк. Слідство також заявляє, що поряд з ними воювали Арсеній Яценюк, Дмитро Ярош та брати Тягнибок.

Клиха і Карпюка звинувачують у керівництві та участі в банді, вбивстві і замаху на вбивство двох і більше осіб у зв'язку з виконанням ними свого службового обов'язку. Обом українцям загрожує від 15 років до довічного ув'язнення.

При цьому жоден з них у Чечні в цей час не був: з 1994 по 1995 рік Станіслав Клих навчався на очному відділенні історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, а Микола Карпюк 1994 року одужував від отриманої раніше травми, фізично був не здатний воювати, а також доглядав за хворою матір'ю, яка померла в березні 1995 року.

Після затримання місце знаходження Клиха і Карпюка протягом року зберігалося в таємниці. Під час так званого слідства обох "обвинувачених" катували і вибивали свідчення. Тільки після вступ у справу незалежних адвокатів Клих і Карпюк заявили про застосування тортур і відмовилися від наданих раніше свідчень. При цьому Клих втратив 15 кг ваги і був доведений до дистрофії, а його психічний стан продовжує погіршуватися.

"Кримські терористи"

Олександр Кольченко та Олег Сенцов

У травні 2014 року в Криму було затримано чотирьох українських громадян - Геннадія Афанасьєва, Олександра Кольченка, Олега Сенцова і Олексія Чирнія. Усі вони мали активну проукраїнську позицію і відкрито виступали проти окупації півострова.

Затриманих звинуватили в "тероризмі", а саме - в підпалі дверей офісу Російської громади Криму і вікна офісу партії "Єдина Росія", а також у приготуванні підриву пам'ятника Леніну і меморіалу Вічний вогонь у Сімферополі.

Пізніше з'ясувалося, що Афанасьєв, Чирній і Кольченко раніше дійсно брали участь у підпалах. За версією слідства, "терористичною групою" керував Олег Сенцов.

Читайте також: Чи може Шевченківська премія наблизити Сенцова до свободи

Наприкінці травня всіх "терористів" перевезли до Москви, де їх катували і вибивали свідчення. Українських дипломатів до них не пускали, оскільки російська сторона заявила, що вважає кримчан громадянами РФ.

Після тортур Афанасьєв і Чирній пішли на співпрацю зі слідством і зізналися в усіх інкримінованих їм злочинах. При цьому вони дали неправдиві свідчення проти Олега Сенцова і Олександра Кольченка.

Геннадія Афанасьєва визнали винним в участі в терористичному співтоваристві, скоєнні двох терористичних актів, приготуванні до терористичного акту, а також замаху на незаконне придбання зброї і вибухових речовин.

Олексія Чірнія - в тероризмі, підготовці терористичного акту, а також придбанні вибухових речовин. Обох кримчан засудили до 7 років ув'язнення в колонії суворого режиму, а Афанасьєва ще й до 1,5 років обмеження волі після відбуття ув'язнення.

Докази проти Сенцова повністю базувалися на свідченнях Чірнія і Афанасьєва. Останній при цьому на суді заявив, що зовсім не знайомий з Кольченком, а Сенцова він знає тільки тому, що той є відомим режисером. Таким чином Сенцова і Кольченка судили в рамках окремого процесу, який розпочався 21 липня 2015 року. 25 серпня їм вже винесли вирок.

Олега Сенцова було засуджено до 20 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і визнано винним у створенні терористичного співтовариства, скоєнні двох терористичних актів, приготуванні до скоєння двох терористичних актів, а також у двох епізодах незаконного обігу зброї та вибухових речовин.

Олександра Кольченка засудили до 10 років колонії суворого режиму і визнали винним в участі в терористичному співтоваристві і здійсненні терористичного акту.

Варто додати, що для відбування покарання "кримських терористів" етапували в різні боки РФ: Сенцова - до Якутії, Кольченка - до Челябінської області, Чернія - на Магадан, Афанасьєва - в Республіку Комі.

Справа Хайсера Джемілєва

Молодший син лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, Хайсер Джемілєв, на відміну від інших політв'язнів, дійсно скоїв кримінальний злочин. Він з необережності смертельно поранив з карабіна свого батька друга сім'ї Февзі Едемова, який працював ву будинку Джемілєва.

Інцидент стався ще 27 травня 2013 року. Родичі Хайсера кажуть, що причиною трагедії могло стати те, що він страждав психічним розладом, але психіатрична експертиза визнала Хайсера осудним.

Справу почали розглядати наприкінці листопада, але її вектор змінився після окупації півострова. У вересні 2014 року Хайсера Джемілєва етапували до Краснодарського краю РФ. При цьому Мустафа Джемілєв назвав такі дії Росії спробою чинити тиск на нього особисто.

Адвокатом Хайсера став Микола Полозов. Йому вдалося домогтися розгляду справи колегією присяжних. Згідно з матеріалами справи, Джемілєва звинуватили в розкраданні, незаконному зберіганні і носінні вогнепальної зброї та боєприпасів, а також умисному вбивстві людини, скоєному з хуліганських спонукань.

Колегія присяжних виправдала Хайсера за звинуваченням в умисному вбивстві і порахувала його гідним поблажливості щодо звинувачення в розкраданні зброї і боєприпасів.

Таким чином 10 червня 2015 року Краснодарський крайовий суд, на підставі вердикту суду присяжних, засудив Хайсера Джемілєва до 5 років позбавлення волі за звинуваченням у вбивстві з необережності, а також в розкраданні і незаконному зберіганні зброї. Термін відбування покарання Джемілєву вважається з моменту його фактичного затримання - 27 травня 2013-го.

При цьому 2 вересня 2015 судова колегія Верховного суду РФ змінила рішення Краснодарського суду щодо Хайсер Джемілєва, скоротивши термін ув'язнення з 5 до 3,5 року. Суд ухвалив, що за звинуваченням у вбивстві з необережності закінчився термін давності, тому його слід звільнити від покарання за цим звинуваченням. Суд також постановив пом'якшити покарання за розкрадання і незаконне зберігання зброї.

За інформацією Мустафи Джемілєва російські слідчі органи обіцяли Хайсеру звільнення за амністією, якщо той погодитися прийняти російське громадянство, однак Джемілєв-молодший відмовився це робити.

Цікаво, що справа Джемілєва після анексії Криму розглядалась і в київських судах, де його заочно засудили до 3 років і 8 місяців позбавлення волі. Міністерство юстиції України відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року звернулося до Генпрокуратури РФ із запитом про екстрадицію. Російська сторона досі не відреагувала на цей запит.

Більше того, Краснодарський крайовий суд РФ відхилив клопотання адвоката Миколи Полозова про припинення кримінальної справи проти Хайсера Джемілєва в зв'язку з раніше винесеним йому вироком. Таким чином було порушено ще один важливий правовий принцип, згідно з яким ніхто не може бути засуджений двічі за один і той же злочин.

29 вересня стало відомо, що сина Мустафи Джемілєва етапували в Астраханську область на південному заході РФ. Родичам офіційно не повідомили про місце етапування Джемілєва. Згідно із законодавством РФ, відбувати покарання він повинен у колонії за місцем проживання (в Криму), або за місцем винесення вироку (Краснодарський край).

Справа Сергія Литвинова

Коли у жителя Луганської області Сергія Литвинова заболів зуб, він пішов до найближчої лікарні. Оскільки українські поліклініки були відрізані бойовими діями, йому довелося їхати в Ростовську область. Це сталося 12 серпня 2014 року.

У лікарні у нього діагностували періостит (запалення окістя), а отже було необхідно хірургічне втручання. 21 серпня невідомі люди в масках вивезли Сергія з території лікарні і доправили до ростовського Регіонального управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ).

Вже за 8 днів Слідчий комітет порушив кримінальну справу про "геноцид" російськомовного населення на південному сході України, а наступного дня було проведено офіційний арешт Литвинова.

Його звинуватили в скоєнні десятків вбивств і згвалтувань на південному сході України, які він нібито вчинив за наказом керівництва українського батальйону "Дніпро-1" і особисто Ігоря Коломойського.

Варто додати, що Литвинов закінчив 7 класів середньої школи і, за словами односельців, навряд чи володів навичками читання і письма; він також страждав від проблем розвитку, через що не був військовозобов'язаним. При цьому в протоколах допитів Литвинов висловлюється грамотно, зі складними граматичними конструкціями і навіть з вживанням криміналістичної лексики, що свідчить про підробку документів.

Луганчанина катували, в результаті чого він "зізнався" в убивстві 39 чоловіків, згвалтуванні і вбивстві 8 жінок і вбивстві 12-річної дівчинки.

Литвинов також вказав, що накази, які віддавалися йому керівництвом батальйону "Дніпро-1", були спрямовані "виключно на погіршення демографічної обстановки серед російськомовного населення". У якості мотивації бійцям батальйону нібито виплачувалися грошові винагороди "в залежності від кількості вбитих кожним людей під час зачисток". Судячи з матеріалів справи, Ігор Коломойський "особисто привозив ці гроші бійцям". Литвинову загрожувало довічне ув'язнення.

10 листопада 2014 року під час зустрічі з українським консулом Литвинов відмовився від раніше даних свідчень. При цьому МВС України спростувало інформацію про його причетність до батальйону "Дніпро-1", а адвокату Литвинова вдалося з'ясувати, що прізвища та адреси, які фігурують у справі, ніколи не існували, а отже, у справі немає жодного потерпілого.

Також експертиза на поліграфі підтвердила, що до Литвинова застосовувалися тортури. Тоді 10 вересня 2015 СК РФ, щоб не відпускати луганчанина, пред'явив Литвинову звинувачення в розбої, але через слабку обвинувальну базу справу знову не було передано в суд.

30 листопада 2015 року Слідчий комітет вручив адвокату Литвинова постанову про припинення кримінального переслідування. Адвокат сподівається, що його підопічний скоро повернеться додому.

"Шпигуни"

Справи українців Валентина Виговського та Юрія Солошенко, а також громадянина РФ Віктора Шура, що має посвідку на проживання в Україні, проходять під грифом "секретно" і в ЗМІ практично не висвітлювалися. Їх звинуватили в шпигунстві на користь України і всі троє визнали свою провину.

Валентин Виговський

Бізнесмена і учасника Євромайдану Валентина Виговського було затримано 17 вересня 2014 року "кримською самообороною" в Сімферополі, куди він прямував у приватних справах. Там, у будівлі колишнього СБУ, його катували і змушували зізнатись у шпигунстві. Пізніше Виговського перевезли до московського СІЗО, а ФСБ звинуватила його в шпигунстві.

Упродовж 9 місяців до Валентина не допускали українського консула, а коли таки дозволили зустріч, на ній були присутні співробітники СІЗО. 15 грудня 2015 року суд засудив Валентина Виговського до 11 років колонії суворого режиму за військовий і економічне шпигунство в авіакосмічній галузі Росії. Його адвокат заявляла про намір оскаржити вирок. Зараз Виговський перебуває в московському СІЗО.

Юрій Солошенко

Юрія Солошенка, 73-річного пенсіонера, в минулому керівника полтавського заводу "Знамя", затримали в серпні 2014 року на Київському вокзалі в Москві, де він був під час ділової поїздки. Сім'я Юрія довго намагалася найняти незалежного адвоката, але всі відмовлялися вести справу під тиском ФСБ, а український консул не міг потрапити до затриманого протягом 10 місяців.

Солошенко наполягав на своїй невинуватості. Він також написав листа Генпрокурору РФ Юрію Чайці та прохання про помилування на ім'я президента Путіна. Але на суді Солошенко визнав свою провину і заявив, що вирок оскаржувати не збирається. 73-річного українця засудили до 6 років позбавлення волі. 10 грудня 2015 року його етапували для відбування покарання в Нижній Новгород.

9 вересня 2014 року Віктора Шура, власника ювелірного бізнесу і колекціонера, затримали при перетині українсько-російського кордону співробітники ФСБ. Де-юре він російський громадянин, але всі його родичі проживають в Україні.

Народився Шур в УРСР, але при розпаді Союзу віддав перевагу російському громадянству, оскільки по роботі часто доводилося їздити територією РФ. Останнім часом він проживав у Чернігові, підтримував Євромайдан і допомагав волонтерам.

Формально його затримали на 15 діб за образу співробітників поліції, але незабаром перекваліфікували статтю на державну зраду і співпрацю зі спецслужбами іноземної держави. За версією звинувачення, Шур був направлений в Брянську область спецслужбами України для збору інформації про російське військове підприємство, яке насправді є занедбаним аеропортом з давно затопленими шахтами для запуску балістичних ракет. Син Віктора стверджує, що ФСБ застосовувала до його батька психотропні речовини.

7 жовтня Віктор визнав свою провину і був засуджений до 12 років колонії суворого режиму - мінімальний можливий термін. Його родичі звернулися до президента Порошенка з проханням надати йому українське громадянство, сподіваючись на внесення його в "списки на обмін полоненими". Нині Шур відбуває покарання в республіці Татарстан.

Переслідування на релігійному ґрунті

Не обійшлося без переслідування і кримських мусульман, членів ісламістської організації "Хізб ут-Тахрір". "Хізб ут-Тахрір" займалася релігійною, політичною та просвітницькою діяльністю, але після окупації Криму опинилася під забороною.

23 січня 2015 року неподалік Севастополя затримали Руслана Зейтуллаєва, Нурі Примова і Рустема Ваітова, 2 квітня - Ферата Сайфуллаєва. Їх звинувачують у організації (Зейтуллаєва) і участі (інших трьох) у "Хізб ут-Тахрір". За це їм загрожує: Зейтуллаєву від 15 до 20 років позбавлення або навіть довічне ув'язнення; Примова, Ваітову, Сайфуллаєву - від 5 до 10 років колонії.

За словами адвокатів і родичів у слідчих органів відсутні докази причетності будь-кого з чотирьох підозрюваних до діяльності "Хізб ут-Тахрір", а в ході обшуків докази причетності затриманих до згаданої організації так і не були знайдені.

Переслідування кримських мусульман на цьому не припинилося. 11 лютого 2016 року в Криму почалася хвиля обшуків у будинках кримських татар з метою дискредитувати їх як "терористів". Вісьмох з дванадцяти затриманих відпустили. Зараз під арештом залишаються Емір-Усеин Куку, Вадим Сірук, Енвер Бекіров і Муслім Алієв. Їм теж загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі.

Справа Олександра Костенка

29-річний кримчанин Олександр Костенко брав участь у Євромайдані, а після окупації півострова вирішив залишитися на території континентальної України. У грудні 2014 року Костенко повернувся до Криму, де колишній "беркутівець", який перейшов на роботу в окупаційні правоохоронні органи, подав заяву, що Олександр нібито кинув у нього камінь під час Євромайдану.

Кримчанина затримали 5 лютого 2015 року біля під'їзду власного будинку в Сімферополі. Після цього Костенко відвезли в невідомому напрямку, де його катували співробітники ФСБ і вимагали зізнатись у скоєнні злочинів під час Євромайдану в Києві. Наступного дня, 6 лютого, його змусили випити 200 грам горілки і відвезли в управління ФСБ, де було інсценовано його явку з повинною.

Костенка звинувачено в тому, що 18 лютого 2014 він, "будучи обізнаним про масові заворушення в м.Києві, спрямовані на незаконне повалення конституційного ладу ... прицільно кинув камінь в міліціонера з почуття ідеологічної ненависті і ворожнечі до співробітників органів внутрішніх справ".

Випадок Костенка - нова тенденція, адже російський суд вирішив засудити українського громадянина за "злочин", вчинений в Україні. За російськими законами таке можливо тільки в разі, якщо злочин спрямовано проти інтересів РФ або громадянина РФ, чого не можна сказати про Революцію Гідності.

15 травня 2015 року сімферопольський суд визнав Олександра винним у навмисному заподіянні легкої шкоди здоров'ю, що викликала короткочасний розлад здоров'я, з мотивів ідеологічної ненависті або ворожнечі і незаконному зберіганні та носінні вогнепальної зброї та боєприпасів (в його квартирі нібито знайшли ствол від пістолета).

Суд призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки і 2 місяці в колонії загального режиму. Розглянувши апеляційну скаргу Верховний суд Криму зменшив термін покарання до 3 років і 11 місяців ув'язнення.

Також варто зазначити, що згідно із законом РФ засуджений повинен відбувати покарання в колонії за місцем проживання або за місцем винесення вироку. У разі Олександра Костенка - це Крим, але він відбуває покарання в Кіровській області.

Крім того, проти брата Костенко було порушено кримінальну справу за нібито неповагу до суду, а батько Олександра, Федір Костенко, зник під час перетину кордону між Україною і Кримом за нез'ясованих обставин 3 березня 2015.

Справа Юрія Ільченка

2 липня 2015 року за обвинуваченням у екстремізмі в Криму було затримано Юрія Ільченка - 37-річного власника приватної школи іноземних мов і блогера.

Причиною переслідування стали висловлювання у власному блозі Юрія, де він різко висловився про російську окупацію Криму і про війну, яку Кремль веде на Донбасі.

Блогер звинувачується в екстремізмі і педофілії. Спецслужби встановили в приміщенні його школи приховану камеру, на яку нібито було зафіксовано, як той цілує в щоку 12-річну дівчинку. Рідні Юрія повідомили, що він дружить з матір'ю дівчинки. Пізніше стало відомо, що спецслужби змусили її мати написати донос на Ільченко. Він може отримати до 12 років колонії.

Кримський правозахисник Олег Софяник наприкінці липня повідомляв, що за його інформацією до Ільченка застосовуються тортури. Зараз кримчанин перебуває в Севастопольському СІЗО.

Публікацію підготовлено ​​на базі звіту правозахисної кампанії "LetMyPeopleGo", ініціативи "Євромайдан SOS", Центру громадянських свобод і Фонду "Відкритий діалог".