live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Дейр-аз-Зор: як російська концепція "зелених чоловічків" повернулася в Сирії проти РФ


фото: youtube
У ніч на 8 лютого вперше з часів Холодної війни збройні сили ядерних наддержав - США та Росії (хоч і в формі іррегулярних частин) вступили у пряме бойове зіткнення

Навряд чи побоїще під Дейр-аз-Зором означатиме фундаментальний зсув балансу сил та перехід війни на принципово новий рівень. Проте бій мав надзвичайно важливе символічне значення, продемонструвавши і тотальну перевагу американської зброї, і кричущу неузгодженість та відсутність координації у росіян, і подальшу неефективність гібридної технології застосування зелених чоловічків без розпізнавальних знаків

Сирійська шахівниця: громадянська війна під зовнішнім управлінням

Більше двох років тому Росія почала військову інтервенцію у Сирії з метою підтримки режиму президента Башара Асада. Формальною метою операції було проголошено боротьбу з бойовиками "Ісламської держави", хоча насправді росіяни почали з заповзяттям бомбити тих, кого на Заході називають поміркованою опозицією – конгломерат ісламістських та напівсвітських формувань, що впевнено просувалися до Дамаска.

На початку потуги Кремля здавалися марними – урядові війська контролювали лише кілька провінцій, прилеглих до сирійської столиці. Тим не менше, місія виявилася успішною - не в змозі протистояти килимовим бомбардуванням, повстанці були змушені відступати перед коаліцією урядових військ, бойовиків угруповання "Хизбалла" та іранських спецпризначенців.

Читайте також: За тиждень від російських авіаударів у Сирії загинуло понад 200 осіб, - ООН

В кінці 2016-го російська авіація вибомбила противників режиму зі східного Алеппо, а протягом минулого року асадівці провели ряд успішних наступів у провінціях Алеппо та Ідліб, значно збільшивши контрольовані території.

З самого початку росіяни не брали участь у наземних боях, обмежуючись авіаційною підтримкою. Проте з часом російська піхота почала все частіше з’являтися на театрах військових дій. Причому в Кремлі обрали політику використання не регулярних частин, а найманців з приватних військових компаній, найбільші з яких знаменита ПВК «Вагнера» та інші - являють собою справжні міні-армії, що нараховують тисячі і тисячі бійців.

В той же час, Сполучені Штати та їх союзники, прагнучи нейтралізувати ІДІЛ, від початку зробили ставку на окремі підрозділи сирійських опозиціонерів – борців проти режиму Башара Асада. Ставка виявилася провальною: повстанці не особливо бажали воювати з Халіфатом, їх дисципліна та бойовий дух виявилися вкрай низькими. Доходило до абсурду – часто треновані американськими командос сирійці поповнювали лави джихадистів. Або принаймні продавали їм новітню заокеанську зброю.

Тому за деякий час Пентагон розпочав співпрацю з курдами, що проявили себе найкращими бійцями проти ісламістів. Постачання курдам новітньої зброї, підтримка з повітря та участь американських спецпризначенців у бойових діях дало швидкий ефект – територія Халіфату в Сирії почала стрімко зменшуватись. У минулому році ІДІЛ втратив контроль над майже всіма населеними пунктами, перейшовши до партизанської війни у віддалених  пустелях.

Таким чином, станом на сьогодні в Сирії сформувалися кілька потужних сил, озброєних, підтриманих, фінансованих і частково контрольованих зовнішніми гравцями. По-перше, це урядові війська, вірні президенту Асаду, що тримаються також на багнетах ліванської «Хизбалли», іранського корпусу «Аль-Кудс», російських ВПС та російських найманцях. По-друге, це союзні Вашингтону курдські загони YPG, що контролюють північ країни. За наполяганням американців, до YPG включили кілька арабських загонів, створивши своєрідну надбудову з назвою SDF (Syrian Democratic Forces, Сирійські демократичні сили) щоб надати своїм союзникам не вузькоетнічного, а загальносирійського забарвлення. Крім того, в прикордонних з Туреччиною районах діє протурецький альянс «Щит Евфрату», а в провінції Ідліб – поміркована опозиція, що фінансується Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром.

Карта громадянської війни в Сирії станом на ранок 14 лютого. Червоним позначено території, контрольовані урядовими військами, жовтим - курдами, зеленим - поміркованою ісламською опозицією, синім - протурецькі формування, чорним - ІДІЛ.

Варто зазначити, що серйозного протистояння між урядовими військами та курдами протягом громадянської війни не було. Навпаки, Рожава (самоназва сирійського Курдистану – авт.) розглядала можливість перейти під контроль Дамаска в обмін на захист від турецького наступу на Афрін. Тим неймовірнішим видаються події, що сталися в країні кілька днів тому.

"Іхтамнєти" в сирійській пустелі

Після розгрому очолюваною США коаліцією бойовиків ІДІЛ, раніше контрольована джихадистами багата на нафту провінція Дейр-аз-Зор на пустельному сході Сирії виявилася поділеною між курдами та асадитами приблизно навпіл. Причому більшість нафтових свердловин контролюються якраз силами SDF. З початком турецької операції «Оливкова гілка» проти курдів, останні були змушені відправити основні сили до Афріну, залишивши пустельні районі практично беззахисними. Очевидно, цим і вирішили скористатися урядові сили та росіяни, щоб встановити контроль над досить багатим нафтогазовим родовищем Conoco, яке курдські бійці у вересні минулого року звільнили від ісламістів.

Читайте також: Оприлюднили прізвища понад 150 найманців "Вагнера", які воювали на Донбасі і поїхали в Сирію

Близько 21:30 7 лютого курдські бійці помітили незрозумілий рух зі сторони асадівських позиціяй, і зв’язалися з місцевим російським штабом у Дейр-аз-Зорі з вимогою прояснити ситуацію. На що росіяни у властивій їм манері відповіли, що насправді курдам все привиділося – ніякого руху не відбувається, і взагалі – «нас там немає».

Розмішені у курдському штабі американські радники інформували власне командування – зокрема, генерала Джеймса Джаррада (James B. Jarrard), керівника сил спеціальних операцій США у Сирії та Іраку.  Американські військові зв’язалися з російським командуванням в Дамаску. Відповідь була аналогічною: російські військові запевнили представників коаліції в тому, що вони не будуть атакувати розташовані поблизу коаліційні сили.

Шок і тремтіння: духовні скрепи проти F-22

Відразу ж після таких запевнень, о 22:00, з боку асадівсько-російських сил було завдано потужного артилерійського удару, після чого близько 500 солдатів при підтримці танків розпочали наступ на курдську штаб-квартиру. У відповідь, присутні у штабі американці запросили в командування вогневої підтримки.

Наступні кілька годин перетворилися на пекло для сирійських солдатів та російських найманців. Американці підняли в повітря літаючі артбатареї Lockheed AC-130, штурмові гелікоптери AH-64 Apache та ударні безпілотники, які разом з артилерією морської піхоти наземного базування відкрили нищівний вогонь по асадитам та «іхтамнєтам». На час проведення операції командування ВПС США встановило над квадратом справжню безполітну зону – поле бою патрулювали кілька винищувачів F-15 та F-22.

Через кілька годин безперервних ударів з повітря, до курдів зателефонував той самий офіцер збройних сил РФ, який раніше заперечував атаку, і попросив "припинити вогонь, щоб забрати вбитих та поранених".

"Більше ми не довіряємо росіянам", - наводить видання The Washington Post слова курдського офіцера на ім’я Хасан. На думку Хасана, режим наважився на атаку, оскільки думав, що сили SDF знекровлені у боротьбі з курдами.

Місце розгрому російсько-асадівських військ у провінції Дейр-аз-Зор

 

За попередніми оцінками американської сторони, озвученими для ЗМІ, нападники втратили біля ста осіб убитими. Втім, багато хто припускав, що втрати можуть бути значно більшими – адже, якщо багато годин поспіль (а побоїще тривало до 05:30 ранку наступного дня) поливати вогнем п’ятсот людей на абсолютно відкритій місцевості з ракетних установок Hellfire та 20-мм автоматичних гармат, то шанси вціліти є в небагатьох.

Знищення танка Т-72 військами міжнародної коаліції

Значно важливішим моментом, ніж загальні втрати, є національність загиблих. І тут встановити істину неможливо: сирійсько-вагнерівські війська евакуювали поранених і тіла загиблих. Так, міжнародна група розслідувачів Conflict Intelligence Team оприлюднила шість імен загиблих росіян, двоє з яких раніше встигли "засвітитися" на Донбасі. А дещо пізніше агенція Bloomberg з посиланням на одного американського і двох російських чиновників повідомила: насправді знищено понад 200 найманців, більша частина з яких – росіяни; і ще 200-300 бойовиків отримали поранення.

Ситуація неабияк розбурхала російські соцмережі, користувачі яких повідомлють: кількість загиблих "вагнерівців" може бути ще більшою. Колишній ватажок російських агресорів на Донбасі Ігор Стрєлков-Гіркін, який після відкликання до Москви перетворився на найзатятішого "зрадофіла", повідомляє про 644 ліквідованих бойовиків. При цьому коментатори проклинають власне військове керівництво, яке кинуло їх у бій, та… американців – за те, що вирішили оборонятися (втім, не будемо шукати логіку там, де її ніколи не було).

При цьому з боку міжнародної коаліції поранено лише одного курдського бійця. Що означає, що до контактного бою не дійшло: був саме розстріл з повітря, якому славетне сирійсько-російське воїнство не змогло абсолютно нічого протиставити.

Читайте також: Приватне військо Вагнера. Історія підполковника з України, який очолив особисту армію Путіна

Після інциденту Міноборони РФ несподівано звинуватило Сполучені Штати в бажанні "захопити економічні активи Сирії". Що саме за "активи" цікавлять Вашингтон у злиденній країні, в якій стараннями Кремля цілі міста перетворилися на груди уламків, у Москві, зрозуміло, не повідомили.

А шеф Пентагону Джеймс Меттіс наголосив: американські військові діяли в порядку самозахисту. "Факт у тому, що хтось вирішив нас атакувати, і росіяни сказали "це не ми". Тож ми відкрили вогонь, щоб зупинити нападників", - заявив "Скажений пес". Додавши: "Не можна просити Росію запобігти конфлікту в тому, що вона не контролює".

Битва у провінції Дейр-аз-Зор має величезне символічне значення. І справа тут зовсім не в тотальному тріумфі американської зброї над російською – врешті-решт, повітряні сили завжди мають величезну перевагу над піхотою і танками, а регулярні збройні сили – над бандами найманців.

А в тому, що російська концепція "зелених чоловічків", військових без розпізнавальних знаків, повернулася проти неї самої – інцидент наочно продемонстрував, що сильний у військовому відношенні противник може просто розстріляти їх без жодних дипломатичних, правових і гуманітарних наслідків.

Іще важливіше – битва вкотре продемонструвала боягузтво Кремля, який не наважився прийняти справжній бій – попри те, що російські лідери вважають своє перебування в Сирії легітимнішим за американське (а як же, їх сам Асад туди запросив!). Нагадаємо, перший раз Путін відступив без бою у квітні минулого року, коли президент Трамп наказав завдати ракетного удару по асадівській базі Еш-Шайрам. Тоді російські системи ППО могли спробувати збити повільні «Томогавки», але – побоялися.

Звідси – висновок: незважаючи на прагнення до військового паритету зі Сполученими Штатами, Кремль чудово усвідомлює власну слабкість.

І дійсно – який може бути паритет між країною з військовим бюджетом у 700 млрд і населенням у 330 мільйонів, і країною з військовим бюджетом 54 млрд доларів, і населенням у 142 мільйони осіб, ВВП якої удвічі менший за ВВП штату Каліфорнія? Тому росіяни, які звикли до безкарності за часів вічно стурбованого Обами, завжди вмикають задню, коли нинішня вашингтонська адміністрація, в якій домінують неоконсерватори-рейганісти,  демонструє реальну силу. Тим більше, що тиждень тому Пентагон продемонстрував здатність легко, граючись, встановлювати безполітну зону. Яка потім за кілька годин пеетворюється на зону безпіхотну.

новини партнерів

18 листопада, 2018 неділя

18 листопада, 2018 неділя

17 листопада, 2018 субота

16 листопада, 2018 п'ятниця

Відео

Введіть слово, щоб почати