Операція "Оливкова гілка": чужі перемоги і власні уроки

Принаймні, вихід на географічні кордони адміністративного району Афрін провінції Алеппо, що здійснений в п’ятницю 23 березня, є достатнім формальним приводом для офіційного завершення операції.

Таким чином, її результатом стане створення зони безпеки вздовж турецького кордону, знищення антитурецкого курдського кантону Афрін з розгромом сил курдської самооборони, які дислокувалися на його території, а також створення санітарного роздільного кордону вздовж лінії розмежування з проурядовими силами в провінції Алеппо, блокпости яких розташовані сьогодні в південній частині адміністративного району Азаз та північній частині району Алеппо.

В такому випадку сили Вільної сирійської армії (FSA) не будуть штурмувати місто Тель-Ріф'ат і авіабазу Менаґ.

Ця інформація, нібито була озвучена в четвер 22 березня президентом Реджепом Ердоганом на зустрічі з активом Партії справедливості і розвитку. Вона швидко стала відомою і викликала неоднозначну реакцію. В кількох населених пунктах в районах Азаз і аль-Баб місцеві жителі вийшли на акції протесту. Вони блокували траси і контрольно-пропускні пункти, вимагаючи продовження операції, зокрема, боротьби з режимом Асада, і звільнення Тель-Ріф'ат. Протестуючи зупиняли просування турецьких військових колон, будували барикади і палили шини, а за повідомленнями деяких джерел, військовим навіть довелося стріляти в повітря, щоб зупинити безлади.

Протестувальники вимагають продовження операції турецької армії. twitter/musa_ozalkan

Президент Ердоган є не лише досвідченим популістом, але і холодним раціоналістом, тому на тлі народних протестів та безперечних військових успіхів вже за дві доби він зробив заяву, відповідно до якої Тель-Ріф'ат також розглядається ціллю операції "Оливкова гілка".

Читати також: Партнер з оливковою гілкою. Окупація як інструмент миру

В будь-якому випадку турецьке політичне і військову керівництво має майже повну свободу дій, і може звітувати про досягнення цілей операції. Після падіння міста Афрін, яке сталося 18 березня, Вища рада Курдистану та Сили самооборони Курдистану фактично визнали свою поразку та визначилися з тактикою подальшої боротьби.

Ще 18 березня відбулася прес-конференція військового керівництва загонів курдської самооборони YPG, PKK та SDF, а також представників курдської цивільної адміністрації Афріну, присвячена поточній ситуації в кантоні. ЇЇ трансляцію вів курдський телеканал Sterk-tv в інтернеті. Власне, обговорювалася воєнна поразка курдів, яка на той момент стала реальністю.

Афрін, twitter/musa_ozalkan

На прес-конференції тепер вже колишні політичні і військові керівники кантону звинуватили турецьких агресорів та їхніх союзників, в першу чергу росіян, у знищенні національної армії, загибелі цивільного населення та гуманітарній катастрофі.

Курди заявили, що "Росія активно брала участь у підготовці та проведенні турецької агресії", зокрема, "відкрила та підтримувала безпеку повітряного простору для ВПС Туреччини", що призвело до "знищення курдського народу всіма видами зброї", і таким чином, Росія "принесла курдський народ в жертву своїм інтересам в Сирії з мовчазної згоди міжнародної коаліції та ЄС".

Курдська адміністрація кантону Афрін закликала ООН, і зокрема, Раду Безпеки збільшити тиск на Туреччину, щоб зупинити культурний і політичний геноцид, спрямований на знищення курдської спільноти та забезпечити повернення курдського народу до місць свого традиційного мешкання під міжнародні гарантії.

У заяві військових керівників для преси було зазначено, що за час спротиву агресії загинули 500 цивільних мешканців кантону, 1030 цивільних осіб отримали поранення і травми, а в історичній боротьбі за свободу і незалежність загинули 820 героїчних бійців самооборони YPG та SDF.

Водночас, про-курдські медіа опублікували список загиблих героїв в битві за Афрін, якій включає 1004 особи. Слід сказати, що ця цифра відрізняється як від офіційно оприлюднених даних YPG у 820 загиблих, так і від даних "Сирійської обсерваторії з прав людини", яка наполягає на 1500 загиблих бійцях курдських сил. Втім, саме 1050-1100 можна прийняти за середню оцінку, на відміну від оприлюднених турецькою стороною 3698 знищених терористів, ані підтверджень яким, ані способів перевірки яких поки що немає.

На прес-конференції було також оприлюднено заяву щодо стратегії і тактики подальшої боротьби в умовах воєнної поразки. В заяві було зазначено: "Ми хочемо заявити, що наша війна проти турецької окупації та такфірітів, що відомі під назвою "Вільна сирійська армія", вступила в новий етап - перехід від прямої воєнної конфронтації до боротьби на основі тактики "бий-та-втікай".

Ми робимо це, щоб уникнути надлишкового вбивства цивільного населення та збільшити ефективність ударів по ворогу. Наші сили всюди в Афріні. Наші сили завдаватимуть ударів по позиціях турецьких агресорів та їхніх найманців за будь-яких можливостей. Це означає, що декларація про перемогу Ердогана є лише пилом в очі турецької та світової громадськості. Наші сили є в кожній області Афріна, і ми перетворимося на постійний нічний кошмар для них. Протистояння в Афріні буде продовжуватися, допоки кожний дюйм Афріна не буде звільнений, а люди Афріна не повернуться в свої села та до своїх будинків".

Таким чином, з боку курдів було визнано поразку в Афріні, було визначено адекватну роль тих, кого вони чомусь вважали за союзників, а також було чітко оголошено про перехід до диверсійно-терористичних методів спротиву.

Саме останній пункт мав привернути увагу турецьких військових, зважаючи на те, що на звільненій території залишилося, а різними оцінками, від 3 до 5 тисяч бійців YPG та PKK, яких вони вважають терористами. Отже, в умовах відсутності організованого воєнного спротиву, є сенс сконцентруватися на контролі безпеки звільнених територій та на роботі з істотно ворожим, етнічно чужим населенням, накачаним багаторічною антитурецькою пропагандою та зброєю.

По-друге, судячи із заяв військового і політичного керівництва FSA та Туреччини, наступною ціллю операцій протурецьких сил має стати місто Манбідж, а метою - витіснення курдських збройних формувань з західного берегу Євфрату. І це вимагає певної підготовки і концентрації. І в жодному разі не передбачає негайного втягування в повноцінний конфлікт з про-асадівськими силами, до позицій яких FSA наблизилися на небезпечну відстань 1,5-3 км.

Безперечно, виходячи з активності Туреччини на сирійському театрі, можна передбачити, що "Оливкова гілка" - це лише черговий етап загального плану турецького військово-політичного втручання в конфлікт. Але так чи інакше, ця конкретна операція йде в історію. Отже, певні підсумки підбити вже можна.

Одним з найважливіших результатів є перевірка боєздатності турецьких підрозділів та сил FSA. Під час попередньої прикордонної операції Туреччини "Щит Євфрату" вони показали, що краще за більшість гравців, наявних в регіоні, можуть воювати з підрозділами ІД – найбільш тактично гнучкими та адаптованими, а тому і найбільш успішними за більшістю показників, вояками левантійського конфлікту. Цього разу вони успішно впоралися з курдськими силами YPG – єдиними військовими з’єднаннями, які протягом усього конфлікту в регіоні на рівних воювали з ІД і переважно перемагали їх з найменшими серед усіх сил втратами.

Під час операції сили FSA втратили, за різними повідомленнями від 270 до 480 бійців загиблими, та близько тисячі отримали поранення та травми. Курдські джерела повідомляють про загибель 1588 бійців FSA, але також без жодних підтверджень. Турецька армія втратила 49 осіб загиблими та 228 пораненими, інформація про долю ще 27 осіб з числа військовослужбовців та військового персоналу наразі є непідтвердженою.

При цьому, при оцінках втрат сторін варто також згадувати, що під авіаударами, артобстрілами та у кількох боєзіткненнях за час проведення операції загинуло більше 30 найманців "Хезболли", до 15 солдатів сирійського ополчення САА, було вбито 1 та поранено 2 співробітників військової поліції РФ.

Отже, маючи незначну перевагу (3-5%) в чисельності задіяного наземного контингенту, але тотальну перевагу у вогневій потужності, авіації, бронетехніці, плануванні, зв’язку, управлінні та ресурсах, протурецькі сили досягли поставлених цілей з мінімальними втратами.

Таким чином, операцію "Оливкова гілка" можна вважати успішною з воєнно-технічної, з військово-політичної, а також і з безпекової точки зору.

Власне, це ілюструє кілька простих тез. По-перше, навіть у складних сучасних багатосторонніх конфліктах перемагає той, хто демонструє вищій рівень управління, організації та забезпеченості ресурсами.

По-друге, перемагає той, хто має стратегію і ціль. Це означає, що в сучасних конфліктах, в тому числі в спостережуваних асиметричних конфліктах низької інтенсивності із застосуванням гібридних інструментів впливу, у іррегулярних сил нема шансів проти регулярних з’єднань.

З цього випливає важливий урок для нас (хоча безперечно, воєнні ситуації в Сирії і Україні не можна ототожнювати): будь-які призиви до іррегуляризації нашого війська - від розпуску офіційних з’єднань і формування виключно добровольчих загонів до формування альтернативного генштабу - є катастрофічними з точки зору воєнної безпеки, і мають розцінюватися як диверсія.

Інша важлива деталь "Оливкової гілки", на яку нам варто звернути увагу, це робота турецької сторони з інформацією із зони воєнної операції. Попри наявність великої кількості формально слабоорганізованих бійців FSA, із зони бойових дій масово не транслювалися матеріали із "чутливим контентом" - загиблі, поранені, знищена техніка, обстріли, вибухи, руїни тощо.

В турецькій пресі не було співчутливих інтерв’ю з представниками чи лідерами ворожої сторони, зі стражденними сирійськими жителями, що потерпають від турецької агресії, ніхто не ставив під сумнів офіційний терористичний статус ворогів.

Офіційні прес-релізи мали беззаперечний пріоритет в медіа. Всі матеріали, що свідчили про порушення протурецькими силами правил ведення війни, ретельно перевірялися перш, ніж бути оприлюднені в медіа. Це призвело до того, що вже на третьому тижні операції з’ясувалося, що більше 80% матеріалів, розповсюджуваних курдськими джерелами, є дезінформацією. Це підтверджує просту і стару істину: журналістська сенсація і воєнна перемога – речі несумісні.

Уроки, отримані з переможного досвіду – безцінні. Особливо, якщо за них не доводиться платити своєю кров’ю.