Письменник Срджан Срдич: Україну мали би цікавити дві речі - вибори в Німеччині та США

Є відчуття, що на Балканах все не вщухло так, як би всім хотілося, час від часу доходить інформація про те, що може вибухнути якась маленька війна, а напругу зняти з Балкан не вдалося.

Я гадаю, що час війни все ж таки минув. Ми говоримо про держави, які в останнє десятиліття зовсім зубожіли. І в цих державах серед населення уже не має настрою займатися військовими авантюрами. Але ми живемо в стані постійного передвиборчого моменту.

Не тільки серби, але й хорвати за останні роки пройшли через низку різноманітних виборів. Набагато легше не займатися ключовими проблемами суспільства, економікою і повсякденням. І набагато простіше зайнятися пропагандою, яку найохочіше слухає звичайний житель, і користуватися тим, що найкраще діє.

Прокидаємося зранку і ставимо собі питання: «А що ж сьогодні роблять хорвати?». І в цих заняттях, в тому, як ми цікавимося проблемами хорватів, ми не думаємо про те, яким є безробіття, або про те, яка в нас середня зарплатня. Або не переймаємось фактом, що Сербія є країною, в якій найбільший відсоток виїзду молодих, талановитих людей.

Ми розуміємо, що кожен день війни - це не лише трупи, не лише поранені, це ще величезні образи. Коли війна триває роками – ці образи мультиплікуються у цілу хвилю, ціле цунамі, що може переслідувати народ впродовж десятків років.

Це проблема політичних еліт, які не хотіли подивитися правді в очі. Ніхто того не зробив, жоден з балканських народів. Серби потерпіли поразку в п’яти війнах і бачать себе, як жертву. Інші народи бачать себе жертвами сербської агресії. І це  зачароване коло,  в якому було дуже мало справжніх розмов про справжню відповідальність.

Були спроби, але мені здається, що всі ці спроби були ініційовані бажанням цих народів увійти до Європейського Союзу і  підключитися до європейських економічних зв’язків. Дуже гарно удавати процес примирення.

Але якщо ви подивитеся підручники з історії, якщо подивитеся на анонімні коментарі людей з різних країн, виглядає так, що ми перебуваємо в самому епіцентрі війни. Давайте підемо на один крок вперед. Припустимо, Ангела Меркель програє наступні вибори, а Путін – ні. І це буде статус-кво.

Зараз ми маємо важку ситуацію. Сербія має конкретно важку ситуацію з мігрантами. Криза з мігрантами показала, що Європа не має спільної позиції, яка стосується навіть якихось основних принципів ставлення до цих людей. Маємо брексіт. Все змінюється зі страшною швидкістю, але,  здається, це не впливає на Путіна. 

Україна до певної міри перебуває не лише в ситуації Хорватії, але й Сербії. Йдеться про те, що Косовський інцидент дуже сильно нагадує окупацію Криму Росією,  з проведенням псевдореферендуму і так далі. І водночас ми відчуваємо, що тривають спроби розколоти Україну, можливо, не за югославським сценарієм, але за якимсь іншим, з використанням національних меншостей, релігійних проблем і так далі.

Це звучить обґрунтовано і підтверджено нещодавньою історією. Всі балканські народи спішать до Європейського Союзу, але вони жили в країні, яка була організована в особливий спосіб. Випадок із Кримом виглядає дуже цинічно. Водночас виглядає як повернення косовського боргу, який був зроблений 16 років тому. І виглядає як спроба продемонструвати, хто сильніший і хто які має можливості. Хоча це й не має жодного зв’язку з правом.

Така собі геополітична помста Сполученим Штатам за Косово?!

Це можливо. Європейський Союз подібний тепер до об’єднання  людей, яке не змогло зупинити те, що мало би зупинити  - немає домовленостей щодо найпростіших, найелементарніших речей. Було перейдено певні межі і деякі речі вже не можуть бути контрольованими. Незважаючи на жертви.

Ми розуміємо, що в Сербії і загалом по всій колишній Югославії мала бути проведена люстрація, яка би стосувалася засудження військових злочинців. Вони були не лише в Сербії, а й у Хорватії, вони були серед албанців і т.д.  Тобто безліч людей проливали кров невинного цивільного населення. Як вони почуваються зараз і чи загалом в колишній Югославії були проведені адекватні суди, чистки і посадки?

Люстрації не було, можливо це для суспільства найважче питання. Особливо коли суспільство дуже маленьке, в якому всі перебувають у  взаємних контактах і зв’язках. Бо ви маєте сказати: «Так, відповідальний той і той, а я його знаю, він був в моїй політичній партії, він член моєї родини» тощо. І це вимагає величезної зрілості суспільства. Без люстрації суспільство  залишається надовго заплямованим і забрудненим. Політично брудним суспільством.

Були історії тих чи інших вбитих польових командирів балканських воєн. Можливо, це було зумовлено боротьбою за наркотрафік, однією з перевалочних баз якого були Балкани. Чи, можливо, це їхні колишні побратими затирали сліди, чи це було пов’язано з якимось криміналом? 

Це чистий кримінал. Цих людей судили роками в Гаазі, і ці суди закінчилися так, як закінчилися. Чомусь одного засудили, іншого звільнили, а ще когось геть не притягнули до відповідальності. Але  через цю процедуру пройшло справді  багато людей.

Є безліч свідків, і ми довідалися багато речей про тло і справжню підспідок цих воєн.  Коли йдеться про нижчі рівні  - йдеться про фінансові потоки. Як завжди після війни гроші мали піти легальним шляхом, але у таких справах хтось завжди незадоволений.

Хоча мушу сказати, що Сербія вже вийшла з тої фази, яка була для неї характерна в 1990-х роках  - йдеться про фазу стрілянини на вулиці і масових зведень рахунків, вже не кажучи про ліквідації, які відбувалися щотижня і щомісяця. Величезна проблема в тому, що більша частина цих ліквідацій ніколи не була вирішена, а вбивці не були знайдені.

А що було не зроблено слідчими Гаазького трибуналу, що займався злочинами, скоєними на Балканах?

Здається, що з роками цей суд опинився без фінансової підтримки, він залишився без політичної підтримки, і тоді почалися компроміси. І тоді почалися вироки, які звільняли від відповідальності і які викликали страшний спротив в тій чи іншій першій, другій, третій, четвертій спільноті.

Можливо, найпарадоксальнішим є випадок Шешеля, тому що він був у в’язниці 13 років  - 13 років його судили. Згодом його звільнили від всіх звинувачень, але суд йому не збирається компенсувати перебування у в’язниці протягом 13 років. Це дійсно якийсь такий серйозний конфуз.

Чого, на вашу думку, можна чекати на сході України?

Я гадаю, що людей в Україні мали би цікавити дві речі: як закінчаться вибори  в Німеччині і хто переможе на президентських виборах у Сполучених Штатах. Я гадаю, що це має цікавити увесь світ, а не тільки українців.

Поки ці дві речі не вирішаться і поки ми не побачимо, як ці країни будуть виглядати після виборів, які будуть політичні кроки, коли закінчиться політична кампанія, до цього моменту нічого не буде вирішено.

І я хотів би побажати українцям найважливіше - щоб закінчилося насильство, щоб все закінчилося без людських жертв.  Тому що з Балканської перспективи дивлячись на Україну, це - найважливіше, що я можу побажати: щоб не було насильства, вбивства і жертв. Все можна повернути, крім людей.