Що робити, аби українські музиканти не їздили до Росії

Перманентна лайка довкола вітчизняних виконавців, що продовжують під час війни їздити співати до країни-агресора, триває вже 3 роки. З абсолютно нульовим ефектом. Той, хто принципово не їздив до Росії, туди й не їздить. А ті, для кого «бабло перемагає зло», так само не паряться ніякими зайвими морально-етичними дилемами й заробляють собі гроші.

От і знову знайома когорта манкуртів засвітилася пару днів тому на врученні чергової російської музичної премії Ru.TV – Ані Лорак, «Время и стекло», Макс Барских та Світлана Лобода. На наступний день активісти в Одесі зірвали концерт вищеназваної Лободи, яка, в свою чергу, в черговий раз відгавкнулася – мовляв, затискає «режим» культуру (!).

Єдине, що не ясно – то це який стосунок до культури має Лобода, але то таке. Та й все. Замкнене коло. То чи є якийсь рецепт того, щоб українські артисти не їздили до Москви?

Давайте одразу домовимося обійтися без пафосних слів та урочистих банальностей. Так, в країні війна, кожен день гинуть люди. Але ціла купа українських, щонайменше, за паспортом артистів продовжує їздити в РФ з величезною регулярністю.

Розумні, як Потап і Настя Каменскіх хоча б не коментують політичні питання й просто рубають бабло. Прямі зрадники типу Ані Лорак чи Таїсії Повалій співають на дні російської міліції. Моральні імпотенти типу Сансея та Бабкіна з «5nizza» чи Івана Дорна продовжують гратися в «артистів, що поза та вище політики», що ще більш огидно.

З іншого боку, є ті, хто відмовився від величезного російського ринку, хоча мали там шалений успіх. Це й «Океан Ельзи», й «Бумбокс», й Hardkiss тощо. Тим більше, Джамала, яку окупанти з пропагандистською метою з величезним задоволенням пустять й до РФ, й передовсім до Криму.

Та нормальні музиканти не роблять пафосних заяв – просто апріорі зрозуміло, що нормальна людина під час війни не може співати в країні, яка напала на його країну. Навіть для тих людей, хто цей напад не підтримує. Тим більше, абсолютно не ясно, як на концертах відрізнити одних від інших.

Це я про улюблений аргумент манкуртів – мовляв, до нас на концерти приходять ті, хто не підтримує російську агресію. Цікаво, ви це як перевірили? Кожного, хто купив квиток на ваш концерт, через детектор брехні пропустили? Чи, може, під лупою мозок у них вивчали, відшуковуючи та не знаходячи шкідливого утворення під назвою «КримНаш»?

Але факт є факт – ціла низка українських передовсім поп-виконавців їздять й будуть їздити до РФ, не дивлячись ні на які осуди та зриви концертів. Варто задатися питанням – чому? Ні, звичайно, все можна знову звести до хейт-спічу про манкуртів без честі й совісті, які за зайвий зелений папірець й маму рідну продадуть.

Й це буде правда. Але часткова. Є питання, про яке чомусь більшість критиків воліють забувати. Це питання виживання. Так, уявіть собі, музиканти теж хочуть їсти. А займатися музикою професійно – це дуже дороге та нерідко невдячне ремесло без будь-яких гарантій прорахованого наперед успіху.

Музика – це означає кожен день вкладати величезні кошти в себе, в свій саунд, в своє шоу, в свої записи, в своє промо тощо. Без всього цього бути професійним – тобто, таким, який заробляє гроші саме музикою – музикантом неможливо.

А всі ці гроші десь потрібно брати та заробляти. Бо це тільки в старих американських фільмах так буває, що приходить раптом до бідного й талановитого співака добрий чи не дуже, але дядя-продюсер й каже: «Окей, а тепер я все за тебе зроблю, твоя справа – тільки співати». В Україні так не буває й не буде. Й ось тут ми підходимо до ключового питання. А як і де мають заробляти гроші українські музиканти?

Не поспішайте давати найбільш, здавалось би, очевидну відповідь – так в Україні ж і на українському слухачеві. Бо якраз тут й на цьому слухачеві величезна кількість українських музикантів ніколи не заробляла.

Не тільки тому, що наша країна всі 25 років живе в умовах панування більш могутнього російського шоу-бізнесу, який втовкмачують в голови українцям через свої медіа-канали росіяни. Питання винятково просте. Поруч – 140-мільйонний ринок, російську мову знають всі. Чому ж не співати для них? Саме так чинила абсолютна більшість всіх наших музикантів до війни.

Власне, статус суперпопулярного гурту українці отримували саме через успіх на російському ринку. Так, й «ОЕ», й «Бумбокс» стали культовими в Україні після успіху в РФ.

Це я вже не кажу про те, що через панування російського шоу-бізу український зупинився в середині 2000-них. І що є банальна істина – заробляти в Україні гроші музикантам дуже важко. Тому що й ринок втричі менше, й тому що чимала кількість українців звикла жити в російському інформаційному просторі, й тому що люди такі бідніші, й тому що нема звички платити за музику та ходити на платні концерти.

Й тому що, на відміну від РФ, у нас немає чіткої й діючої системи шоу-бізнесу, яка допомагає доносити музичний твір до кінцевого користувача. Про те, що українські музиканти донедавна користувалися російськими соціальними мережами як головним промо своєї творчості, навіть й  нагадувати не треба.

А зараз, після війни, не дивлячись на вибух української музики, все це ніяк не означає, що українським музикантам стало легше заробляти. Навпаки, за ці 3 роки всі старі схеми розсипалися. А нові – тільки-тільки починають вибудовуватися.

Але у артистів немає часу чекати, поки українці вирішать таки, що варто слухати українське, поки квоти на радіо та ТБ почнуть діяти, поки зміняться покоління. Впевнений, що чимало з тих, хто відмовився від російському ринку, дивлячись на того-таки Дорна, іноді не втримуються від того, аби закусити губу й спитати себе: «От чого йому можна, а мені?».

Я це все до того, що ніякі законодавчі заборони виступати в РФ чи що там ще пропонують, не зможуть змінити ситуацію. Єдине, що може змусити українських артистів (ну хоча б їх притомну частину) відмовитися від поїздок до РФ – це можливість заробляти вдома.

Давайте нарешті навчимося платити гроші за український продукт. Не скачуватимемо безкоштовно музику з піратських російських сайтів, платитимемо за концерти та диски, їздитимемо на фестивалі, цікавитимемося постійно новою української музикою.

Тільки так можна створити діючу систему, яка дозволить нашим музикантам заробляти на свою роботу вдома. Й тільки тоді, коли така система діятиме, ми зможемо пред’явити будь-кому, хто спробує поїхати до РФ. А поки що виходить так, що кажемо музикантам, що поки ми користуймося «вконтакте», вони мають відмовитися від своєї професії. Так не вийде, шановні читачі. Або хрестик вдягайте, або труси знімайте.