Як гроші депутатів вбивають економіку України

Вже який день інформаційне поле вирує від декларацій депутатів і інших чиновників. Дивує те, що люди здивувалися. Можна зрозуміти шок журналістів західних видань, які навперебій строчать колонки про українських графів Монте Крісто (які, втім, більше нагадують плюшкіних, які тягнуть все в дім). Але українці, що дивуються багатству своїх можновладців, подібні до страусів, які до цього ховали голову в пісок.

Можливо і добре, що цей нарив вдалося прорвати. Треба зауважити, що ефект з'явився завдяки двом факторам. По-перше, це перші публікації, у яких всі закладають базу. Нові декларації через рік або два вже не будуть так вражати. По-друге, такого рівня прозорості немає ніде в світі, і це величезне досягнення для України.

Чи віримо ми в те, що показали депутати? Навряд чи. З одного боку, вони не показали і третини того, що в них є. Приклад депутата Добкіна, який відразу після заповнення декларації замовляв собі путівку і друзям путівку на різдвяні канікули за 135 тисяч євро, показовий. Так само як і повна відсутність в списках закордонної нерухомості.

З іншого, вони показали досить багато, викликавши різку реакцію як українського суспільства, так і західних журналістів. Вийшла класична дилема - для Атоса це занадто багато, для графа Де Ля Фер занадто мало.

Читайте також: Топ-25 "заощадливих" нардепів

Очевидно, що в зв'язку із введенням електронних декларацій у депутатів та інших чиновників було два ризика. З одного боку, не показувати нічого і потім зіткнутися з необхідністю пояснити свої покупки. З іншого - був ризик того, що їм доведеться відповідати на питання, звідки у них гроші.

Майже всі вибрали другий варіант, сподіваючись, що в масовому спамі до них не доберуться, показуючи тонни кешу, в яких вони ховають і свої офшори, і доходи майбутніх періодів. Зрештою, корупційна рента цілком прогнозована.

Чому саме депутати викликали на себе найбільше уваги? Ну, по-перше, їх багато. По-друге, вони в сумі все ж найбагатші. Хоча багато прокурорів і суддів могли б посперечатися. Але їхні декларації не так збуджують, можливо й тому, що депутатів люди вибирають самі. Самі проголосували, самі тепер лають. Це щось з області психології.

Чи треба про це говорити? І чому треба?

В першу чергу важливо показати, чим небезпечні такі депутатські гроші. І особливо добре, що вони показали їх у вигляді кешу. Тому що кеш - це красномовний показник корупційних доходів.

Не вірте депутатам, які придумали собі універсальну відмазку, що ці гроші поза банківською системою, тому що вони не довіряють цій самій банківській системі. Це розмови на користь бідних.

Депутати прекрасно знають, в яких банках гроші зберігати безпечно. Питання в тому, що банківська система - це прозорість. А її найменше хочуть люди, які сидять на корупційних потоках. Тіньова економіка живиться готівкою. А депутати і чиновники сидять на вершині харчового ланцюжка тіньової економіки.

І що найстрашніше в цих 12 млрд гривень, які лежать мертвим вантажем у депутатів в коморах. Не тільки те, що тільки ці гроші виведені з економіки України. Зрештою, це всього лише 500 млн доларів, що багато, але не критично.

Питання в тому, що кожна нова гривня в кишені депутата коштує понад 10 гривень для економіки України. Найбільша шкода від корупції в тому, що вона вбиває конкуренцію.

А без конкуренції економіка не може розвиватися. Пропадає основна рушійна сила для економічного зростання, інновацій, інвестицій. В результаті частка малого та середнього бізнесу в країні невисока, а економіка втрачає гнучкість і набагато довше відновлюється після будь-якої кризи.

Одночасно економіка не отримує іноземних інвестицій, який могли б запустити процес, вливши бензин у мотор зі збоями. Але інвестицій немає в першу чергу тому, що в країні високий рівень корупції. З одного боку, це не дає активно заходити прямим інвесторам в країну і відкривати проекти з нуля.

З іншого - ми два роки не бачимо приватизації, тому що корупційний інтерес на державних підприємствах не дає продати великі об'єкти.

Що робити?

По-перше, найнеобхідніше - це зробити все, щоб депутати і не тільки "відповіли за свої слова". Якщо людина прийшла з приватного сектора і може пояснити походження своїх доходів, то честь йому і хвала.

Якщо ж він все життя працював на країну і тепер раптом став багатим, то його треба покарати. Відпустити, а потім наздогнати і ще раз покарати.

Електронні декларації не повинні стати аналогом податкової амністії для політиків.

По-друге, треба зрозуміти, що до такої ситуації в парламенті, та й у всьому спектрі державної служби, призвели низькі зарплати.

У парламент зараз вкрай рідко може піти чесна і професійна людина, яка хоче працювати на суспільство. Тому що в порівнянні з приватним сектором його рівень життя сильно впаде. В результаті в парламент потрапляють або корупціонери, або люди, які отримують зарплати від партійних босів. Це призводить до того, що вони голосують виходячи з інтересів не країни, а кишень, з яких вони отримують гроші. Так, лобізм є у всьому світі.

Так, корупцію не можна викорінити повністю. Але ступінь її можна скоротити. Так, зростання зарплат для цього парламенту може здатися несправедливим. Зрештою, 90% депутатів взагалі не важливо, яка у них зарплата, у них же є комора, набита кешем.

Але для того, щоб в наступний парламент захотіли прийти пристойні люди, необхідно вже зараз підняти зарплату. Обіцянкам ніхто не повірить.

Ну і третє. Люди, які зараз щиро обурюються картинною галереєю одного депутата, мають розуміти, що це вони самі, взявши 200 гривень, завели його в парламент. І поки влада не зважитися скасувати мажоритарку, а це вкрай невигідно, відповідальність залишається на самих людях. І треба або не голосувати за гречку, або потім не обурюватися.