"Батько конвенції про геноцид" - Рафал Лемкін: як найвизначніший юрист XX століття пов'язаний з Україною

Поговоримо про надважливу для України людину, польсько-американського правника, автора терміну "геноцид", який досліджував Голодомор 1932-33 років, та вперше назвав політику Радянського Союзу в Україні геноцидом – це Рафал або Рафаель Лемкін.

Дозвольте мені почати з цитати Рафала Лемкіна, яка стосується України: "Якщо радянська програма досягне успіху, якщо інтелігенцію, священників і селян вдасться ліквідувати, Україна загине так само, наче було б убито усіх без винятку українців, бо вона втратить ту частину народу, що зберігала і розвивала її культуру, її вірування, її об'єднавчі ідеї, які прокладали їй шлях і давали їй душу, тобто зробили її нацією, а не просто населенням".

Лемкін - випускник Львівського університету, досліджував наш Голодомор. Жодного скверу, парку, пам'ятника, вулиці його імені в Україні немає. Яка, на вашу думку, причина цього?

Дуже актуальну тему ви сьогодні піднімаєте - постать Рафала Лемкіна. Це один з найвизначніших юристів XX століття і він пов'язаний з Україною, з українськими землями.

Лемкін - випускник Львівського університету, де навчався на юридичному факультеті, там же і захистив дисертацію.

Що цікаво, на той час такі діяли правила, що сам текст дисертації не потрібно було захищати, а скласти певні екзамени на здобуття доктора права. І це успішно Лемкін зробив у Львівському університеті, а пізніше деякий час працював на території Галичини, яка на той час входила до складу польської держави.

У Бережанах працював заступником чи помічником заступника прокурора. Але він також навчався в Німеччині в університеті, так? Чи захищав теж якийсь науковий ступінь?

Так, паралельно певний час навчався і у Львові, і в Німеччині. А пізніше його кар'єра пов'язана з Варшавою, але безперечно один з етапів встановлення Рафала Лемкіна як особистості, пов'язаний безпосередньо з Львовом та Галичиною.

Ім'я Рафала Лемкіна в першу чергу пов'язується з терміном "геноцид", який, на жаль, для українців зараз став такою щоденною страшною реальністю.

І, можливо, навіть в ці декілька років повномасштабної війни Росії проти України, ми і згадуємо більше про Рафала Лемкіна. Ми, так би мовити, хочемо дізнатися, що означає термін "геноцид", які його корені. А для того, щоб про це дізнатися, потрібно дещо більше знати і про автора.

Давайте трішки повернемося назад. Отже, Рафал Лемкін народився 1900  року,  десь у 1920-х роках він починає цікавитися темою масового винищення людей, бо ще не називає це геноцидом. У цей час Лемкін  вивчає міжнародне право і починає цікавитися темою винищення великих груп людей.  Спочатку називає це варварством і вандалізмом, якщо стосується знищення культурної спадщини. Чому саме він? Що саме привернуло його увагу?

На жаль, українські землі та й загалом Східна Європа завжди були територією, де людські групи могли бути під загрозою знищення.

Найбільш відомий приклад, який наводять люди, що займаються життєвим шляхом Рафала Лемкіна, що все-таки він розглядав винищення вірмен, про яке дізнався у Львівському університеті, як один з таких прикладів саме знищення людей за їхню національність. Але на той час його викладачі пояснювали, що як же ми можемо засуджувати цей режим, бо то внутрішні питання цієї країни.

Інші дослідники говорять, що середовище Східної Європи мало більший вплив на його світогляд. Оскільки українці, які проживали в Галичині, часто виступали проти польської влади, проти польської держави у Галичині. Інші національності також  мали право народів на самовизначення, і на цьому ґрунті Лемкін формував свої думки та погляди.

Я правильно розумію, що на той час, а він був молодою людиною років 20 чи 25, то у людства взагалі не існувало якихось правових рамок чи термінів, навіть мови не було щодо масового винищення людей. Лемкін один з перших чи перший почав говорити про це?

Все середовище, де постійно національна чи етнічна група перебуває під загрозою, так чи інакше намагається дослідити ці загрози, чому держава-колонізатор намагається знищити той чи інший народ або ту чи іншу групу. І коли говорити про мову, то такі слова були, але терміну "геноцид" на той час не було. Були слова, наприклад,  - асиміляція, знищення, денаціоналізація, які також впливали на Рафала Лемкіна.

У 1933 році, коли Лемкін перебував на міжнародному конгресі в Мадриді і піднімав ці питання. Дійсно, вже пізніше йде мова і він говорить про знищення певної групи, як такий непоправний удар по культурі всього людства. Тому що ми цю групу вже пізніше не можемо ніяк відтворити, і ось така людська мозаїка втрачає цей один навіть маленький камінчик.

Жах у тому, що він ніби передбачив долю і своєї родини. Починається Друга світова війна, йому вдається емігрувати до Швеції, але майже вся його родина стає жертвою Голокосту. Як це взагалі відбулося в його долі?

Юрист-міжнародник Рафаель Лемкін допоміг розробити Конвенцію про геноцид, яка визначає запобігання та покарання за злочин геноциду, Фото: Getty Images

Рафал Лемкін у 1939 році, коли нацистська Німеччина нападає на Польщу, іде на схід, намагаючись врятуватися від нацистських військ. Одним з таких міст, де він перебував на території України, був Ковель. Пізніше з Ковеля, коли вже радянські війська 17 вересня 1939 року нападають на Польщу і ця на той час східна частина Польщі окуповується радянськими військами, Лемкін мав коротку можливість ще побути зі своїми батьками. Пізніше він перебирається в Литву, далі їде у Швецію.

І ще є такий досить маловідомий факт, що в Сполучені Штати Америки він потрапив саме через Радянський Союз.

Він цим східним шляхом добирався через Радянський Союз, Японію. Дістався до міста Сієтл, довго прямує до Північної Кароліни.

У перші дні, коли він прибуває у Сполучені Штати Америки, до Північної Кароліни, відразу же говорить про знищення людських груп, про те, що твориться в Європі. Лемкін розуміє, що США далеко, можливо, там є багато голосів, що це не їхня війна, а він, так би мовити, як очевидець певною мірою тих подій, який перебував у безпосередній близькості до геноциду, намагається це донести до американського суспільства - наскільки важливо підтримати, якось втрутитися в ці події.

Щось нам це нагадує з сьогоднішніх днів, якісь прямі та страшні паралелі.

Коли з'являється цей термін "геноцид"? Коли Лемкін приходить до цього правового визначення?

Лемкін хотів, мабуть, щоб його термін справив враження на людей і допоміг безпосередньо жертвам геноциду. І він визначає, що потрібно створювати новий термін, що не потрібно використовувати вже ті терміни, які на той час були в науковому чи в публіцистичному обігу, тому  приходить до абсолютно нового слова - геноцид.

Термін "геноцид" Лемкін публікує в книзі "Правління країн Осі в окупованій Європі", яка виходить у 1944 році.

Потім він почав досліджувати також не лише німецький геноцид, а й  радянську політику в Україні, зокрема, Голодомор 1932-33 років, але не лише. Розкажіть, як він цим зацікавився, коли почалося це дослідження і яке його значення.

Фото: facebook.com/HolodomorMuseum

Якщо ще говорити про термін "геноцид", дуже важливо, що Лемкін віддав всі свої зусилля, щоб якомога  для більшої кількості людей цей термін став зрозумілий. Він шукав приклади у світовій історії й говорив про низку геноцидів. Навіть у книзі "Правління країн Осі в окупованій Європі" він говорить, що цей нацистський режим був різний в різних країнах. Наприклад, геноцидні дії нацистської Німеччини стосовно голландців, норвежців, яких намагалися абсолютно асимілювати, тому що казали, що це трішки такі неправильні німці, а якщо ми їм насадимо німецьку мову, дамо їм німецьке кіно, то вони тоді стануть правильними німцями. Про це він також говорив у цій книзі.

Якщо говорити про радянський контекст, це вже більше починається з кінця 1940-х, з початку 1950-х років, коли Лемкін бачить злочини, які чинять комуністи після Другої світової війни, коли сталінський режим встановлює свою сферу впливу на Центральну та  Східну Європу. Лемкін розуміє, що ці народи абсолютно є невільні і там також вчиняються злочинні процеси.

І Лемкін тоді починає співпрацю з українською громадою в Сполучених Штатах, де на той час живе, консультується чи дізнається про якісь, можливо, подробиці від Романа Смаль-Стоцького, видатного діяча УНР, та Лева Добрянського, який тоді в США очолював Український Конгресовий Комітет.

Трішки хотів би поговорити про українську діаспору в післявоєнному світі, зокрема у США. Це була на той час так би мовити стара діаспора, тобто люди, які ще з кінця XIX століття і початку XX століття емігрували у Сполучені Штати. Наприклад, Лев Добрянський народився вже в Нью-Йорку у 1918 році, але прекрасно говорив як українською, так і англійською мовою, і до кінця життя українське питання для нього було на найвищому рівні.  Це велика діаспора, сотні тисяч людей, які збирають багатотисячні мітинги на підтримку української теми, українських інтересів.

Але після Другої світової війни це різноманіття діаспори доповнює ще й так зване покоління Ді-Пі (Displaced Persons, скорочено: D.P. - табори біженців, що існували з 1945 до початку 1950-х років), покоління переміщених осіб, які безпосередньо були в Радянському Союзі, пережили злочини сталінізму та яким по-різному вдалося вижити. Вони є вже носіями живої пам'яті про ці злочини.

От якщо проводити такі аналогії, наприклад, 1950 рік і 1930 рік, це пройшло буквально 20 років, якби ми говорили про Помаранчеву революцію чи президентство Віктора Ющенка, то це дуже жива пам'ять для цих людей, які часто навіть емоційно намагаються донести світу правду. От кажуть: "Ви  не розумієте того сталінського режиму, що відбувається в Радянському Союзі". Вони звертаються до теми геноциду, як до одного з механізмів, як до такої соломинки, яка може призвести до того, що Україна стане незалежною, що ці сталінські злочини будуть засуджені.

Розкажіть, що це за конвенція про геноцид, адже у Лемкіна на могилі в Америці написано: "Батько конвенції про геноцид". Що це робота? Він був один зі співавторів цієї конвенції?

Термін "геноцид " є прикладом того, як нове слово, новий термін можна швидко ввести у загальний, науковий, публіцистичний обіг. І це пов'язано з величезним талантом Рафала Лемкіна, його величезною працездатністю.

Він написав сотні-тисячі листів до різних організацій та людей, намагався їх зацікавити цим терміном, показати, наскільки він важливий.

Коли йдеться про Конвенцію про геноцид, яка була прийнята 9 грудня 1948 року, то вже повноцінно цей термін як злочин вводиться у міжнародне право і захищає етнічні, релігійні, національні групи від  знищення.

Далі вже йде наукова дискусія щодо складових геноциду. А Лемкін у цей термін включав більш широкі дії, що пов'язані з культурними елементами, однак  у конвенції немає такого визначення складової геноциду як знищення культури.

Але дуже важливо, що в конвенції йдеться про знищення груп, які мають об'єднувати якісь різні фактори, це і та сама культура, може бути й конфесійна складова, релігійна.

Цю конвенцію  Ліга Націй затверджувала?

Вже ООН.

Велика частина українців дуже скептично ставилася до цієї Конвенції, тому що вважали, що раз Совєти підписали Конвенцію, то самі вільні трактувати ті злочини, які вони чинять в Радянському Союзі, тобто ставлення до цієї Конвенції було  з недовірою. Я правильно розумію?

Так, абсолютно правильно. Зокрема, Роман Смаль-Стоцький десь критикував Конвенцію, вказуючи на її недієвість, і бачимо, що певною мірою ці голоси про недієвість Конвенції були досить правильні, правдиві, тому що ми й зараз це бачимо.

Багато хто знає загалом про Романа Смаль-Стоцького, що він визначний діяч Української Народної Республіки. А ким він тоді був в Америці? Чим займався в ті 1940-50 роки?

Роман Смаль-Стоцький народився в Чернівцях, пізніше він був міністром закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки і перебував безпосередньо в Німеччині. Смаль-Стоцький займався контактами між Україною і Німеччиною, наскільки це можна було робити в режимі тієї держави без власної території. 

Паралельно з тим Роман Смаль-Стоцький займався наукою, він визначний український мовознавець, я б сказав, визначний український політолог, тому що він досліджував російський імперіалізм, совєтський імперіалізм.

Після Другої світової війни якраз у Сполучених Штатах Америки бракувало науковців, які б знали Росію та Радянський Союз.

І Смаль-Стоцький з кінця 1940-х років працює в Університеті Маркет, це такий приватний католицький університет в місті Мілвокі, штат Вісконсин. Основна сфера його наукових зацікавлень - дослідження Радянського Союзу.

І Роман Смаль-Стоцький, і Лев Добрянський, і Рафал Лемкін озвучують певні дуже схожі тези щодо геноциду, Голодомору в Україні. Це означає, що вони, очевидно, багато контактували, багато говорили про це. Назвіть, будь ласка, оці чотири складові політики геноциду, які визначав Рафал Лемкін щодо СРСР, щодо України.

У СРСР радянський геноцид в Україні Рафал Лемкін говорить про чотири вістря проти українців. Перше вістря - знищення душі української нації, відповідно, церкви. Друге - знищення мозку української нації, це інтелігенція, науковці, діячі культури. Третє вістря - знищення, він образно називає, тіла нації, тобто селян, які на той час становили більшість населення України у 1930-х роках. І це знищення, якраз воно таке найбільше масове, - знищення людей голодом, масова смертність від голоду у 1932-33 роки. Чому він говорить про важливість знищення тіла нації, тому що це величезна кількість людей, це носії в тому числі такої питомої української культури - української мови.

І четверте вістря - перемішування народів, заселення на ту територію, яка, так би мовити, звільнилася від українців, яких знищили голодом. Це заселення інших національностей з території Росії, з колонії.

Про це ж саме, про ці чотири складових говорять і Лев Добрянський, і Роман Смаль-Стоцький.

Так, Роман Смаль-Стоцький вживає термін "методи", а Лев Добрянський вживає термін "атаки", чотири атаки проти українства.

Ми можемо говорити про тісну співпрацю і про бажання представити ці злочини Радянського Союзу, злочини сталінського режиму проти українців  широкому загалу, зокрема в Америці. Показати справжність цього Радянського Союзу попри те, що США з СРСР були союзниками в роки Другої світової війни, але це країна-злочинець, яка знищує цілі народи.

У 1950 році  в комітеті закордонних справ сенату США відбуваються слухання щодо ратифікації цієї конвенції про геноцид, яка вже прийнята ООН. Чим це було важливо для українців?

Так, це було важливо для українців, тому що по суті це був такий перший великий загальноамериканський майданчик на високому рівні. В цих слуханнях брали участь і конгресмени, і сенатори, і політики, і різні журналісти - де можна було представити ось ці біди українців, з якими наш народ стикався під час правління Радянського Союзу.

 Але у своєму виступі Лев Добрянський говорить і про те, що ця совєтська політика є наступницею ще російської імперської політики, починаючи від Петра I, від Батурина.  І він наводить приклад Валуєвського циркуляра, Емського указу,

Тобто все це звучало ще в 1950 році в американському сенаті?

Абсолютно, так. І керував цими слуханнями сенатор МакМегон, для якого це була нова, вражаюча інформація. Зберігся такий сюжет газети українців Америки "Свобода", де сенатор МакМегон хвалить Добрянського, говорячи, що це був чудовий виступ, який навіть міняє його світогляд.

Поясніть, чому Рафала Лемкіна не допустили виступити на цих слуханнях закордонного комітету американського сенату?

Як я вже казав, все його життя було побудоване на тій ідеї, щоб термін "геноцид" якомога ширше вживався і в науковому, і в публічному просторі.

Багато хто звертав увагу на таку специфіку його характеру, коли він тільки бачив людину, зразу ж їй розповідав про геноцид.

Відповідно, це не подобалося і багатьом журналістам, і політикам, що призвело до того, що за даними дослідників  його просто не запросили на ці слухання у 1950 році.

Рафала Лемкіна з його пристрастю і бажанням розповісти, зокрема і про Голокост, який втратив 49 членів родини, частина американських політиків сприймала з роздратуванням, можна так сказати?

Так, його сприймали з роздратуванням, несприйняттям і тільки одиниці людей готові були десь в якійсь певній мірі з ним співпрацювати, його вислуховувати. Але Рафал Лемкін все одно настирливо стукав у ці двері, намагався якомога ширшій аудиторії розповісти про геноцид.

А ким він є в 1950 році у Сполучених Штатах?

Це такий доволі успішний період кар'єри Рафала Лемкіна - було викладання в університеті Дюка і в Єльському університеті.

Коли йдеться про ратифікацію Конвенції про геноцид, він по суті залишає роботу в Єльському університеті і каже, що зараз набагато важливіше впроваджувати це міжнародне право в життя, ніж навчати студентів  про міжнародне право.

Якісь кар'єрні перспективи він відкидає на другий план і займається  питаннями ратифікації конвенції, що призводить до великих фінансових труднощів Рафала Лемкіна.

Багато в чому він співпрацює з різними східноєвропейськими та єврейськими організаціями, які намагалися, щоб правда про Голокост була почута в тогочасному світі, зокрема в Америці. Він виступає і таким консультантом, якщо можна так сказати, в справі геноциду. Наприклад, вони організовують виставку про геноцид литовців, про злочини Радянського Союзу проти литовців. В цей час Лемкіну замовляють брошуру  про ці злочини. І він через свої контакти, через комунікацію якісь певні  кошти від цього отримує.

Повернемося до слухань. Наскільки я розумію, Лемкіна не допустили до виступу в сенаті, але він мав змогу підготувати Добрянського для виступу перед сенаторами.

Я зараз зацитую відгук Лева Добрянського про ці слухання, який багато що пояснює: "Протягом місяців і кожного вечора за тиждень до слухань, він навчав мене практично кожному аспекту Конвенції, коли ми планували нашу стратегію слухань. Підготовка та неофіційне навчання, які я отримав, завдяки близьким стосункам із цією повністю відданою душею, значною мірою підготували мене до оцінки правових та інших аспектів договору. Попри те, що юриспруденція не є моєю професією, на основі всього описаного вище, не важко оцінити ідеї, уявлення, перспективи та мудрість, які він прищепив мені щодо надійної правової структури та змісту Конвенції".

Тобто він підготував голову Конгресового комітету Америки для виступу в сенаті.

На мою думку, це була дуже активна комунікація, співпраця, зокрема між Романом Смаль-Стоцьким,  Левом Добрянським і Рафалом Лемкіним. Вони обговорювали цю злочинну політику Радянського Союзу проти українців. Відповідно, Рафал Лемкін уже підказував, які конкретно аспекти цієї політики підпадають під визначення геноциду. Бо Лев Добрянський за освітою був економіст, викладач Джорджтаунського університету, така надзвичайно енергійна людина.

Ми взагалі сьогодні говоримо про трьох людей, які надзвичайно працездатні, результативні, які залишили за собою величезний науковий доробок. І тут поєднувалися кращі риси, мабуть, кожного з них, що кожен вкладав ті свої знання, той свій досвід, який він здобув, у те, щоб гідно представити українську проблематику під час слухань в сенаті у 1950 році.

Ще такий цікавий факт - остаточно США ратифікували Конвенцію про геноцид тільки у 1988 році, там була велика внутрішня опозиція.

І вже після смерті Рафала Лемкіна у 1959 році Лев Добрянський постійно це питання піднімав, що потрібно Конвенцію все-таки ратифікувати. А за життя Рафала Лемкіна все-таки Сполучені Штати конвенцію не ратифікували.

Яка причина?

Наприклад, дехто говорив, що Конвенцію про геноцид можна буде використати проти США, що нібито це зашкодить, а деяких діячів чи взагалі Сполучені Штати як державу буде засуджено за геноцид.

В яких книжках можна прочитати про співпрацю, контакти Смаль-Стоцького, Добрянського і Лемкіна?

Я готував статтю про такі контакти і можу сказати, що цю інформацію потрібно збирати по крупинках. Рекомендую в інтернеті на порталі "Локальна історія" знайти  мою статтю, можливо, нашим читачам вона буде цікава. Але такої книги, великої праці про співпрацю українців з Рафалом Лемкіном поки немає.

Я так все-таки з впевненістю б сказав, що це ще одна із малодосліджених сторінок життя самого Рафала Лемкіна. Дослідники його життя згадують про певні контакти, але цієї конкретики досить мало.

Запитаю у вас про його долю. Мене вражає його якась забутість і невшанованість. Рафал Лемкін - це людина, яка вперше або одна з перших підняла питання про Голокост, про масове винищення євреїв, коли ще тільки починалося це осмислення. Це людина, яка вперше сформулювала в різних чотирьох напрямках, що робила радянська влада в Україні, що це є геноцид. І ось ця людина помирає у злиднях, абсолютно самотньою.

На його похороні було присутньо тільки декілька людей.

За одним зі свідчень він помер, коли повертався з видавництва, де намагався видати власну автобіографію. Це була абсолютно несподівана, трагічна смерть.

Останні роки він дійсно дуже часто жив за фінансовою допомогою своїх родичів, які на той час також перебували у США. У фінансовому плані  його життя було важким, особливо останні роки.

Він помер дуже молодим, йому було 59 років.

Так, 59 років. Ще в кінці 1940-х та на початку 1950-х років він мав проблеми зі здоров'ям, що було пов'язано з його стилем життя, коли він все віддавав темі геноциду.

А 9 грудня 1948 року, коли було прийнято Конвенцію про геноцид, є спогади, що це для нього був величезний успіх, величезна перемога і він втомлений проспав дві доби у своєму номері.

Настільки людина була виснажена, бо він до всіх добивався, щоб тільки проголосували за Конвенцію про геноцид.

Яка причина, на вашу думку, що він належно незнаний у світі?

Спочатку навіть в США він був  малознаний попри те, що є одним із найвідоміших, можливо, найсильніших юристів-міжнародників XX століття. Дуже тяжко відповісти на це питання.

Його спадщиною почали більше вже цікавитися в кінці XX століття, коли починаються ці приклади масового знищення людей вже в новітній історії, коли ми маємо приклад війн у Югославії, також Руанду.

Юристи-міжнародники повертаються до тих конвенцій ООН, які ці злочини засуджують, які мають на меті ці злочини припинити. Відповідно, таким чином відбуваються і дослідження самого життя і діяльності Рафала Лемкіна. І тоді з'являються перші праці про нього.

А до цього часу багато матеріалів про його життя досі не опубліковані, вони ще, можливо, чекають своїх дослідників, ще якісь аспекти його життя можна буде далі дослідити та більше розповісти про Рафала Лемкіна.

Що українці, на вашу думку, можуть зробити, щоб Рафал Лемкін став видимим і знаним для світу?

Останніми роками, на щастя, в Україні дещо більше вже дізнаються про Рафала Лемкіна, зокрема канадський дослідник українського походження Роман Сербин опублікував  есе "Радянський геноцид в Україні", що певною мірою відкрило Лемкіна для багатьох українців.

Зараз відкриваються центри дослідження геноциду імені Лемкіна. Маємо декілька прикладів ще до повномасштабного вторгнення Росії, такий центр був у місті Херсон. Зараз в Одесі відкритий такий центр. Наскільки я знаю, у Львівському університеті, особливо на юридичному факультеті, пам'ятають, вшановують Рафала Лемкіна, проводять наукові конференції про його спадщину. Таким чином ці дослідження ідуть також вперед.

Ми, як науковці, повинні досліджувати його спадщину, продовжувати якісь певні напрацювання. Досить цікаво, що ті люди, які займалися біографією Лемкіна говорять,  - якби Лемкін жив зараз, він би безперечно російське вторгнення, війну Росії  проти України назвав би геноцидом. І це для нас знову ж така важлива історія, що ми повинні ще більше цю спадщину Лемкіна досліджувати, щоб  використовувати, можливо, її і зараз в спробах припинення чергового російського геноциду проти України.

Як ви ставитеся до того, що вже кілька років не підтримується ініціатива назвати іменем Рафала Лемкіна вулицю у Львові, де він навчався?

Я мав можливість спілкуватися з деякими людьми, які безпосередньо входять до комісії з перейменування вулиць у місті Львів. Вони аргументували, чому досі немає вулиці Лемкіна у місті, - те, що все-таки нових вулиць у Львові мало, і була ідея деякі вулиці не перейменовувати, а залишити, бо, можливо, будуть герої російсько-української війни, пам'ять яких потрібно буде вшанувати іменами цих вулиць. І десь при цих обговореннях постало питання, чи можливо назвати міські бібліотеки на честь Рафала Лемкіна. Не тільки  ж Лемкін не вшанований у Львові, а й багато інших визначних діячів, що пов'язані з цим містом, яке, звичайно, є величезним інтелектуальним, культурним центром.

Я думаю, що якось все-таки більше будуть вшановувати Рафала Лемкіна у Львові різними способами, можливо, не тільки таким способом, як назвати вулицю на його честь. Ми маємо свідчення про його статтю "Радянський геноцид в Україні", про його концептуальне бачення геноциду українців і, можливо, в Києві варто назвати вулицю на його честь.