Партнер з оливковою гілкою. Окупація як інструмент миру

Звісно, ця тенденція розпочалася не вчора, але сьогодні вона проявляється занадто яскраво.

Як лівий інтелектуальний дискурс за багатьма напрямками значно переважає дискурс правий, так само ліва пропаганда невимушено дає фору пропаганді правій. Словосполучення "геббельсівська пропаганда" є мемом, незважаючи на те, що ця пропаганда зазнала швидкої і нищівної історичної поразки. Тоді як про ліву пропаганду, яка перемолола націонал-соціалізм, подарувала радянським комуністам атомну зброю, мало не 70 років тримала в покірності третину світу, призвела до поразки США у Другій Індокитайській (в’єтнамській) війні, знищила режим апартеїду, тощо, ми майже не говоримо.

Протягом останніх 40 років представники право-ліберальних і консервативних кіл мали багато шансів перетворити світ на краще за своїм розумінням і впоратися із наявними загрозами. Але натомість вони лише створювали нові виклики. Наприклад, тероризм, якій існував як цілком маргінальне явище, за допомогою "війни з тероризмом" було перетворено на масштабний соціальний рух під гаслами соціальної справедливості і рівності.

Але головною загрозою, народженою неспроможністю правих адекватно реагувати на спровоковані їхньою політикою виклики, стала соціальна і політична мутація лівого руху.

Сучасні ліві політичні та управлінські еліти поступово перетворюються на нову форму глобалізованої бюрократичної диктатури. Представники нової лівої бюрократії успішно приватизували боротьбу за свободу слова, права людини, захист довкілля, монополізували боротьбу з корупцією. В цьому, насправді історично зумовленому явищі не було б нічого дивного, якщо б не прикра тенденція інструменталізації управління, перетворення політики на набір безглуздих гасел і вихолощених процедур, які фактично руйнують державні і громадські інститути. Реалізація цієї тенденції в комунікативному середовищі знищує свободу слова, перетворює ЗМІ на жовту пресу та пропагандистські рупори.

Інструменталізація призвела до розмиття загальних цінностей, до втрати універсальності, до партикуляризму, отже і до ескалації численних криз, відповіддю на які є лише зростання негативних самоідентифікацій, розрив комунікативних зв’язків та появу "культури події" як спосіб формування інформаційного простору.

Читайте також: Турецькі літаки розбомбили найдавніший храм у Сирії

Все це є тим контекстом, в якому відбуваються сучасні конфлікти, і якій водночас є відповідальним за формування сучасного, новітнього конфліктного середовища. Без цього контексту не можна зрозуміти розриву між подіями, які розгортаються на війні, картинкою, яку малюють ЗМІ та цілями, які переслідують сили, залучені у конфлікт. Про цю різницю слід пам’ятати, коли ми збираємо інформацію стосовно новітніх конфліктів і воєн, в яких інформація є зброєю, набагато важливішою і вагомішою за звичайні види озброєнь. Цей контекст визначає роль, яку має відігравати суспільство, щоб зменшити свою вразливість по відношенню до рушійних сил сучасних конфліктів.

Сили, задіяні в операції "Оливкова гілка"

Операція "Оливкова гілка" зі створення "зони безпеки" та "усунення терористичної загрози" в кантоні Афрін є яскравим прикладом сучасної військової операції, в якій замах є важливішім за удар, де інформаційне супроводження і підготовка є важливішими за воєнні дії і навіть поточні результати.

Операція офіційно розпочалася 20 січня 2018 наступом з 8 напрямків на півночі, північному заході, південному заході і сході Афріну. З боку Вільної сирійської армії задіяно 20 підрозділів загальною чисельністю близько 12 тисяч осіб, яких підтримують до 3 тисяч турецьких військових. Ще до 4 тисяч турецьких військових та до 7 тисяч військ Вільної сирійської армії розташовано в безпосередній близькості від кордонів. В підтримці операції задіяно більше 70 літаків турецької авіації, що складає трохи менше 10% наявного складу ВПС Туреччини або більше 20% ударної бойової авіації. Також на підтримку протурецької коаліції виступили 3 угрупування сирійських радикальних муджахідів загальною чисельністю до 2,5 тисяч бійців, які допомагають забезпечити лояльність російських, іранських та урядових сирійських «партнерів» на південних та східних кордонах кантону.

З протилежного боку цим силам протистоїть 10 підрозділів Загонів народної самооборони Курдистану, Революційної армії Джейш-аль-Тувар, Загонів жіночої самооборони Курдистану, загонів поліції Асайїш, Сил самооборони регіону Афрін, до складу яких входять і збройні загони Робітничої партії Курдистану, відповідальні за терористичні атаки на Туреччину, та Міжнародного батальйону свободи - загальною чисельністю близько 12 тисяч осіб.

При цьому слід пам’ятати, що ніякої єдності курдського народу насправді не існує. В середині курдської Демократичної федерації Північної Сирії, відомої як конфедерація Рожава, навіть між племенами, що населяють кантони Кобані та Джазіра, існують істотні протиріччя і глибока недовіра, яка компенсується лише присутністю на цих землях західних контингентів та західною допомогою.

Ще глибші протиріччя, зумовлені політичними, історичними та економічними причинами, мають місце у стосунках з громадами кантону Афрін. Водночас, немає єдності сирійських курдів з племенами Іракського Курдистану та курдськими громадами Туреччини. Отже, сподіватися на зовнішню підтримку курди Афріну можуть хиба що з боку нечисленних радикально лівих спільнот, для яких про-комуністичні ідеали Робітничої партії Курдистану та ім’я Абдулли Оджалана досі залишаються близькими. Навряд чи такої підтримки сьогодні вистачить в умовах, коли більшість гравців або вважають за краще не втручатися в ситуацію, або прямо беруть участь в окупації Сирії.

Операції передувала потужна авіаційна та артилерійська підготовка. Використовуються потужні боєприпаси, спрямовані на знищення укріплень противника та забезпечення наземних операцій. На боці протурецьких сил тотальна перевага в техніці і вогневій потужності, курди мають непогані інженерні укріплення, знання місцевості і підтримку населення. Заявлено про 4 етапи операції. На поточному етапі активність сконцентровано на захопленні та знищенні укріплених районів противника в гірських районах з висотами близько тисячі метрів. Водночас, важливими задачами є забезпечення захисту цивільного населення в зоні бойових дій, надійний захист тилових районів від терористичних атак та протистояння інформаційним впливам.

З метою надійного захисту прикордонних територій від терористичної загрози Туреччина має на меті створення прикордонної зони безпеки потужністю 25-30 кілометрів, контрольованої власними військовими. А також створення буферної зони між ними та іншими районами Сирії, контрольованої лояльними до Туреччини угрупуваннями. Фактично, мова йде про введення постійного окупаційного контингенту на територію Сирії та розділ країни між маріонетковими регіональними «урядами».

За два тижні втрати протурецьких сил склали, за різними повідомленнями, від 34 до 47 загиблих (з яких 9 турецьких військовослужбовців, з яких 3 загинули на території Туреччини внаслідок диверсійно-терористичних атак курдських бойовиків). За цей час курди втратили від 27 до 36 осіб за повідомленнями власних агенцій, та до 783 осіб за повідомленнями офіційних турецьких джерел. При цьому, за даними офіційних турецьких джерел, загинуло 28 цивільних осіб (двоє з них на території Туреччини) та поранено 51 особу. Незалежні спостерігачі повідомляють про загибель 134 військових протурецької коаліції (з них 9 турецьких солдатів і офіцерів та 10 членів військового персоналу турецької армії), 106 загиблих військових з числа курдських загонів, та 136 цивільних (з них 7 на території Туреччини).

Просування протурецьких сил в Афрін є повільним, але достатнім для вирішення як воєнних (знищення озброєних загонів Робітничої партії Курдистану), так і політичних (створення декларованої зони безпеки) задач Туреччини в Сирії. Спроба "швидкого і могутнього удару" скоріш за все призвела б до значних втрат як власних військовослужбовців, так і цивільного населення, спровокувала б терористичні атаки всередині Туреччини, завдала б непоправної шкоди іміджу Ердогана, і послабила б позиції Туреччини в сирійському конфлікті.

Інформація важливіша за воєнні дії

У будь-якій війні – і новітні конфлікти не є виключенням з цього правила - виграє не той, хто здобуває перемогу на полі битви, а той, хто може закріпити її результати в політичному полі і скористатися плодами своєї чи навіть чужої воєнної перемоги в остаточному рахунку. Отже, політичні результати операції є більш важливими за воєнні, і саме вони визначатимуть довгострокові безпекові результати.

Читайте також: Туреччина каже, що вбила 597 терористів-курдів у Сирії. Під удар можуть потрапити війська США

Наразі багато результатів вже досягнуто. По-перше, курдським загонам, що становили загрозу для Туреччини, нанесено серйозних ресурсних, людських та матеріальних втрат, знищено багато важливих укріплень, захоплено багато зброї іранського та російського виробництва, суттєво обмежено канали постачання ресурсів. Це має не лише воєнно-політичне, але і інформаційно-пропагандистське значення.

По-друге, мирну конференцію в Сочі, якою так пишалася Росія, фактично зірвано, позаяк крім представників лояльних Асаду угруповань в ній ніхто не забажав брати участь в умовах очевидної змови агресорів. З тих самих міркувань астанінський мирний процес врегулювання в Сирії зупинено на невизначений час. В такий ситуації оголошено про доцільність відновлення переговорів в Женевському форматі. Це схвально сприйнято в ЄС і може бути зараховано до політичного активу Ердогана.

На тлі ситуації в Афріні, в США обговорюють доцільність створення спільно контрольованої "зони безпеки" в 30-кілометровій зоні на кордоні з Туреччиною, що власне буде відповідати цілям Ердогана, отже свідчить про можливість досягнення політичного успіху операції.

По-третє, російський контингент в Сирії позбавляється стратегічної ініціативи і стає заручником рішень інших гравців, бо Кремль вимушений маневрувати між вимогами "союзників і партнерів" з антитерористичної коаліції.

Завдання російського керівництва не є простим: з одного боку є необхідність зберегти свою суб’єктність в Сирії, не перетворити свій контингент на чергового найманця зовнішніх гравців, а з іншого, конче потрібно реалізувати проект газогону "Турецький потік", що зумовлює готовність йти на будь-які поступки.

Іран є об’єктивно зацікавленим в послабленні позицій курдів в сирійському конфлікті, а західна коаліція на чолі з США вважає, що з Ердоганом простіше домовлятися, ніж з конгломератом ворогуючих угруповань. Отже, шансів на те, що хтось зовні зупинить турецьке вторгнення в Афрін стає все менше.

Таким чином, політична логіка в діях Ердогана, віддзеркалена в операції "Оливкова гілка", безперечно є. "Розум і мудрість в наших місцинах – відносні поняття", - казав мені турецький колега за чашкою чаю в Стамбулі, - "мудрим і розумним є не той, до кого дослухаються близькі, а той, думку якого не відкидають у сусідньому селищі. У світі, складеному з живого різноманіття і протиріч, абсолютними є лише повага, вміння слухати і навичка досягати та дотримуватися домовленостей. Наш Ердоган – мудра людина. Він знає, де є межі демократії, і як це питання розуміють ті, з ким йому доводиться домовлятися".

І про цю логіку можна говорити аж доки ми не проектуємо її на долю сирійського народу і держави.

Урок, якій ми маємо засвоїти, полягає в тому, що коли нація втрачає єдність, коли закон не діє, а право сили стає панівним принципом, коли хаотичне насильство підмінює бачення спільного майбутнього, тоді її долю починають вирішувати зовнішні сили. Сьогодні долю Сирії вирішують не сирійці; окупанти ділять країну мов здобич і підраховують кількість цивільних жертв як побічні втрати. Історія постколоніальних країн багато в чому схожа, важливо не загрузнути у внутрішніх чварах, не відмовитися від права на вибір власного майбутнього і мати сили та впертість для впровадження цього вибору.