Одкровення торецького мера Сліпцова. Війна, "весна" і Шкіря

З екс-мером Торецька (колишнього Дзержинська) Володимиром Сліпцовим ми зустрілися для того, щоб почути його версію початку "русской весны" 2014 року на Донбасі. Адже саме мери міст Донецької та Луганської областей брали безпосередню участь в тих подіях. Але під суд потрапили тільки троє з них.

Сліпцов - один з тих небагатьох, кому "не пощастило". У липні 2016 року він був заарештований і звинувачений у створенні терористичної організації і посяганні на територіальну цілісність України.

Наша зустріч відбулася в лікарні в Краматорську - тут він знаходиться на стаціонарному лікуванні, що не дозволяє суду знову помістити його в слідчий ізолятор. Справа в тому, що в грудні минулого року екс-мер, не зважаючи на те, що йому ще не винесено вирок, був звільнений Слов'янським міськрайонним судом для обміну його на полонених українців в ОРДЛО, але переходити на окуповану територію в останній момент Сліпцов відмовився.

Володимир Микитович дійсно виглядає хворобливо, але тим не менше понад дві години присвятив цьому інтерв'ю.

В процесі запису він раз у раз просив вимкнути диктофон, переходив на шепіт і просив не публікувати всі одкровення. "Це все я вам розповідаю для розуміння, але публічно цього говорити не можу. Ви ж розумієте, де я живу, де моя родина... ".

Прохання Сліпцова було чесно виконано, тому не розказаними залишаться історії про те, як у власності його дочки виявився Фенольний завод, чи займається контрафактом його зять, як складалися відносини мера з ЗСУ і багато іншого.

ПРО ПОЧАТОК "РУССКОЙ ВЕСНЫ"

Свідчення Володимира Сліпцова про початок проросійських виступів на Донеччині дуже плутані: то він все знав, все контролював, повністю володів ситуацією з силовими структурами в місті Дзержинську; то раптом виявляється, що якісь невідомі силовики зрадили, а він, начебто, і не підозрював нічого. За його версією, у всьому винна партія Вітренко, наркомани і центральна влада:

"Був Майдан, були протестні явища не тільки в Києві - вони починалися як ланцюгова реакція, і на Донбасі. Несправедливість, порушення закону, соціальні проблеми, заборгованість по заробітній платі...

Я вам хочу сказати, що величезною проблемою було зрощення правоохоронних органів з протиправними структурами, які займалися наркозбутом, гральними будинками, виготовленням і збутом фальсифікованої горілки ...

Я, наприклад, у себе в місті не отримував підтримки ні від прокуратури, ні від міліції, ні від СБУ з тієї причини, що вони кришували всі ці процеси.

— Але ви ж теж колишній співробітник міліції. Для вас це було відкриттям?

Тим більше я багато знав і спілкувався з людьми в цих структурах. А ті, хто зі мною працювали в правоохоронних органах, залишилися моїми помічниками, коли я став мером.

Тобто я повністю контролював ситуацію, яка була у нас в місті.

В кінці 2013 року ми на сесії міськради одноголосно проголосували рішення про висловлення недовіри всій структурі міліції України. Проте ніякої реакції з боку СБУ, Генпрокуратури, Верховної Ради не було. Природно, у людей складалося враження, що місцева влада працює заодно з усіма цими структурами і не робить будь-яких дієвих заходів по наведенню порядку.

— Я не зовсім розумію, про який порядок йдеться? В кінці 2013 року в Дзержинську хіба вже були якісь заворушення?

Надалі - я вважаю, це велике недопрацювання СБУ - в місті почалися заворушення, і їх очолили деструктивні сили.

Це представники партії Вітренко, які були завжди всім невдоволені, для них головним був піар і прагнення до влади. Таке ж невдоволення населення почало проявлятися практично у всіх містах Донбасу. До того ж у Верховній Раді з трибуни виступив Тягнибок і сказав, що потрібно ініціювати питання про притягнення до кримінальної відповідальності за російську мову. Ось ці всі події в сукупності зробили свою негативну справу.

У самому Донецьку обурення були більш активні. Хто такий цей "губернатор" Губарєв, звідки він взявся і звідки джерело цього процесу, я такою інформацією не володію, я з цими людьми не контактував. Але коли почалися ці заворушення, необхідно було приїхати народним депутатам, представникам уряду, Адміністрації президента і разом з місцевими депутатами провести діалог з людьми. Це потрібно було зробити в кожному місті. Людям потрібно було роз'яснити, хто винен, і в чому винні - вибачитися, покаятися і попросити вибачення. Але вони дистанціюватися від народу, нікого не було.

ПРО ПАРТІЮ РЕГІОНІВ І ЯНУКОВИЧА

— Так Донецьку область у Верховній Раді представляли депутати Партії регіонів. Вони повинні були приїхати?

Все це умовно. Я поясню. Так, був такий клич, були адміністративні заклики про те, що всі ми повинні... У багатьох в Україні таке уявлення, що представники Партії регіонів обов'язково пов'язані з Ахметовим, Януковичем, з іншими олігархами ...

— А це хіба не так?

Насправді так. Але тим не менше, багато соціальних питань теж вирішувалися. Я хочу сказати, що Янукович-губернатор і Янукович-прем'єр, а потім президент - це дві абсолютно різні людини. До того, як Янукович став главою адміністрації, Донецька область була збиткова, з негативним фінансовим балансом. Але з ним прийшла настільки дисциплінована і мобілізована команда, з науковим підходом, з програмами, що за півтора року область вийшла в передові і пішли величезні надходження до державного бюджету. А потім, коли він став прем'єр-міністром, Остапа понесло. Всі ці безпринципні дармоїди створювали йому ілюзію власної досконалості. А до досконалості було далеко, як то кажуть, поручик мав вищу освіту за відсутності середньої. Потрібно було починати все з нуля, збагачувати інтелект. З ним, звичайно, займалися українською мовою, це відчувалося, але цього було мало.

— Думаєте, в поганій освіті основна причина провалу Януковича?

Крім того, мабуть, ще пішов процес змагання між Ахметовим і Януковичем в плані перерозподілу фінансових потоків. Не знаю, може, він хотів стати багатшим за самого Ахметова.

Віддав кермо влади своєму старшому синові. А за рахунок зневаги вирішенням соціально-економічних проблем Донбасу він хотів заробити преференції в іншій частині України. Але у нього це не вийшло. Коли я приїжджав до Києва, я завжди брав із вокзалу таксі, щоб поговорити з таксистами - вони ж завжди все знають. Що людей обурювало? Ось це випинання, панське ставлення до людей... Своїми кортежами з мигалками паралізували рух, кожен чиновник намагався випендритися. Мені самому це було дуже неприємно, хоча практично всіх їх я знав особисто. Я їм казав про це, а вони у відповідь сміялися. Я їм якось сказав: ваш сміх передчасний. Але вони увірували, що влада Партії регіонів непохитна.

— Вам не здається, що цей міф про унікальність Донбасу, створений Партією регіонів, вже розвіяний, а ви його знову повторюєте?

А в чому міф? Донбас реально заробляв великі гроші, які приносили кокс і метал. Інше питання, що вугільна галузь виявилася дотаційною, тому що структура собівартості вугілля не відповідала ринковій ціні. Спочатку ж галузь була державною. Потім вже почалися наступальні заходи з боку СКМ, вони стали приватизувати генерацію обленерго і шахти (при чому тільки рентабельні шахти). У приватні руки потрапили і коксівне вугілля, і металургійна галузь. В кінцевому підсумку, купуючи дешеве вугілля, вони створювали низьку собівартість кінцевої товарної продукції. За рахунок цього демпінгували на світовому ринку. При цьому висмоктували бюджетні кошти - від 4 до 6 мільярдів грн., - компенсуючи собівартість вугілля. Ось де гроші. Надприбуток залишався в приватних структурах.

— У цієї схеми ж є конкретні прізвища. Давайте їх назвемо.

Ви знаєте, у мене сьогодні стільки біди. Ви думаєте, чого я сиджу? Мені зараз про це не варто говорити".

Насправді, заарештували Володимира Сліпцова тільки в липні 2016 року. Каталізатором стала чергова спроба групи місцевих жителів блокувати ЗСУ. Виступи з вимогою прибрати з Торецька позиції української армії і блокування військової техніки траплялися в місті регулярно з літа 2014 року. Дивно, але після арешту Сліпцова, ця активність магічним чином зійшла нанівець. Детальніше про це нижче.

ПРО РЕФЕРЕНДУМ І ПОЧАТОК ВІЙНИ

— Добре, повернемося до березня 2014-го.

Нас, мерів, збирали двічі. Я був присутній тоді, коли приїжджав Юрій Луценко як лідер, і Сергій Тарута. 27 мерів і 17 голів райадміністрацій, збиралися ми в приміщенні Донецької торгово-промислової палати десь в першій декаді березня. Тоді одноголосно було прийнято рішення про те, що необхідно провести референдум.

— Я ніде не зустрічала інформацію, що Луценко при цьому був присутній.

Звичайно, був присутній! Ми прийняли рішення про проведення референдуму про статус Донбасу (про економічну самостійність, можливість ​​автономії і статус російської мови), але в складі України і на основі українського законодавства! Про це зараз ніде не пишуть.

Потім Андрій Шишацький (голова Донецької облдержадміністрації 2011 р. - 2 березня 2014 року, глава облради до 24 квітня 2014 року), Сергій Тарута та Олександр Лук'янченко (мер Донецька 2002 р. - 14 липня 2014 року) поїхали до Верховної Ради із законопроектом про проведення референдуму - саме в такому контексті, як я сказав. Бачите, в Іспанії змогли так зробити за короткий проміжок часу, а наша Верховна Рада побоялася. Не треба було цього боятися, люди випустили б пар і ніхто б нікуди не відокремлювався. Цей законопроект був зареєстрований, про це мені Лук'янченко особисто говорив, але він так і не з'явився на порядку денному.

— Вам не здається, що в усі цієї історії ви втрачаєте з поля зору одного важливого гравця - Росію і російські збройні сили?

Щоб ви знали, російські збройні сили перетнули кордон України 19 липня 2014 року.

— До цього працювали російські спецслужби.

Донбас просто розміняли. Насправді їм потрібен був Крим. Ну подивіться: всі зараз зосереджені на Донбасі, а про Крим поступово-поступово забувають. І в перспективі навряд чи нам його віддадуть. А Донбас - просто відволікаючий маневр.

— В одному зі своїх інтерв'ю екс-мер Слов'янська Неля Штепа згадувала, що саме Андрій Шишацький віддавав мерам розпорядження створювати і озброювати загони самооборони.

Ні, не було такого. Ми тоді затвердили: дотримуватися громадського порядку. Це була вказівка ​​Тарути і Турчинова. Не страйкувати. Не озброюватися. І ні в якому разі не допустити кровопролиття. Ось чим я керувався. І я хочу сказати: я свої обов'язки виконав. Я виходив на всі ці мітинги. Від кого я повинен був ховатися? Від власного народу? Я 50 років пропрацював в цьому місті.

— Тим не менше, цей же народ писав на вас заяви про те, що ви організовували "референдум".

Я приходжу на роботу до міськвиконкому, а там вже підвальне приміщення і перший поверх закладені мішками з піском. Я питаю: "А що тут відбувається?" - "Будівлю захоплено". Потім журналісти знайшли якийсь кадр, де ополченці дякують меру, що він їм на це дозвіл дав.

Ця будівля належить не мені, а міській раді, я до неї ніякого відношення не маю! Коли вони тільки увійшли, хотіли зарізати мене і завгоспа. Завгосп про це свідчив у СБУ, але ці свідчення потім просто викинули. Ми відмахувалися від них, мені пощастило, що я сам в минулому самбіст...

— Так хто вас хотів убити? Місцеві шахтарі і трактористи?

Місцеві, так, але не шахтарі. Наркоторговці, наркомани і тому подібні. Я ж багатьох з них в обличчя знаю. Потім двоє з тих, хто намагався нас зарізати, взяли зброю і взагалі втекли і зайнялися розбоєм. Ось такі спочатку були активісти. Пізніше до них приєдналися різні люди.

— Але у них же повинен був бути організатор.

Так, був. Житель Новгородського (передмістя Дзержинська. - О.Р.), з двома орденами червоного прапора, полковник, нібито афганець. Але коли ми з військкомом перевірили інформацію, виявилося, що ніякий він не афганець, ордени - це загиблого афганця з Артемівська, а сам він у званні сержанта.

Я їх став переконувати, мовляв, захопити владу зі зброєю легко, а що ви з нею будете робити: хто буде пенсії платити, хто комунальним господарством займатися? "Нам головне до влади прийти, а там розберемося". Ну ось розбираються досі.

ПРО ЗВИНУВАЧЕННЯ І СУД

На численних відео є безліч свідчень, як поводився мер Дзержинського навесні 2014 року. Наприклад, на засіданні міськради Дзержинська, яке відбулося 15 квітня 2014 року, Сліпцов оголосив про рішення міської влади підтримати проведення референдуму про створення ДНР. Він проголосував "за", як і всі інші делегати. Після цього залишався мером Торецька, поки той перебував в "ДНР". 28 травня підтримав рішення ініціативної групи місцевих шахтарів провести акції протесту проти ЗСУ, які, за словами Сліпцова, "знищували мирне населення".

— Але вас затримали не відразу. Ви продовжували бути мером, поки вас не звинуватили в організації блокади української військової техніки місцевими жителями 4 липня 2016 року.

Про події 4 липня, коли губернатор Жебрівський мене оббрехав, що нібито я ініціатор цього "сабантуя", коли місцевим населенням було заблоковано техніку українських військових на вулиці Маяковського. Напередодні був обстріл міста, цілу ніч ніхто не спав, всі ховалися по підвалах. Мені мій помічник зателефонував о 20:15: мовляв, тут люди зібралися, обурюються, вимагають мера. Я відразу ж приїхав, дивлюся в центрі міста стоїть військова техніка, військовослужбовці, вони заїхали на територію недобудови. Навколо натовп, всі кричать. Я з'ясовувати, що сталося? Кажуть, бабусі, дідусі, мами не дають проїхати далі. Разом з військовим комендантом ми переговорили з керівництвом батальйону, як вийти з положення. А потім з'являється інтерв'ю якогось розвідника в капюшоні: що цей мітинг організував мер. Нормально?

— Але тут є ще один момент: якщо ви не співпрацювали з бойовиками, то як так сталося, що вони вас запросили на обмін?

Я деталей не знаю.

До мене в СІЗО прийшли і запитали: хочеш на обмін?

А мені вже набридло. Коли тобі 70 років, купа хронічних захворювань і цукровий діабет, чекати справедливості сил вже немає. Але мені сказали, що я маю право залишитися в Україні. І я прийняв для себе рішення і разом з усіма, хто проходить по таким же, як я, статтям, у слідчому ізоляторі написав заяву.

— Ви стверджуєте, що справу проти вас сфальсифіковано. Але саме за клопотанням вашого захисту судовий процес у вашій справі проходить у закритому режимі. Навіщо закривати процес, якщо в ваших інтересах, щоб громадськість побачила, що у звинуваченнях проти вас немає доказів?

22 травня 2015 роки мені було пред'явлено підозру. За статусом підозру мені повинен був пред'являти прокурор області, а пред'явив якийсь прокурор, який з'явився і зник. Це уже процесуальне порушення. 12 місяців проходило розслідування. Після закінчення 12 місяців, якщо обвинувальний акт не переданий до суду, справа закривається. І справа була закрита. Але ще три місяці проводилося нелегальне розслідування стосовно мене. І ось після випадку 4 липня його відновили. Саме 4 липня підлили масла у вогонь, поставили політичне завдання посадити мене.

А підстави які для арешту? Тим більше порушили територіальну підслідність суду, незаконно провели обшуки у мене і у сина, незаконно тримали мене 12 годин як свідка у себе в кабінеті, не пускали до мене мого адвоката, а притягли якогось незрозумілого державного. Розсипали переді мною, як колоду карт, матеріали справи, я їх намагався зібрати і хоча б пронумерувати. У підозрі написали таку нісенітницю, що я мало не брат-сват цього Захарченка тощо. У мене був тиск, але швидку допомогу мені так і не викликали. Син хотів мені передати ліки, йому три доби не казали, де я перебуваю.

— Я запитаю ще раз. Навіщо ви клопотали про закриття судового процесу? Що в ньому такого, що ми не можемо знати?

У мене тоді був хворобливий стан, я просто недооцінив ситуацію ... Прокурор виступив з ініціативою закрити засідання ...

— Ні, з такою ініціативою виступив ваш адвокат.

Справді? Може бути.

Ви розумієте, мені було настільки неприємно присутність ось цих людей, які називають себе активістами.

На суд же приходив ось цей Василенко, який кричав, що я сепаратист, хоча я особисто розкривав його злочин про зґвалтування. Ось цей Єлець, п'яниця Грудкін. Чому я повинен терпіти приниження від всієї цієї гидоти, яка ходила з плакатами в суд?

Олег Василенко, Володимир Єлець (на фото), Андрій Грудкін - торецькі волонтери та активісти, які виступили проти мера Сліпцова після звільнення тоді ще Дзержинська в липні 2014 року. Володимиру в травні 2017 року прямо під вікнами будинку спалили його волонтерський бусик. Він пов'язує це з критикою Сліпцова.

ПРО НАРДЕПА ШКІРЮ І ВЕРТИКАЛІ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ

— Цікаво, що за вас не заступилися ваші соратники-регіонали, наприклад, той же нардеп з Торецька Ігор Шкіря.

Шкіря — рідкісний пройдисвіт. І, на жаль, я цього пройдисвіта породив.

Я вам розповім. До нас в міліцію в 1990-х роках почали надходити заяви від громадян, яких Шкіря обманював. Обіцяв відправити їх на роботу за кордон, брав за це гроші, на ті часи 150-200 гривень. Проходить час, Шкіря нічого не робить. Людина приходить до нього: "Ну що там?" - "Та ось ми ведемо переписку". Через деякий час знову, а він йому: "Ви не підходите". Два томи цієї справи у мене зберігалися в сейфі в міськвиконкомі. Шкода, згоріли в 2014-му, а я хотів їх подарувати Шкірі.

— Чим тоді закінчилося?

Прийшов до нас сопливий хлопець, каже, мовляв, я вперше у житті оступився, я ж в інституті вчуся. Ось так я познайомився з Шкірею і пожалів його.

Ми погодили тоді питання з прокурором, він віддав потерпілим гроші, і вони поховали цю справу. А потім він вдало одружився з племінницею Щербаня (Володимир Щербань - голова Донецької обласної державної адміністрації з 1995 по 1996 рік. - О. Р.). Його почали спонсорувати. Потім він вліз у довіру до Бориса Колеснікова.

І якось дзвонить мені Борис Вікторович: "Ми тобі кандидата на Дзержинськ намітили. Шкіря". Я дзвоню Януковичу, розповідаю, хто такий Шкіря, що він скоював злочини. Начебто, переконав. Проходить час, знову дзвонить Колесніков, мовляв так і так, я погодив Шкірю з Віктором Федоровичем. Знову я йду до Януковича, переконую його. Але мені знову дзвонить Борис Вікторович, каже: "Так, більше до Віктора Федоровича не катайся, не проси. Ти мені віриш? Я його переконав остаточно ". Ось як би ви вчинили на моєму місці? Я погодився, бо якби почав з ними конфліктувати, вони б ні копійки потім не дали на місто.

— Так а в чому полягало ваше завдання?

У будь-якому місті, в будь-якому колективі як скажу, що Шкіря - наш кандидат, всі кричать хвилин сорок, а я заспокоюю. Потім ще була історія. Я колись створив благодійний фонд "Надія", перший внесок в нього зробив я, а потім з різними бізнесменам ми в нього зібрали 300-400 тисяч. Гроші з цього фонду виділяли малозабезпеченим, людям, у яких трапилося нещастя ...

Років 10-12 цей фонд працював. А перед виборами мені довелося сказати, нехай Господь мене простить (хреститься. - О. Р.), що фонд "Надія" створив Ігор Шкіря. Ну, народ, знаючи добре цей фонд: о, ось він наш благодійник! Ось таким чином я переконував за нього голосувати. Більше про нього нічого доброго не говорили. Він президентом баскетбольного клубу був, і той розорив. Але я його протягнув. Тому що тягав його, як цуценя, по всіх трудових колективах і переконував людей.

— Тобто ви хотіли, але не могли протистояти вертикалі Партії регіонів?

Я вам можу сказати, як мене любили. У 2013 році на інфраструктуру Донецької області було виділено 2,5 мільярда гривень. Всі міста отримали гроші. Як ви думаєте, яке місто не отримало? Дзержинськ, єдиний. Так що і там мене не дуже-то шанували. Тепер ось сиджу за це.