Мільйони на ядерні рештки. Чому ми знову платимо Росії

Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій у світі після США і Росії ядерний арсенал, котрий традиційно вважався гарантом недоторканості держави. Однак, на догоду великим міжнародним гравцям (це ті ж США та Росія) Україна відмовилась від ядерного статусу на користь "мирного" атому.

Вигода Росії

Наразі українська атомна енергетика забезпечує близько половини виробництва електроенергії в Україні, незважаючи на це, на її території немає технологій для переробки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП), яке належить до високоактивних відходів.

Замість цього Україна раз на кілька місяців вже протягом багатьох років відправляє рештки ядерного палива на переробку в Росію. Втім, на цьому кругообіг не закінчується: Російська Федерація вилучає корисні речовини на кшталт плутонію, а після цього має повертати до України оскловані залишки для захоронення.

Справа в тому, що згідно з "Об'єднаною конвенцією про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами" всі ядерні відходи належать країні, де їх використовували, і мають бути захоронені на її території. Україна ратифікувала документ 2000 року.

Тут важливе інше - загалом у ядерному паливі використовується 4-6% від корисних речовин сировини, наприклад, того самого урану. А ще залишається близько 90%, які можна використати для виробки електроенергії. Однак на сьогодні в Україні немає технології промислового виробництва електрики з відпрацьованого ядерного палива.

"Наразі ціна на уран дешевшає. Є економічно не вигідним розвивати такі технології, але поклади урану зменшуються і все одно постане це питання", - коментує директор Центру зовнішніх інформаційних комунікацій ДП НАЕК "Енергоатом" Ілона Заєць.

До того ж при переробці в Росії назад в Україну уран не повернеться. Повернуться оскловані залишки, які фонять не менше, але їх вже використати неможливо, констатує вона.

Незбудоване сховище

Впродовж роботи ядерного реактора в ньому накопичується велика кількість радіоактивних ізотопів із періодом напіврозпаду у тисячі років. Весь цей час вони продовжують випромінювати радіацію - це і є так зване відпрацьоване ядерне паливо.  

Зараз в Україні діють 4 АЕС - Запорізька, Рівненська, Хмельницька та Південно–Українська. З трьох АЕС (окрім Запорізької - вона має своє пристанційне сховище) ВЯП відправляють до Росії.

За оцінками голови НАЕК "Енергоатом" Юрія Недашковського Україна щороку витрачає на це близько $200 млн.

Ще у 2005 році для того, щоб уникнути залежності від монопольних послуг російських підприємств з переробки, "Енергоатом" і американська корпорація Holtec International уклали угоду про спорудження в Україні централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.

Тобто з моменту підписання контракту минуло вже майже 11 років, але сховище так і залишилось непобудованим. Більш того, у 2012 році Верховною Радою було ухвалено відповідний закон "Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом", який мав прискорити процес.

Однак, за словами голови "Енергоатому", завершення будівництва сховища відходів у Чорнобилі переноситься на кінець 2018 року.

Ядерний розбрат

За словами Ілони Заєць проект, підписаний з американською Holtec окуповується за 1,5-2 роки, крім того відбувається повна локалізація виробничого процесу на українських підприємствах.

Наші підприємства отримують замовлення на постійне високотехнологічне виробництво, ми не залежимо від жодної країни світу, констатує вона. Тоді постає логічне питання, чому такий успішний з точки зору бізнесу проект досі не реалізований?

"З 2012 року нічого не просунулося далі. З одного боку дуже важко ідуть процеси землевідведення, купа всіляких умовних перепон. Але остання перепона, це те, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) нам не виділяє кошти на будівництво сховища, на обслуговування контракту з Holtec", - пояснює радник президента Енергоатома.

В НКРЕКП природно мають свою версію. Так, голова регулятора Дмитро Вовк повідомив, що комісія в 2015 році не виділила кошти на сховище через те, що у 2005 році проект коштував $150 млн, а тепер його вартість зросла до $300 млн.

За його словами, частина витрат компанії Holtec в даному проекті є завищеною, зокрема, на заробітну плату.

"Є питання щодо рівня зарплат у Holtec. Вона складає навіть для місцевого секретаря в Києві майже 50 тисяч доларів на рік", - зазначив Вовк.

В Енергоатомі ж це пояснюють спекуляціями регулятора та небажанням брати на себе відповідальність, наголошуючи, що Holtec – це абсолютно прозора компанія світового рівня, яка не буде працювати на засадах "розпилу" чи корупції.

Станом на червень 2016 року НКЕКП кошти так і не виділила. Проект продовжує гальмуватися, а щорічні $200 млн йти в Росію.

Не могильник

Думки екологів та енергетиків з приводу будівництва сховища розділились. Його критики говорять, що не потрібно зводити "ядерний могильник" в 70 км від Києва. Екологи ставлять під сумнів, чи можливо створювати сховище так близько до населених пунктів та столиці і чи взагалі воно достатньо надійне. 

"Енергоатом" же наголошує, що сховище неподалік ЧАЕС не має відношення до "могильника", який зазвичай представляє собою підземне поховання у геологічних формаціях.

Між селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка і Стечанка на південний захід від Чорнобильської АЕС зводиться інше технологічне спорудження. При будівництві буде використовуватися так звана "суха" технологія.

ВЯП буде зберігатися в середовищі інертного газу в двостінних контейнерах з нержавіючої сталі, які будуть потім завантажуватися в захисні бетонні модулі, розташовані на спеціальному майданчику.

В "Енергоатомі" запевняють, що міцність конструкцій цієї системи була перевірена в змодельованих ситуаціях з пожежами, вибухом, землетрусом і навіть падінням на них літака. 

Однак, варто пам’ятати, що це сховище буде тимчасовим – "гарантія" на нього від 50 до 100 років. Втім, українські атомники вважають, що за цей час в Україні буде доцільно переробляти відпрацьовані ядерні рештки на електроенергію.