Сучасний футбол уже не той, що раніше. Як найпопулярніша гра перетворюється на нудне видовище

Футбол перетворився на великий бізнес

Трансформація сучасного футболу із просто популярної в усьому світі гри з м'ячем на великий бізнес сталася відносно нещодавно - у останні 20 років. Ще у 1997 році у світі був лише один клуб, який заробляв більше 100 млн євро на рік – англійський "Манчестер Юнайтед". Зараз таких клубів десятки.

За даними останнього звіту аудиторської компанії Deloitte 20 найбагатших клубів світу заробили за сезон 2015/16 7,4 млрд євро. Більше за всіх отримав "Манчестер Юнайтед" – 689 млн євро, іспанські "Барселона" та "Реал" збагатіли на 620 млн євро кожен.

Неймар

Футбольні клуби, аби триматися на плаву, потребують нині таких вкладень, які просто виявляються не по кишені старим власникам. Через це у Європі у останнє десятиліття спостерігався справжній парад зміни власників, який позначився приходом на ринок інвесторів із країн Близького Сходу, Азії, США.

Найсвіжіший приклад – "Мілан", нові китайські власники якого цього літа витратили близько 200 млн євро на підсилення команди. Все тому, що ціни на футболістів злетіли до неймовірних позначок і цього літнього трансферного вікна трансферами у 100 млн євро нікого не здивуєш.

Французький ПСЖ готовий викласти "Барселоні" за бразильця Неймара 222 млн євро, а "Реал" пропонує "Монако" 180 млн за Кіліана Мбаппе, французького юнака, якому лише 18 років. Поки ж найдорожчим футболістом світу є інший француз – Поль Погба, якого "Манчестер Юнайтед" минулого року купив за 105 млн євро у італійського "Ювентуса".

Ліонель Мессі

Окремої уваги заслуговують зарплати футболістів.

За новим контрактом з "Барселоною" Ліонель Мессі отримуватиме 60 млн євро на рік та стане найбагатшим спортсменом у історії світового спорту.

Неймару обіцяють 30 млн у ПСЖ. Навіть в чемпіонаті України до кризи відверто посередні футболісти відмовлялися грати менш, ніж за $5 тис. на місяць.

Так було не завжди, і на початку 20-го століття футболісти заробляли лише у два-три рази більше, ніж представники простих робітничих професії – слюсарі, чи столяри. У Англії першим професійним гравцям платили по 1 фунту на тиждень.

Англійський футбольний клуб "Астон Віллі", кінець 19 століття

Межу у 1000 фунтів на тиждень у 1968 році здолав володар "Золотого м'яча" - північноірландець Джордж Бест з МЮ. А у 1990 році шоком стала покупка "Ювентусом" за $19 млн Роберто Баджо, який із зарплатою у $3 млн на рік став найбагатшим футболістом світу.

Зараз навіть лідер "Динамо" Андрій Ярмоленко має більше і отримує 5 млн євро на рік.

Жорстким законам бізнесу підпорядковуються і турнірні результати. Тому у 2010 році судді за вуха тягли Францію у плей-офф відбору чемпіонату світу проти Ірландії до фінальної частини, адже ця команда там була економічно вигідніша.

Саме тому арбітри минулої весни безсоромно підсуджували розпіареній "Барселоні" у матчі 1/8 фіналі Ліги чемпіонів проти ПСЖ, та допомогли їй після поразки 0:4 у першому матчі перемогти 6:1 та здійснити диво кам-бек, який при ретельнішому розгляді виявився із неприємним душком.

Не уникнув критики й мадридський "Реал", який на шляху до другої поспіль перемоги у Лізі чемпіонів, за неприхованого сприяння суддів здолав німецьку "Баварію", вкотре довівши, що популярнішим клубам в УЄФА охоче допомагають, заздалегідь підрахувавши потенційні прибутки, які здатна принести та, чи інша команда, чи мегапопулярний в умовному Китаї футболіст.

Футболісти перетворилися на поп-зірок

Кріштіану Роналду

Футбол важко уявити без зіркових гравців. Саме вони завжди приваблювали своєю грою мільйони вболівальників та зробили гру такою популярною у світі. Глядачі завжди ходили на стадіони, щоб подивитися на певного футболіста. Попри це футбол залишався колективним видом спорту, у якому навіть найвидатніший гравець нічого не вартий без партнерів по команді.

Але за останнє десятиріччя ситуація викривилася. На перше місце у грі вийшли індивідуальності, такі як Кріштіану Роналду та Ліонель Мессі. Звичайно, зірки, як і раніше нічого не варті без свої команд, проте кардинально змінилося ставлення до них з боку організаторів турнірів, федерацій, УЄФА та ФІФА.

Керманичі світового футболу відокремили суперзірок від інших футболістів та по-суті надали їм статус недоторканих. Таких, як Роналду, Мессі та Неймар вони бережуть та плекають.

Ці футболісти стали уособленням світового футболу та людьми-брендами на яких заробляють усі – клуби, спонсори та ліги.

Лояльні до зірок і судді. Вони негайно карають суперників за найменше порушення проти "небожителів", а самим їм багато пробачають.

Дієго Марадона

Різниця у такому ставленні надто разюча, якщо порівняти нинішніх футбольних геніїв із легендами минулого. Скажімо "Короля футболу" бразильця Пеле "ламали" неодноразово. А на аргентинця Дієго Марадону на полі влаштовували справжнє полювання, примушуючи його одягати на кожну ногу по парі щитків, коли вони ще не були обов'язковою частиною екіпіровки.

Це абсолютно не означає, що колись зірки були беззахисними, а порушники – безкарними. На полі діяв неписаний кодекс правил – якщо футболіст бив кращого гравця суперника, то він мав бути готовим, що у наступному моменті йому відплатять тим самим.

Різниця у тому, що раніше футболісти все вирішували на полі по-чоловічому самостійно, а зараз зірок оберігають чиновники, які вихолощують з гри змагальний дух.

Все це виглядає, як чистісінької води шоу-бізнес, де одиниці стають хедлайнерами, а решта виконує роль масовки. Власне, як поп-зірки поводяться і сучасні найпопулярніші гравці. Сам футбол відійшов на задній план, а на видноті світські тусовки, дорогі автомобілі та шикарний спосіб життя, який щоденно заливається у соціальні мережі.

У Роналду у Instagram 107 млн прихильників, у Неймра - 78 млн, у Мессі – 77 млн. Багатьох це відверто дратує. "Деякі молоді люди мене бісять. Коли я бачу, як вони записують відео для Instagram в роздягальні, хочеться вибити їм зуби бейсбольною битою", - якось зізнався чемпіон світу у складі збірної Італії-2006 Даніеле Де Россі.

Футболу стало забагато

Взагалі у футбольного вболівальника зараз безліч джерел з яких на них ллється інформація. Та головним все ж залишається телебачення. Футбол зараз можна дивитися на будь який смак та у неймовірній кількості.

Скажімо, за радянських часів, український вболівальник міг побачити великий міжнародний футбол лише раз на два роки, коли транслювалися чемпіонати світу та Європи по футболу, які ставали справжнім святом для прихильників гри. Крім цього, були ще єврокубкові матчі, де наші команді нечасто діставалися вирішальних стадій. Ні про які іноземні чемпіонати мова не йшла. Тому їх значною мірою міфілогізували. Коли ж ці всі турніри стали доступними, відбулося банальне перенасичення.

Футбол поступово зникає із загальнонаціональних каналів, і у цьому Україна зовсім не унікальна. Спорт давно перейшов у нішові сегменти телебачення та переважно транслюється по платних кабельних та супутникових каналах.

Серед іншого це дозволило трансляторам досягти неймовірної капіталізації продукту.

У Англії телеканали Sky Sports та BT Sports у 2015 році заплатили за право п'ять років показувати матчі Прем'єр-ліги 6,8 млрд євро, зробивши англійські клуби казково багатими, адже кожен з них щороку отримує бонус щонайменше у 200 млн євро.

Нішовість та великі гроші вбили масовість. Часи, коли під час футбольних телетрансляцій на кілька годин порожніли вулиці міст минули назавжди.

Та й врешті самих матчів стало надзвичайно багато. Європейські клубні турніри роздули із суто кубкових змагань до регулярних – із груповими турнірами та великою кількістю матчів. Футболісти паралельно грають на кілька фронтів – у чемпіонатах, кубках, єврокубках за збірні, через що на рік проводять по півсотні матчів і наприкінці сезону виглядають абсолютно виснаженими.

А ФІФА та УЄФА тим часом збільшують кількість учасників чемпіонатів світу та Європи, нарощуючи й так колосальне навантаження та роблячи критичною масу посередніх команд та прохідних матчів, нецікавих нейтральним вболівальникам.

У футболі розмилися кордони

"Динамо" - володар Кубка кубків-1986

Футбол інколи називають маленької війною, у якій сходяться район проти району, місто проти міста, країна проти країни. Власне раніше це були зовсім не порожні слова, адже у командах переважно грали футболісти з тих міст, які вони представляли.

Поступово ці критерії розмивалися, хоча якщо окремо взяти український футбол, то можна констатувати, що, принаймні, національна складова дотримувалася до самого розпаду СРСР - за київське "Динамо" грали футболісти з України.

Національний колорит європейські клуби зберігали до середини 1990-х – у більшості чемпіонатів та єврокубках діяв ліміт на легіонерів – у складі команди дозволялося грати не більше, ніж трьом іноземцям.

Жан-Марк Босман

Проте у 1995 році було винесено вердикт у справі бельгійського гравця Жан-Марка Босмана, який добився надання футболістам статусу вільного агента одразу після закінчення контрактів та скасування ліміту на легіонерів у Євросоюзі для футболістів із ЄС.

Цього тільки й прагнули найбагатші клуби, які отримали можливість пачками скуповувати зірок і швидко перетворилися на такі собі варіанти збірних світу. З одного боку без цього не було б "Реалу", "Барселони", "Баварії" та ПСЖ та "Челсі" у їхньому нинішньому вигляді.

З іншого боку - між топ-клубами та іншими командами утворилася справжня прірва. Якщо раніше Кубок чемпіонів вигравали румунська "Стяуа" та югославська "Црвена Звєзда", то зараз це неможливо. Талановиті футболісти вимиваються із цих клубів товстосумами ще у юному віці і приносять славу іншим.

Збірна Франції

Захлиснули схожі процеси і національні збірні. Європейські країни вже давно перестали бути моноетнічними, що відобразилося й на національних футбольних командах. Через те, що кордони розмилися з футболу зник колорит, який був притаманний чемпіонатам світу та Європи.

Почасти молоді футболісти вибирають за яку збірну виступати – за Німеччину, чи Туреччину, Швейцарію, чи Албанію. На полі зараз і близько немає того патріотизму, який раніше панував у матчах збірних, коли футболісти билися за свою країну та прапор, як би пафосно це не звучало.

Футбол став менш видовищним

У фіналі ЧС-1954 Німеччина перемогла Угорщину

Власне футбол за більш ніж півтора століття свого існування значно трансформувався та пережив кілька тактичних революцій. Із непередбачуваної гри, голи у якій сипалися у ворота у величезній кількості, а інтрига зберігалася навіть за різниці у три м'ячі, футбол перетворився на прагматичний вид спорту, в якому стало забагато заздалегідь очікуваних результатів.

На чемпіонаті світу 1954 року середня результативність складала 5,38 гола за гру, а фінальний матч завершився перемогою Німеччини над Угорщиною з рахунком 3:2, при тому, що у групі угорці виграли 8:3. Звичайно й зараз є винятки, на зразок півфінального розгрому Німеччиною Бразилії – 7:1 на чемпіонаті світу -2014, але це лише винятки. В середньому на ЧС-2014 забивали лише по 2,67 голи за гру.

Тай то нинішнього невеликого збільшення кількості голів на турнірах вдалося досягти завдяки змінам у правилах – воротарям заборонили брати м'яч в руки від футболістів своєї команди, додали третю заміну та компенсують зупинки у грі. При фіксації офсайдів перевагу мають нападаючі.

Та це все косметичні заходи, адже загалом під час тактичних змін у футболі, акцент з атаки змістився на оборону. Замість схеми з 4 захисниками, 2 півзахисниками та 4 форвардами, у 1960-х роках почали використовувати 4-4-2. Зараз чистий форвард взагалі залишився один.

Футбольні функціонери продовжують думати, як штучно повернути футболу колишню результативність, почасти забуваючи, що сама вона не завжди є відображенням змістовності та видовищності гри.

Інколи доходить навіть до абсурдних ідей, як от запропоноване минулого року скасування положення по-за грою, яке здатне взагалі перетворити футбол на абсолютно іншу гру. Поки здоровий глузд перемагає, але ризик того, що він у погоні за прибутками колись може підвести - залишається великий.