Націоналізація ПриватБанку. Чи варто боятись падіння фінансового гіганта

Новий рік обіцяє бути ненудним. Тема ПриватБанку і його майбутнього, яку донедавна тільки пошепки обговорювали фінансисти за склянкою віскі, виходить у публічну площину.

З одного боку, сам банк розвів неабияку активність на публіку. Кожен день виходить новина про те, що ПриватБанк щось десь підписав, уклав чи впровадив. І навіть виграв якийсь іноземний приз як рятівник української економіки.

З іншого боку, Національний Банк дедалі наполегливіше натякає, що в банківській системі є одна велика проблема. І не називає імені. Хоча між рядків усі можуть прочитати назву найбільшого українського банку.

Приводом для розмов про долю банку номер 1 стала програма докапіталізації. З тими банками, у яких виникли фінансові проблеми, Національний Банк укладав угоди. Банки зобов'язувалися закрити дірки в капіталі, а регулятор підтримував такі фінансові установи ліквідністю, видаючи їм рефінансування. Тільки ті банки, які зобов'язалися виправити плачевну ситуацію з власним капіталом, отримували фінансування.

І тільки-но вони переставали виконувати свої обіцянки, краник з рефінансуванням закривався. А в банк вводилася тимчасова адміністрація. А сама фінансова установа з часом виводилася з ринку.

Офіційні особи Нацбанку за останні кілька днів видали ряд тез, які дозволяють дійти висновку, що розмова про долю ПриватБанку йде серйозна. Зокрема, глава НБУ вперше публічно визнала, що вирішення питання докапіталізації банків є критично важливим для продовження співпраці з МВФ. Поряд з прийняттям адекватного бюджету.

Одночасно Національний Банк заявив, що основним ризиком для фінансової системи країни є проблеми з капіталом у окремих банків. Враховуючи, що зовсім недавно завершилася перевірка капіталізації топ-20 банків і тільки до одного банку (вгадайте до якого) залишилися питання,  можна зробити висновок, що банківській системі України найбільше загрожує саме фінансовий стан ПриватБанку.

І, нарешті, в щорічному звіті НБУ "Звіт про фінансову стабільність" Нацбанк показав цікаві цифри, помістивши в звіт графік "Оцінені кредитний ризики для груп банків".

Якщо вірити цифрам Нацбанку, то в групі 1 банків загальні проблеми з капіталом становлять 132 млрд грн. І проблеми ці, в основному, стосуються тільки одного конкретного банку. Адже потреби в капіталі інших банків, наприклад "Платинум банку", просто непорівнянні.

Кредитний ризик у випадку Приватбанку можна інтерпретувати як очікуваний збиток банку. Який має бути покритий резервами. І яких явно не вистачає. Звідки така потреба в резервах? Адже банк працює, має широку базу клієнтів і по праву вважається найбільш технологічним та інноваційним банком в Україні.

І тут починається найцікавіше. Якщо вірити самому банку, то проблем з капіталом у нього немає. Погані кредити становлять лише 14% від портфеля, а частка інсайдерських кредитів (позики пов'язаним особам) незначна.

І ось тут починаються розбіжності. Оскільки, судячи з усього, і в НБУ і в МВФ впевнені, що частка кредитів пов'язаним особам набагато вища.

Якщо вірити статті в BNE, авторитетному англомовному виданні, то 90% корпоративних кредитів надано пов'язаним особам. Так зазвичай працюють банки-пилососи в Україні, які збирають гроші у приватних осіб і роздають їх своїм компаніям.

А це означає, що якщо НБУ вірить у ці цифри, то ПриватБанку необхідно внести в капітал порівнянну суму. Або зменшити ризиковість кредитів, працюючи із заставами. До речі, верифікація капіталізації банку в основному і пов'язана з оцінкою тих таки застав. Адже можна сказати, що кредит у 100 млн. гривень, перекритий надійним активом, наприклад заводом, вартістю 150 млн. грн., але цей завод може виявитися трьома сараями, які не варті нічого.

І тут ми згадуємо, що в меморандумі з МВФ є цілих 2 сторінки, присвячені темі націоналізації великого системного банку. Якщо це, звісно, знадобиться. А враховуючи, що таких банків в Україні всього 3, і 2 з них жодним чином не можна націоналізувати, оскільки вони і так є державними, то ці сторінки описують поведінку з ПриватБанком.

У тому випадку, якщо він не виконає програму капіталізації. І там же, в меморандумі, передбачено можливість емісії ОВДП (держоблігації) на суму 166 млрд. грн для потреб у капіталізації банків і підтримки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У результаті, якщо очистити цю суму від потреби в капіталі держбанків і Фонду, то виходить сума, дуже близька до поточної оцінки "кредитного ризику" у звіті НБУ.

Регулятор не один раз обіцяв, що питання з перевіркою капіталізації банку буде закрите до кінця року. Як проблема може бути закрита? Є 2 шляхи. З одного боку, верифікація капіталізації може показати, що банк виконав умови капіталізації. І тоді банк залишається під ковпаком контролю до наступної дати перевірки виконання умов капіталізації.

А рушниця з меморандуму МВФ продовжить висіти на стіні, погрожуючи вистрілити в наступну звітну дату. Якщо ж верифікація покаже, що банк не виконує умови, то фінансова установа має бути націоналізована. Причому мова йде саме про націоналізацію. Такий великий системний банк не можна ліквідувати і навіть не можна залишати в підвішеному стані на довгий час.

Занадто боляче це буде для системи, з якої може початися відтік депозитів. Та й тиск на гривню буде сильним. Чи розуміють це в Нацбанку і МВФ? Зобов'язані розуміти. Та й рушниця висить на стіні вже дуже довго, що дозволяє очікувати, що підготовка до такого сценарію йде вже давно. А значить план повинен бути опрацьований до найдрібніших деталей.

Для людей важливо розуміти, що націоналізація, в якій би формі вона не проводилася, не загрожує вкладникам. Вони стануть вкладниками державного банку. На всю суму вкладу.

Проблеми виникнуть у пов'язаних осіб, виконувати зобов'язання перед якими у держави може не виникнути бажання. І у власників єврооблігацій Приватбанку. Яким доведеться заплатити високу ціну.

Як буде проходити процес націоналізації зараз сказати важко. Варіантів досить багато і вони можуть істотно відрізнятися технічно. У будь-якому випадку, у регулятора, а також інших зацікавлених осіб, очевидно настає час цейтноту. Час прийняття дуже складних рішень. Уникнути яких сторони намагалися максимально довго.

Адже вибір йде між поганим і дуже поганим розвитком ситуації. Адже поява в Україні ще одного державного банку, навіть під управління авторитетної міжнародної компанії (як це передбачено меморандумом з МВФ) не може радувати. Так само як і не може радувати ціна, яку доведеться заплатити українським платникам податків за вирішення проблеми.

Тим більше, важко повірити, що в української держави вийде отримати компенсацію з власників на 3-4 мільярди доларів. Але ховати в голову в пісок - теж поганий висновок. Який не допомагає ні страусам (нехай вони цього і не роблять в природі), ні політикам.

Тому що проблема, яка відкладається, зазвичай тільки збільшується в розмірах, а вічними бувають тільки єгипетські піраміди. І до кінця року залишається дуже мало часу. І дуже мало п'ятниць, за якими зазвичай і відбувається введення тимчасових адміністрацій в проблемні банки.

Сергій Фурса, інвестиційний банкір