Промзона Авдіївки: Бої на виснаження

Як відбувається це виснажливе протистояння - дивіться в ексклюзивному репортажі військового журналіста телеканалу “Еспресо” Станіслава Мельничука для програми "Репортажі й розслідування з Артемом Шевченком".

Один з підрозділів Збройних Сил України, який захищає промислову зону на околиці Авдіївки від набігів озброєних загонів російсько-терористичних військ, розміщується в ангарі з тонкої жерсті, який прошитий кулями і осколками з усіх боків. Засмальцьований чайник, що гріється всередині ангару на газовій плитці, є чи не єдиною річчю, яка нагадує тут солдатам про цивільне життя.

Після ранкового бою, що відгримів якраз перед моїм приїздом, наші бійці спокійно снідають і обговорюють плани на день. Щоб показати мені, як журналісту, поле бою на “промці”, молодий лейтенант з позивним “Перший” повністю екіпірується й бере з собою боєприпаси.

“Сьогодні зранку мене розбудив бій, почалися “прильоти” від противника”, - каже він, вочевидь невиспаний, і показує під ногами хвостовики нерозірваних заборонених мінськими угодами 120-ти та 80- ти міліметрових мін та ракет, які стирчать з бетонних плит.

Будівлі в промзоні Авдіївки зведені за радянських часів з цегли, ангари - здебільшого з жерсті, а вся площа залита бетоном. Звісно, такий відкритий всім вітрам комплекс не розрахований слугувати укріпленим районом для бойових дій.

“Перший” веде нас на крайню позицію українських військ на “промці”, за якою в 200-300 метрах на схід закріпився агресивний противник. Помітивши висування групи, він відкриває по нас вогонь з автоматичного гранатомета. Неприцільно випущені гранати розриваються справа і зліва, але ми встигаємо заскочити в такий собі бліндаж, нашвидкоруч обладнаний на першому поверсі напівзруйнованої будівлі й обкладений мішками з піском та старими покришками від вантажівок.

“Ховайтеся тут, бо прилітають міни! Не жартуйте, залітайте сюди!”, - цими словами зустрічає нас солдат, який сидить біля бійниці з кулеметом. Але коли настає тиша, ми вистрибуємо назовні й знову біжимо, про всяк випадок пригинаючись, метрів 300 крізь зелені насадження до самої крайньої позиції промислової зони, яка називається “Хата Павлова”.

Офіцер запевняє, що посадка, повз яку ми прямуємо, прострілюється противником, а нещодавно по ній почав стріляти ще й ворожий снайпер. Ми продовжуємо бігти до своїх, зібравши волю в кулак та приборкавши страх.

Хатою Павлова свій рубіж українські бійці прозвали за аналогією з одним із укріплених будинків в Сталінграді, де солдати 58 днів відбивали штурм гітлерівських фашистів у Другу світову війну. Ця ж “хата” в авдіївській промзоні теж не здається під атаками путінських найманців та донецьких сепаратистів, які тривають понад 30 днів. Позиція дозволяє не лише спостерігати за противником, як на долоні, але й забезпечувати ефективний вогневий контроль над стратегічною автодорогою Донецьк-Горлівка.

“Бойовики “насипають” снарядами, щоб нас залякати”, - стверджує один з українських бійців з позивним “Котяра” - “Проте самі сюди не заходять, бо розуміють, що скоро їм кінець”. Нашу розмову з цим бійцем перериває черговий обстріл з боку проросійських бойовиків.

Спочатку вони стріляють по нам з підствольних гранатометів, а потім випускають черги з крупнокаліберного кулемета. Щоб змусити ворога замовкнути, захисники Авдіївки були змушені відкрити вогонь у відповідь зі стрілецької зброї.

Після перестрілки на “Хаті Павлова” молодий лейтенант з позивним “Перший” вирішує евакуювати нашу знімальну групу в більш безпечне місце. Він на цій війні усього лише місяць і тільки здобуває свій бойовий досвід, командуючи взводом, де більшість військовослужбовців годяться йому в батьки. Як і більшість курсантів військових училищ, він завершив навчання на півроку раніше.

“Звісно, вони дивляться на мене і на те, що робить командир”, - зізнається він.- “Про свій страх я не думаю, а думаю про їхній страх і в першу чергу переживаю за них”.

За великим рахунком, утримувати оборону промзони Авдіївки — непросте завдання. Але ось уже майже місяць, як спроби російсько- сепаратистських загонів оволодіти нею закінчуються поразками.