Ким був загиблий журналіст Павло Шеремет

За інформацією, машина вибухнула на розі вулиць  Богдана Хмельницького та Івана Франка навпроти ресторану МкДональдс.

Саме авто належало керівнику "Української правди" Олені Притулі, але її в машині не було.

Трагедія сталася вранці – близько 7:45. На місце спочатку прибула поліція, а через годину – глава Нацполіції Хатія Деканоідзе, яка назвала розслідування цього випадку справою честі.

Все по темі: Вбивство Павла Шеремета

Генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що загибель Павла Шеремета від вибуху автомобіля в центрі Києва є вбивством. А радник голови МВС Зорян Шкіряк розповів, що журналіста підірвали саморобним вибуховим приладом.

Еспресо.TV  нагадує, ким був Павло Шеремет.

Народився у Мінську, до середини 1990-х працював на білоруському телебаченні. Журналіст спеціалізувався на аналітиці та економічних темах. У 1996 році його призначили завідувачем білоруським бюро Громадського російського телебачення-ОРТ (нині Перший канал, – ред.) і власкором ОРТ в Білорусі.

Шеремет займав позицію противника режиму Лукашенка, що скоро позначилося для нього неприємними наслідками.

Коли у 1997 році Шеремет знімав сюжет про ситуацію на литовсько-білоруському кордоні, його затримали силовики і звинуватили у незаконному перетині кордону. Окрім того, серед обвинувачень було отримання грошей від закордонних спецслужб і незаконна журналістська діяльність.

Шеремет був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року випробувального строку, провівши у в'язниці в цілому три місяці.

На думку самого журналіста, справа проти нього була ініційована президентом Лукашенком.

"Лукашенко - це вже не смішно . Це серйозний противник з колосальною інтуїцією, звіриним почуттям небезпеки і божевільною жадобою влади”, - так журналіст висловлювався про нього.

Після справи про перетин кордону  Шеремет активно брав участь в акціях, пов'язаних з розслідуванням викрадення людей. Його неодноразово затримували силовики.

Судячи з його біографії, з 1998 року Шеремет в Білорусі постійно не проживав, а лише інколи приїжджав. Працював спецкором програм “Время” та “Новости”, а в січні 1999 зайняв пост шеф-редактора російської та зарубіжної кореспондентської мережі дирекції інформаційних програм ОРТ. Був ведучим щотижневої аналітичної програми "Время".

Вже в той час Павло Шеремет дуже критично оцінював роботу каналу. Казав, що йому “соромно за те, що відбувалося під час президентських і парламентських виборів”. За два тижні до президентських виборів він пішов з програми “Время” у зв'язку з конфліктною ситуацією, коли керівництво на нього тиснуло.

“Пішов з “Времени” і довго змивав цю ганьбу", - згадував пізніше Шеремет.

Пішовши з новинної журналістики, Шеремет продовжив роботу на Першому каналі автором документальних фільмів і спецпроектів. Остаточно він покинув працювати на цьому каналі аж у 2008 році.

Паралельно з роботою на Першому каналі Шеремет у 2005 році створює опозиційне видання “Білоруський партизан”. Пізніше воно згадувалося у ЗМІ як таке, що містить різку критику білоруської влади.

“Партизан” випускав книги Шеремета, а також видав одну з книг опозиційного російського політика Бориса Нємцова, котрого вбили в минулому році у Москві.

Не забував Шеремет і про громадську діяльність в Росії, де у 2006 році разом з Людмилою Алексєєвою, Микитою Бєлих, Володимиром Кара-Мурза та іншими заснував організацію "Російський антифашистський фронт".

У 2010 році стало відомо, що журналіста позбавили громадянства Білорусі з офіційною причиною “через отримання громадянства РФ”, хоча білоруські закони дозволяли мати два паспорта.

За інформацією "Білоруського партизана", рішення з приводу громадянства було затверджено Радою Безпеки республіки. Сам журналіст розцінив це як помсту влади за його професійну діяльність. "Я не збираюся нічого оскаржувати, тому що це безглуздо", - додав він .

Після Першого каналу в Росії Шеремет ще пропрацював кілька років на РЕН-ТВ.

Автор книг про президента Білорусі, російських політиків, шестиденну війну в Грузії та інших регулярно проводив майстер-класи для молодих та регіональних журналістів.

У 1998 він отримав премію Міжнародного комітету захисту журналістів за внесок у розвиток свободи слова, був номінантом премії ТЕФІ як "найкращий репортер" 1999 року і фіналістом ТЕФІ 2001 року в номінації "журналістське розслідування" за фільм "Дике полювання", у 2003 році — в номінації "публіцистична програма" за документальний фільм "Раб і його жінки". У 2002 році став лауреатом премії ОБСЄ за демократію та за захист прав людини в галузі журналістики.

Як написала УП, в Києві Шеремет жив останні 5 років. При цьому блог на УП він веде з 2012 року. В той же час він став засновником видання “Історична правда” про Росію і Білорусь.

З 2013 по 2014 рік працює на Громадському телебаченні Росії, після чого починає більш активну співпрацю з виданням “Українська правда”, а пізніше стає її виконавчим директором.

Після Майдану у квітні 2014 року Шеремет був учасником конгресу “Україна-Росія: діалог”, де також були Михайло Ходорковський, Борис Нємцов, Юрій Луценко а також відомі російські та українські журналісти. Сам конгрес був названий символічною акцією солідарності української і російської інтелігенції.

Влітку 2015 журналіст почав працювали на “24” телеканалі, але згодом перейшов на радіо “Вєсті”.

Одним із останніх публічних заходів, де Шеремет виступав як журналіст, була прес-конфереція президента Порошенка. Там він вже після офіційних “запитань-відповідей” звернувся до президента з питанням про можливість призначення Бойка і Ахметова губернаторами адміністрацій на Донбасі.

Останнім дописом на "Українській правді" Павла Шеремета був блог ''Азов'', ответственность и добробаты, який він опублікував 17 липня.