Дейр-аз-Зор: як російська концепція "зелених чоловічків" повернулася в Сирії проти РФ

Навряд чи побоїще під Дейр-аз-Зором означатиме фундаментальний зсув балансу сил та перехід війни на принципово новий рівень. Проте бій мав надзвичайно важливе символічне значення, продемонструвавши і тотальну перевагу американської зброї, і кричущу неузгодженість та відсутність координації у росіян, і подальшу неефективність гібридної технології застосування зелених чоловічків без розпізнавальних знаків

Сирійська шахівниця: громадянська війна під зовнішнім управлінням

Більше двох років тому Росія почала військову інтервенцію у Сирії з метою підтримки режиму президента Башара Асада. Формальною метою операції було проголошено боротьбу з бойовиками "Ісламської держави", хоча насправді росіяни почали з заповзяттям бомбити тих, кого на Заході називають поміркованою опозицією – конгломерат ісламістських та напівсвітських формувань, що впевнено просувалися до Дамаска.

На початку потуги Кремля здавалися марними – урядові війська контролювали лише кілька провінцій, прилеглих до сирійської столиці. Тим не менше, місія виявилася успішною - не в змозі протистояти килимовим бомбардуванням, повстанці були змушені відступати перед коаліцією урядових військ, бойовиків угруповання "Хизбалла" та іранських спецпризначенців.

Читайте також: За тиждень від російських авіаударів у Сирії загинуло понад 200 осіб, - ООН

В кінці 2016-го російська авіація вибомбила противників режиму зі східного Алеппо, а протягом минулого року асадівці провели ряд успішних наступів у провінціях Алеппо та Ідліб, значно збільшивши контрольовані території.

З самого початку росіяни не брали участь у наземних боях, обмежуючись авіаційною підтримкою. Проте з часом російська піхота почала все частіше з’являтися на театрах військових дій. Причому в Кремлі обрали політику використання не регулярних частин, а найманців з приватних військових компаній, найбільші з яких знаменита ПВК «Вагнера» та інші - являють собою справжні міні-армії, що нараховують тисячі і тисячі бійців.

В той же час, Сполучені Штати та їх союзники, прагнучи нейтралізувати ІДІЛ, від початку зробили ставку на окремі підрозділи сирійських опозиціонерів – борців проти режиму Башара Асада. Ставка виявилася провальною: повстанці не особливо бажали воювати з Халіфатом, їх дисципліна та бойовий дух виявилися вкрай низькими. Доходило до абсурду – часто треновані американськими командос сирійці поповнювали лави джихадистів. Або принаймні продавали їм новітню заокеанську зброю.

Тому за деякий час Пентагон розпочав співпрацю з курдами, що проявили себе найкращими бійцями проти ісламістів. Постачання курдам новітньої зброї, підтримка з повітря та участь американських спецпризначенців у бойових діях дало швидкий ефект – територія Халіфату в Сирії почала стрімко зменшуватись. У минулому році ІДІЛ втратив контроль над майже всіма населеними пунктами, перейшовши до партизанської війни у віддалених  пустелях.

Таким чином, станом на сьогодні в Сирії сформувалися кілька потужних сил, озброєних, підтриманих, фінансованих і частково контрольованих зовнішніми гравцями. По-перше, це урядові війська, вірні президенту Асаду, що тримаються також на багнетах ліванської «Хизбалли», іранського корпусу «Аль-Кудс», російських ВПС та російських найманцях. По-друге, це союзні Вашингтону курдські загони YPG, що контролюють північ країни. За наполяганням американців, до YPG включили кілька арабських загонів, створивши своєрідну надбудову з назвою SDF (Syrian Democratic Forces, Сирійські демократичні сили) щоб надати своїм союзникам не вузькоетнічного, а загальносирійського забарвлення. Крім того, в прикордонних з Туреччиною районах діє протурецький альянс «Щит Евфрату», а в провінції Ідліб – поміркована опозиція, що фінансується Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром.

Карта громадянської війни в Сирії станом на ранок 14 лютого. Червоним позначено території, контрольовані урядовими військами, жовтим - курдами, зеленим - поміркованою ісламською опозицією, синім - протурецькі формування, чорним - ІДІЛ.

Варто зазначити, що серйозного протистояння між урядовими військами та курдами протягом громадянської війни не було. Навпаки, Рожава (самоназва сирійського Курдистану – авт.) розглядала можливість перейти під контроль Дамаска в обмін на захист від турецького наступу на Афрін. Тим неймовірнішим видаються події, що сталися в країні кілька днів тому.

"Іхтамнєти" в сирійській пустелі

Після розгрому очолюваною США коаліцією бойовиків ІДІЛ, раніше контрольована джихадистами багата на нафту провінція Дейр-аз-Зор на пустельному сході Сирії виявилася поділеною між курдами та асадитами приблизно навпіл. Причому більшість нафтових свердловин контролюються якраз силами SDF. З початком турецької операції «Оливкова гілка» проти курдів, останні були змушені відправити основні сили до Афріну, залишивши пустельні районі практично беззахисними. Очевидно, цим і вирішили скористатися урядові сили та росіяни, щоб встановити контроль над досить багатим нафтогазовим родовищем Conoco, яке курдські бійці у вересні минулого року звільнили від ісламістів.

Читайте також: Оприлюднили прізвища понад 150 найманців "Вагнера", які воювали на Донбасі і поїхали в Сирію

Близько 21:30 7 лютого курдські бійці помітили незрозумілий рух зі сторони асадівських позиціяй, і зв’язалися з місцевим російським штабом у Дейр-аз-Зорі з вимогою прояснити ситуацію. На що росіяни у властивій їм манері відповіли, що насправді курдам все привиділося – ніякого руху не відбувається, і взагалі – «нас там немає».

Розмішені у курдському штабі американські радники інформували власне командування – зокрема, генерала Джеймса Джаррада (James B. Jarrard), керівника сил спеціальних операцій США у Сирії та Іраку.  Американські військові зв’язалися з російським командуванням в Дамаску. Відповідь була аналогічною: російські військові запевнили представників коаліції в тому, що вони не будуть атакувати розташовані поблизу коаліційні сили.

Шок і тремтіння: духовні скрепи проти F-22

Відразу ж після таких запевнень, о 22:00, з боку асадівсько-російських сил було завдано потужного артилерійського удару, після чого близько 500 солдатів при підтримці танків розпочали наступ на курдську штаб-квартиру. У відповідь, присутні у штабі американці запросили в командування вогневої підтримки.

Наступні кілька годин перетворилися на пекло для сирійських солдатів та російських найманців. Американці підняли в повітря літаючі артбатареї Lockheed AC-130, штурмові гелікоптери AH-64 Apache та ударні безпілотники, які разом з артилерією морської піхоти наземного базування відкрили нищівний вогонь по асадитам та «іхтамнєтам». На час проведення операції командування ВПС США встановило над квадратом справжню безполітну зону – поле бою патрулювали кілька винищувачів F-15 та F-22.

Через кілька годин безперервних ударів з повітря, до курдів зателефонував той самий офіцер збройних сил РФ, який раніше заперечував атаку, і попросив "припинити вогонь, щоб забрати вбитих та поранених".

"Більше ми не довіряємо росіянам", - наводить видання The Washington Post слова курдського офіцера на ім’я Хасан. На думку Хасана, режим наважився на атаку, оскільки думав, що сили SDF знекровлені у боротьбі з курдами.

Місце розгрому російсько-асадівських військ у провінції Дейр-аз-Зор

За попередніми оцінками американської сторони, озвученими для ЗМІ, нападники втратили біля ста осіб убитими. Втім, багато хто припускав, що втрати можуть бути значно більшими – адже, якщо багато годин поспіль (а побоїще тривало до 05:30 ранку наступного дня) поливати вогнем п’ятсот людей на абсолютно відкритій місцевості з ракетних установок Hellfire та 20-мм автоматичних гармат, то шанси вціліти є в небагатьох.

Знищення танка Т-72 військами міжнародної коаліції

Значно важливішим моментом, ніж загальні втрати, є національність загиблих. І тут встановити істину неможливо: сирійсько-вагнерівські війська евакуювали поранених і тіла загиблих. Так, міжнародна група розслідувачів Conflict Intelligence Team оприлюднила шість імен загиблих росіян, двоє з яких раніше встигли "засвітитися" на Донбасі. А дещо пізніше агенція Bloomberg з посиланням на одного американського і двох російських чиновників повідомила: насправді знищено понад 200 найманців, більша частина з яких – росіяни; і ще 200-300 бойовиків отримали поранення.

Ситуація неабияк розбурхала російські соцмережі, користувачі яких повідомлють: кількість загиблих "вагнерівців" може бути ще більшою. Колишній ватажок російських агресорів на Донбасі Ігор Стрєлков-Гіркін, який після відкликання до Москви перетворився на найзатятішого "зрадофіла", повідомляє про 644 ліквідованих бойовиків. При цьому коментатори проклинають власне військове керівництво, яке кинуло їх у бій, та… американців – за те, що вирішили оборонятися (втім, не будемо шукати логіку там, де її ніколи не було).

При цьому з боку міжнародної коаліції поранено лише одного курдського бійця. Що означає, що до контактного бою не дійшло: був саме розстріл з повітря, якому славетне сирійсько-російське воїнство не змогло абсолютно нічого протиставити.

Читайте також: Приватне військо Вагнера. Історія підполковника з України, який очолив особисту армію Путіна

Після інциденту Міноборони РФ несподівано звинуватило Сполучені Штати в бажанні "захопити економічні активи Сирії". Що саме за "активи" цікавлять Вашингтон у злиденній країні, в якій стараннями Кремля цілі міста перетворилися на груди уламків, у Москві, зрозуміло, не повідомили.

А шеф Пентагону Джеймс Меттіс наголосив: американські військові діяли в порядку самозахисту. "Факт у тому, що хтось вирішив нас атакувати, і росіяни сказали "це не ми". Тож ми відкрили вогонь, щоб зупинити нападників", - заявив "Скажений пес". Додавши: "Не можна просити Росію запобігти конфлікту в тому, що вона не контролює".

Битва у провінції Дейр-аз-Зор має величезне символічне значення. І справа тут зовсім не в тотальному тріумфі американської зброї над російською – врешті-решт, повітряні сили завжди мають величезну перевагу над піхотою і танками, а регулярні збройні сили – над бандами найманців.

А в тому, що російська концепція "зелених чоловічків", військових без розпізнавальних знаків, повернулася проти неї самої – інцидент наочно продемонстрував, що сильний у військовому відношенні противник може просто розстріляти їх без жодних дипломатичних, правових і гуманітарних наслідків.

Іще важливіше – битва вкотре продемонструвала боягузтво Кремля, який не наважився прийняти справжній бій – попри те, що російські лідери вважають своє перебування в Сирії легітимнішим за американське (а як же, їх сам Асад туди запросив!). Нагадаємо, перший раз Путін відступив без бою у квітні минулого року, коли президент Трамп наказав завдати ракетного удару по асадівській базі Еш-Шайрам. Тоді російські системи ППО могли спробувати збити повільні «Томогавки», але – побоялися.

Звідси – висновок: незважаючи на прагнення до військового паритету зі Сполученими Штатами, Кремль чудово усвідомлює власну слабкість.

І дійсно – який може бути паритет між країною з військовим бюджетом у 700 млрд і населенням у 330 мільйонів, і країною з військовим бюджетом 54 млрд доларів, і населенням у 142 мільйони осіб, ВВП якої удвічі менший за ВВП штату Каліфорнія? Тому росіяни, які звикли до безкарності за часів вічно стурбованого Обами, завжди вмикають задню, коли нинішня вашингтонська адміністрація, в якій домінують неоконсерватори-рейганісти,  демонструє реальну силу. Тим більше, що тиждень тому Пентагон продемонстрував здатність легко, граючись, встановлювати безполітну зону. Яка потім за кілька годин пеетворюється на зону безпіхотну.