live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Сергій Танчинець "Без Обмежень": Бути поза політикою в Україні - дорівнює займатися проституцією


фото: Facebook гурту Без Обмежень
Вокаліст гурту "Без Обмежень" Сергій Танчинець про довгий шлях до популярності, цікавість до української музики, позицію "без політики" у музикантів

Еспресо поспілкувався з вокалістом гурту «Без Обмежень» Сергієм Танчинцем – лідером однієї з найбільш швидко прогресуючих наразі в Україні музичних команд. Сергія важко назвати новачком – його гурт існує вже з 1999 року. Але справжній успіх для них прийшов тільки зараз, коли хлопці за останні роки, що називається, вистрілили.

При чому, наразі своїм романтичним хард-попом вони завоювали серця не тільки молоді, але й публіки за 40. Про що переконливо свідчать перші концерти туру на підтримку їх нового альбому «5 хвилин». Окрім цього, у Сергія досить виважена й патріотична громадянська позиція, яку він, на відміну від багатьох колег по цеху, ніколи не приховував.

Він грає велику кількість волонтерських концертів у військових шпиталях, має чітку проукраїнську позицію. Про все це й трохи більше ми й поспілкувалися з лідером гурту «Без Обмежень».


Зараз ми в турі. Турі на підтримку альбому «5хвилин», який вийшов нарешті 12 лютого. Фактично, це четвертий за ліком – рахуючи три офіційних та один неофіційний, найперший. Працювати над ним почали одразу після виходу з проекту «Х-фактор», де ми брали участь.

Робили все реально похапцем, зізнаюся. Альбом складається з 7 треків плюс дві бонусні композиції-дуети з нашими друзями. Працювали дуже швидко, бо була така можливість завдяки співпраці з саундпродюсером Артуром Даніеляном (відомий ді-джей, член гурту «Qarpa» - ред.).

Головне, що він зміг, на мій погляд, внести багато нового в звучання «Без обмежень» завдяки використанню різних кльових аналогових «примочок». Це якраз те, чого я шукав. Бо раніше як ми писалися? Прийшов на студію, записався. Запис трохи обробили, й, за великим рахунком, отримуєш майже те саме, що приніс.

І такий підхід призвів до того, що мало того, що воно ставало поступово нецікавим нам, членам гурту. Найгірше, що воно, здається, ставало не цікавим й слухачам. Тому цього разу хотілося просто записати певну основу, віддати людині-саундпродюсеру, прийти за тиждень та почути результат. Який можна, звичайно, міняти, доводити, дискутувати. Але хотілося отримати інший погляд з боку на себе та свою творчість. Артур з цим завданням цілком впорався. 

Слухати онлайн альбом Без Обмежень "5 хвилин"

Перший концерт туру був у нас в Рівному. Й одразу дуже сильно здивував в гарному сенсі. Фішка в тому, що в нас був сидячий зал – тобто, зал зі встановленими кріслами. Трохи стрьомно як для рок-колективу, еге ж? Але все виявилося дуже круто й в дусі «Без Обмежень». Адже останні 2 альбоми в нас насичені треками, під які треба не просто гоцати, а й слухати тексти, розуміти музику та загальний сенс. А сенсу там правда чимало.

І от уявіть – зал на 800 людей, і ще й проходах організатори доставили крісла, бо не було місця всім бажаючим. Але ще більше здивував середній вік глядачів – а це було щільно так за 35. Загалом, в залі були люди від 10-12 до 60! Реально було порівну тинейджерів, людей середнього та більш старшого віку.

До речі, мені здається, що якраз батьки приводили дітей, а не навпаки – адже вони більш глибоко розуміють те, що ми робимо. Наша музика – це про те, що вони відчували 5-10 років тому. У нас ще 20 міст попереду до кінця квітня й, сподіваємося, така тенденція збережеться всюди.

За останні роки різко виросла цікавість до української музики. Й при цьому, паралельно, слухач став трохи вибагливішим. Адже, з іншого боку, й музиканти дуже активізувалися – різко збільшилася кількість концертів, презентацій альбомів, всяких імпрез.

Тобто, враховуючи, що збільшилася пропозиція, люди мають змогу краще підбирати саме те, що їм треба. І на що вони хотіли б піти на концерт. Бо ж все не переслухаєш та й банально не вистачить коштів. 

Ми з тих, кому треба було довго визрівати. А ще й з такого собі проміжного покоління музикантів, що потрапили в яму, «Міжріччя», між двома потужними хвилями української музики. Мова про покоління 1990-их – «Тартак», «ТНМК», та молодим – О’Torvald, Vivienne Mort тощо.

А ми – якось ніби посередині. Ми ось тому якось ніби й залипли майже на 10 років. Якщо брати саме мою історію, то багато проблем пов’язано з моєю провінційністю (Сергій Танчинець родом з Мукачевого – ред.). Ми пізно приїхали до Києва – тільки 2007, коли треба було реально їхати ще на початку 2000-них. Й одразу обламалися. Адже мали співпрацю з продюсером, який там щось хотів робити. Ми записали альбом, зняли кліп, влаштували пафосну презентацію гурту, дружили з каналом М1.

Й раптом все наламалося, а все залежало від цього продюсера. Ми перестали працювати, а я був тоді ні бум-бум в тому, як все це просувати. Себто, музику, яку я єдину вмів робити. Але як її продати чи популяризувати, й гадки не мав.

Й прийшлося, по великому рахунку, все починати з нуля. Уявіть собі – гурт народився 1999-го, а 2008-го ми все змушені були робити з початку. Й потім були роки розкачки, якої-ніякої роботи. Ну, а далі була Революція Гідності й альбом «Дихаю тобою». Ну, й тепер – «5хвилин». Хоча все одно іноді так хочеться мінуснути собі ці 10 років. Тоді все це набагато легше та простіше давалося. Ну, але не варто забувати, що все, що робиться, робиться на краще.

Український слухач в широкій масі все ще не готовий платити за музику. Так, прогрес є, бо ж раніше були маленькі паби, а тепер вже легко можна зібрати зал в 500-1000 людей. Але це ще й близько не розквіт. Саме тому, що в людей й не вистачає коштів, й вони ментально не готові з ними розлучатися.

Плюс у нас нема культури ходити на концерти. Я іноді себе навіть досить важко витягую на концерти до друзів. От не звикли зазвичай українці, коли вже є діти, робота, на роботі за день втомлюєшся і мрієш просто полежати на дивані, відпочиваючи від шуму — й ходити на концерти.

Та ще як не піде, то зекономить тисячу гривень — а саме стільки приблизно зараз на двох коштуватиме музичний івент, доїхати туди на таксі й назад тощо.

Хоча на концерти ще ок — але от щодо купівлі музики тут вже зовсім тяжко. Поки що всі ми паразити, качаємо безкоштовну музику й не паримося цим. Все це родом з совкового стереотипу, що культура є безкоштовною.

Знаєте, наприклад, чому телебачення в совку було безкоштовне? Бо оплата телевізійних послуг була вже закладена у вартість самого телевізора. Купуєш телек — автоматично оплачуєш роботу державної телерадіокомпанії.

Й от звідти йде ось це ідіотське сприйняття, що якщо культуру не можна помацати руками, то вона не має ціни. Не знаю коли це зміниться. Але точно впевнений, що якщо в людей буде більше коштів, вони будуть більше ходити на концерти. І це обов’язково вплине й буде свідчити про покращення загальної ситуації в країні.

Бути поза політикою в сучасній Україні — це дорівнює займатися проституцією. Це знаєте, коли при тобі близька людина б’ється на ножах з ворогом, а ти такий — та нє, я ж художник, це не моя тема. Це навіть гірше за проституцію.

Музикант, який живе в цій країні, користується всіма її благами, дихає цим повітрям — він повинен щось робити для неї. Якщо ти не військовий, не можеш йти на війну чи робити танки, значить, ти повинен своєю справою допомагати. Я от маю співати. Художник має бути вільним від всього — це повна хрінь, коли в твоїй країні війна.

Ми не їздимо до Росії, хоча пропозиції є й були. У нас було декілька пропозицій, особливо “Х-фактору”.

Опишу ситуацію. В далекому Уренгої живуть нафтовики-українці, чиї батьки туди повиїздили в 50-60хх роках минулого століття. Грошей в них, зрозуміло, купа. Але досі говорять українською, мають саме український світоглялд, бачать ниніншню ситуацію як українці.

Й от, вони спеціально нас з Росії видзвонювали. А ми їм кажемо — хлопці, от ви звідки? Ті відповідають — з Вінниччини, мовляв. Ну от давайте приїжджайте на Вінниччину, родичам покажетесь, на Батьківщину подивитесь, а ми вам заграємо класний концерт. Вони посміялись, сказали, що розуміють. Правда, потім ще кілька разів пропонували, але ми так і не погодились.  

В українських музикантів для успіху є всі технічні складові.  Є студії, кліпмейкери, ЗМІ, навіть телеканал М2. Не вистачає як завжди грошей та певної оригінальності, як от у тієї ж “Дахабрахи”.

Якраз за кордоном від нас хочуть не тільки етніки, а й оригінальності. Ось чому наприклад зараз дуже круто виглядає той же гурт Vivienne Mort, який, по ідеї, грає зовсім не форматну музику але тим не менше, тогоріч став найбільш концертуючим гуртом країни.

На жаль щоб добитися успіху на Заході, нам треба наздоганяти європейських музикантів. Яких 70 років не гнобив совок, й які тому на 2 голові вище нас в плані якості та шоу. Хоча, може, й не глибини тексту чи змісту. А ще й мовний бар’єр.

До речі, в нас нарешті з’явилися гарні пропозиції з-за кордону, сподіваюся, цього літа поїдемо вперше за 18 років. Хоча поки що я хочу об’їхати всю Україну 2-3 рази за 2-3 роки, а вже потім думати про активне просування на іноземний ринок. Бо нас й вдома є кому слухати й є для кого грати поки що.

Українська музика почала робити більше акценту на українство. Час відсіє негідне, те, що не дотягує, але вже зараз є купа крутої музики цього напрямку. Звичайно ж, ONUKA, дівчата з Vroda, Kozak System тощо.

Взагалі, радує, що української музики у вухах стало більше. До речі, з приводу квот. Так, спочатку програмні директори радіостанцій просто почали ставити в 2 рази більше Вакарчука. Ну поржали, потролили, мемів попостили.

Але поступово руки дійшли й до іншої музики — програмники охололили й перестали бикувати з приводу того, що їх, мовляв, змушують щось ставити. Й по радіо почали звучати гурти, яких раніше там просто нереально було зустріти. І музики буде все більше, може, не по квоті, але все ж. Тому в цьому сенсі вбачаю позитив.

новини партнерів

8 грудня, 2019 неділя

7 грудня, 2019 субота

8 грудня, 2019 неділя

7 грудня, 2019 субота

Відео

Введіть слово, щоб почати