Розстріляні та замордовані. Історії життя геніальних українців, яких вбив сталінський режим

За одне десятиліття було знищено 80% української творчої інтелігенції, серед них багато письменників.

Нова еліта на початку ХХ століття розвивала експресіонізм, символізм та неоромантизм із вірою в те, що цьому мистецтву буде місце у вільній Україні. Літератори об’єднувались у групи, формували власні школи, підштовхували суспільство орієнтуватись на європейську культуру. 

Читайте також: Кривавий терор 37-го. Навіщо Сталін вбив 680 тисяч людей

Період розстрілів та переслідувань почався в 1933 році, коли Микола Хвильовий застрелився, а перед тим за ґрати посадили його найближчого соратника - письменника Михайла Ялового.

3 листопада в честь 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно понад 100 осіб представників української інтелігенції в урочищі Сандармох.

До 80-річчя трагедії у Сандармосі, Еспресо.TV згадують найяскравіших представників Розстріляного відродження

Михайль Семенко

В темную ніч я до моря душі прислухаюсь.

Море мовчить, мороком вкрите,

урвища сплять у тиші. Я вдивляюсь.

М. Семенко

Поет, основоположник українського футуризму. Лише за 13 років видав близько двадцяти книг. Михайль хотів творити літературу майбутнього, яка руйнує культурні стереотипи.

Поет боровся із традиційними образами та сюжетами. Для цього навіть спалює “Кобзар”, бо Тарас Шевченко і був уособленням класичної української літератури.

Свою першу збірку "Prelude" Михайль видав у 1913-му, а вже наступного року маніфестом оголосив про прихід українського кверофутуризму – мистецтва пошуку.

Читайте також: Лесь Курбас - геній режисури, який хотів застрелитись через кохання та півжиття носив кулю в серці. Історія розстріляного новатора

Він організовує літературні групи "Ударна група поетів-футуристів", "Аспанфут" ("Асоціація панфутуристів"), "Нова генерація". Видає збірку "Кобзар" (назвою автор натякав на негативне ставлення до літературної традиції XIX століття). З’являються нові книжки.

Коли тиск на український культурних діячів посилюється, Семенко поступово відходить від активної літературної діяльності. 1934 року стає членом Спілки письменників України, живе в Харкові та приїжджає до Києва на різні літературні зустрічі та вечори.

У квітні 1937 року Семенка заарештували, висунувши йому фальшиві обвинувачення. Згодом його розстріляли. Похований у братській могилі в Биківнянському лісі.

Куліш Микола

По радіо читають, а в анатоміях пишуть:

серце - орган, що гонить кров, орган кровогону.

Нічого подібного!

Серце - це перш за все орган, що передчуває і вгадує. 
М. Куліш

Іван Тобілевич створив класичну драму народного театру, а Микола Куліш - модерну драму українського революційного відродження.

П’єси Куліша ставив театр “Березіль”, який вивів український театр на рівень кращих сучасних труп світу.

Куліш народився в небагатій сім’ї та швидко втратив батьків. Щоб здібний хлопець міг отримати освіту, односельчани зібрали йому гроші та відправили на навчання в Олешківське училище.

Згодом чоловіка мобілізували під час Першої світової війни. В армії Куліш робить військову кар'єру - дослужився до поручика, в сучасному еквіваленті це старший лейтенант.

Після демобілізації стає членом відомої літературної групи "Гарт", а після його розпаду - президентом найбільшої української літорганізації початку ХХ століття ВАПЛІТЕ. Редагує журнали "Червоний шлях" і "Літературний ярмарок".

Коли відбувалась Лютнева революція, Куліш став на бік повстанців. Однак згодом у тогочасній владі розчаровується, починає співпрацю з Лесем Курбасом.

Через кілька років Миколу Куліша звинувачують в буржуазному націоналізмі. Радянська влада засудила його до 10 років ув’язнення на Соловках, хоча письменник був тяжко хворий на туберкульоз.

В період з 27 жовтня по 3 листопада 1937 року Миколу Куліша розстріляли в урочищі Сандармох.

Валер'ян Підмогильний

Щасливі все-таки нагадують хворих і потребують обережного поводження. Щастя кінець кінцем — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і неповного знання про речі.

В. Підмогильний 

Один з найяскравіших прозаїків українського "розстріляного відродження".

Валеріан народився в бідній сім’ї, тому так і не закінчив навчання в Катеринославському університеті. Але училище закінчив з відзнакою.

Писати і друкувати свої твори письменник почав ще зі школи, але тоді підписувався  під псевдонімом Лорд Лістер.

На стіні у Валер’яна довгий час висів портрет Зігмунда Фройда, а джерелом натхнення була французька література.

Дослідники називають Підмогильного провісником європейського екзистенціалізму. Він на чверть століття випередив французьких письменників-інтелектуалів, зокрема Сартра.

В зрілому віці писав романи, разом з Євгеном Плужником підготував два видання словника "Фразеологія діловоï мови".

Письменника засудили та звинуватили в "участі в терористичної організації” та у 1937 році розстріляли.

Микола Хвильовий

По суті кажучи, ми живемо зовсім не для того, щоб жити, а для того, щоб умерти. Така наша воля. Решта - не більше як ілюзія. 

М. Хвильовий

Микола Хвильовий (Фітільов) - основоположником нового типу прозописьма.

Виріс на Сумщині, закінчив початкову школу, а потім Богодухівську гімназію. Коли почалась Перша світова війна записався добровольцем на фронт. Рядовий Фітільов займає активну політичну позицію - був членом полкової ради солдатських депутатів та делегатом армійського з’їзду.

Під час служби Фітільов починає спілкуватись з представниками українських національних партій, але сам залишається безпартійним.

Після війни письменник переїжджає до Харкова, змінює прізвище на Хвильовий і займається творчою діяльністю. Працює в редакційному відділі Головполітосвіти, у видавництві "Червоний Шлях" і з головою занурюється в літературну роботу.

В той період Микола Хвильовий починає друкуватися в газетах і журналах — "Штабель", "На сполох". Стає одним із організаторів літературно-художнього життя і засновновує літературну організацію “Гарт”.

У 1933 році Хвильовий поїхав на Полтавщину і на власні очі побачив Голодомор. Він повернувся фізично й морально розбитим.

Вже тоді на представників української інтелігенції чинився тиск, їх цькували та переслідували. Хвильовий на знак протесту проти масових репресій 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників "Слово", вистрілив собі у голову.

Твори та ім'я Хвильового були заборонені до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.

Михайло Драй-Хмара

Я  славлю  злотокосу  осінь,
де  смуток  мій  -  немов  рубін,
у  перстень  вправлений;  ще  й  досі
не  випав  з  мого  серця  він.

М. Драй-Хмара

Драй-Хмара знав 19 мов і останньою став вивчати англійську. Він займався перекладами та писав вірші.

Перекладав на українську Стефана Цвейга, Пушкіна, Лермонтова, Шарля Бодлера та Поля Верлена. Брався за переклад “Божественної комедії” Данте.

Паралельно писав вірші. За життя поета вийшла лише одна збірка поезій "Проростень" у 1926. Пише монографію “Леся Українка”. Це дослідження не втратило свого значення досі.

Читайте також: Курбас, Куліш та Зеров. 80 років тому НКВС розстріляло 290 українців. Чому важливо пам'ятати трагедію у Сандармосі

У своєму вірші Драй-Хмара вперше вжив словосполучення “гроно п’ятіріне”. Під "гроном п'ятірним" йдеться про неокласиків та друзів поета - Максим Рильський, Микола Зеров, Павло Филипович, Освальд Бургардт (Юрій Клен) і сам Михайло Драй-Хмара.

Після цього вірша у поета почались проблеми із радянською владою. Драй-Хмару арештували двічі. У листах, які поет писав своїм рідним, йдеться про тортури та нестерпні умови в концтаборах. Його змушували працювати вночі та на морозі, всіляко знущались.

У офіційних таборних документах було зазначено, що він помер від "ослаблення серцевої діяльності" в 1939 році. Однак за даними дослідника П. Василевського, Драй-Хмара загинув під час так званого "розстрілу кожного п’ятого у шерензі". Він помінявся місцями з незнайомою молодою людиною і цим врятував чуже життя.

Микола Зеров

Чорніє  лід  біля  трамвайних  колій,
Синіє  в  темних  улицях  весна,
Мого  юнацтва  радість  осяйна
Встає  назустріч  нинішній  недолі.

М. Зеров

Поет, перекладач та літературознавець народився у багатодітній сім’ї та був дуже розумним. Друзі називали його “енциклопедією”.

У 33 роки Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти. Зеров приятелював з Хвильовим, важко переживав самогубство друга.

Згодом Зеров втратив роботу, його зрадила дружина, а єдиний син помер від скарлатини. Поет вирішив переїхати до Москви, де його згодом арештують.

НКВС звинуватили Зерова у керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Після тортур та допитів поет підписав зізнання.

Зерова відправили на Соловки, де він намагався далі працювати. Там закінчив переклад “Енеїди” Вергілія, однак він не зберігся.

Згодом його засудили до страти та розстріляли 3 листопада в Сандармосі. Рідним повідомили, що Зеров помер від запалення легенів.

Плужник Євген

А читати — хіба не те саме, що збирати: збирати себе, збиратися — для того щоб сприймати несказане в сказаному?

Є. Плужник

\

Батько Євгена так хотів дати йому хорошу освіту, що віддав його до чотирьох закладів одночасно. Жодного Плужник так і не закінчив, продовжив освіту вдома.

Майбутній письменник не любив точні науки. Вдома він склав для себе вільну програму і зосередився на літературі та історії. Плужник вважав своїм вчителем Максим Рильського.

Його творче життя було насиченим: він писав поезії, прозу та п’єси. Уклав словник "Фразеологія ділової мови". Входив до декількох літературних об’єднань —  "АСПИС", "Ланка" та "МАРС".

Плужника заарештувати в 1934 році, звинувативши у терорі в справі вбивства члена НКВД Кірова.

Письменника засудили до 10 років заслання у Соловках. Однак Плужник пробув там лише рік та помер від туберкульозу.