Віталій Портников: Мандельштам відчував те, що хотіли приховати

Відкриття у Києві меморіальної дошки великому російському поету Осипу Мандельштаму і його дружині Надії - знайомство цієї пари почалася в українській столиці - вимагає дати відповідь на одне просте запитання: чому тільки зараз?

Чому про Мандельштама не згадували ані в радянські часи, ані в пострадянські - коли відкриття будь-якого пам'ятного знака російському письменнику означало б і нагадування про зв'язок Києва з культурою імперії, і про "дружбу братніх народів"? Але про Мандельштама вважали за краще не згадувати навіть тоді, коли стало модою увічнювати пам'ять його сучасників і друзів - Анни Ахматової і Марини Цвєтаєвої. Та й зараз відкриття йому меморіальної дошки ініціювала українська громадськість, а не чекісти з Россотруднічєства.

Відповісти на це питання не так складно. Мандельштам дратував - і продовжує дратувати - більшовиків і їхніх спадкоємців в Кремлі - більше, ніж багато хто з інших російських поетів початку ХХ століття. Навіть коли його формально реабілітували, прочитати його вірші, придбати збірку творів було не так просто. Перший вірш Мандельштама я прочитав на сторінках латвійського журналу "Даугава" - в Ризі дозволяли те, що було недосяжним в Москві або Києві. Книгу розшукав в бібліотеці сім'ї знаменитого українського артиста Миколи Яковченка. Прочитав - і тієї ж ночі переписав від руки, тому що розумів, що іншого разу з цим виданням можу вже не зіткнутися. Така це була подія - Мандельштам.

І це при тому, що поет завжди був далекий від політики. Інтерес до політики йому заміняла геніальна інтуїція, божий дар. Саме тому Мандельштам написав пророчий вірш про Сталіна, в якому назвав соратників і прихильників вождя "напівлюдьми". Напівлюди! Люди, які перетворюються на звірів у міру свого поклоніння ідолу! Хіба це визначення сталінського політбюро - "сброд тонкошеих вождей" - не підходить до "політбюро" Путіна? Хіба ті, кому протистоїть Україна сьогодні - не "напівлюди"? І хіба більшовики могли пробачити Мандельштаму це визначення? Не випадково Борис Пастернак, який почув цей вірш Мандельштама, сприйняв сам факт його появи як безумство, як самогубство - і мав рацію.

Але інтуїція Мандельштама є набагато більш осягаючою, ніж просто розуміння ним суті тоталітарного режиму. Ми часто дискутуємо про етнічну складову Голодомору. І опоненти бачення організації штучного голоду як стратегії знищення українського села зазвичай розповідають, що «голод був скрізь» і навіть якщо він був штучним, так це більшовики організовували його проти селянства взагалі, а не проти українського селянства.

Мандельштам в травні 1933 року пише вірш "Старий Крим". Вірш, який закінчується картиною Голодомору.

Природа своего не узнает лица,

И тени страшные Украины, Кубани...

Как в туфлях войлочных голодные крестьяне

Калитку стерегут, не трогая кольца…

"Тіні страшні України, Кубані" - точне визначення етнічних кордонів Голодомору. Мандельштам не був етнографом, не був журналістом. Він був насамперед поетом. Саме цей дар нерідко дозволяє побачити те, що інші хочуть приховати.