Педагогіка "по-совєцьки". Як аналітики оцінили діяльність Академії педнаук

Про те, що з наукою, принаймні на папері в Україні "не дуже", знають, певне, усі. Але от що ховається за цим "не дуже", куди і на що йдуть гроші з бюджету країни і звідки в нас беруться педагоги-науковці є таємницею.

Аналітичний центр CEDOS привідкрив цю завісу, провівши аналіз умов для ефективного використання державних коштів в Національній академії педагогічних наук. Тобто, подивився, на які дослідження і скільки йде грошенят з держбюджету, і наскільки ці самі дослідження якісні.

Спойлер: все дуже сумно.

НАПНУ фінансується насамперед з Державного бюджету України. У 2018 році на підтримку Академії з нього було виділено 211 мільйонів гривень.

Аналітики вивчили усі наукові статті трьох установ НАПНУ, а саме Інституту педагогіки, Інституту вищої освіти, Інституту спеціальної педагогіки за 2014-2016 роки (загалом 663). І дійшли сумних висновків: теоретично, НАПНУ має бути опорою й надією нашого Міністерства освіти та науки, зокрема в питаннях виховання та навчання маленьких українців. Але то теоретично, на практиці ж маємо трохи іншу картину. 

Як свідчить дослідження, переважна більшість респондентів, які є незалежними освітніми експертами, не знайомі з науковими працями та основними темами установ НАПНУ. У своїй роботі вони переважно користуються іноземними дослідженнями.

“.. Як правило, я намагаюся читати міжнародні дослідження, статті в рецензованих західних журналах і так далі. Шукати по тематиках, які мені цікаві, в західних джерелах. Поки що не зустрічалося ніяких публікацій української педагогічної академії наук”, - каже один з опитаних.

Загалом же в дослідженні йдеться про те, що :

1. У більшості наукових публікацій НАПНУ не дотримано базових вимог до якості. 
2. Ігнорування неросійськомовних наукових публікацій та невелика кількість опублікованих за кордоном публікацій вказують на ізольованість українських освітніх досліджень від світової науки. 
3. Тільки невеликий відсоток наукових статей НАПНУ відповідає міжнародним стандартам якості.

І перед тим, як продемонструвати подробиці даного дослідження, хочеться поставити запитання: а чи вплинуть такі невтішні висновки хоч якось (позитивно) на якість діяльності Академії, на її фінансування чи, може, і сам факт її існування?

А тепер детальніше про плачевне.

"Совецька" спадщина

У 62% випадків аналіз літератури або перелік прізвищ в працях складається винятково з радянських та пострадянських авторів.

Хіба Україна наразі не прямує до європейської якості і інтеграції в глобальні світові процеси? Схоже, не в НАПНУ. Там західні вчені здебільшого представлені хіба двома-трьома прізвищами класиків психології та педагогіки (Монтессорі, Піаже тощо). Щоправда, останні роки демонструють хоч трохи обнадійливі тенденції в цьому питанні.

"Проаналізовані статті дають зрозуміти, що українська педагогіка навіть за 27 років після розпаду СРСР рідко згадує про існування іноземних педагогічних досліджень. Винятками є здебільшого праці Інституту вищої освіти та праці відділу порівняльної педагогіки Інституту педагогіки", - йдеться у дослідженні.

Ще з "прекрасного": лише 23,6% статей містять у списку літератури позиції не українською і не російською мовами. Навіть англомовні статті часто містять лише пострадянську літературу.

 Ще трохи про якість

Аналітики нарахували, що "аж" 28,5% статей містять аналіз попередніх досліджень на задану тематику в тій чи іншій формі. 

Не подумайте, у більшості матеріалів розділ, присвячений аналізу останніх досліджень все ж існує, але найчастіше він містить лише перелік прізвищ учених, які займалися темою, без посилань на їхні релевантні праці.

"Такий “аналіз” не показує, чи автор статті хоча б читав інші статті на тему. Серед прізвищ, названих у такому аналізі, майже завжди велика кількість інших представників НАПНУ і вкрай рідко є згадки про сучасних іноземних авторів", - зазначають аналітики.

Тобто, маємо картину, коли дослідники НАПНУ у своїх працях чималу їхню частку засновують на працях інших дослідників з Академії.

Надалі йде ніби хороша цифра про частку сучасних авторів, на яких опираються у своїх працях науковці: у 78% випадків аналіз літератури та у 75% випадків перелік прізвищ (який заміняє аналіз) містить згадки сучасних дослідників.

Але, як зазначили в CEDOS, цей показник логічно пояснюється великою кількістю сучасних колег авторів із НАПНУ у переліках прізвищ. Схоже, аторам важливо згадати колег, аби не ображалися і зробили схвальні відгуки.

В уяві нашої редакції ці показники намалювали приблизно ось таку картинку:

Студентські реферати vs Дослідження НАПНУ

І знову погані, погані цифри: лише в 10,8% статей вказано, в чому полягає новизна матеріалу. 
За словами аналітиків CEDOS, цей факт сам по собі не свідчить, що 90% статей не містять жодної новизни. Однак означає, що співробітники НАПНУ зазвичай не мають настанови продукувати якісно нове наукове знання і їх не заохочують до цього редакційні політики журналів. 

Формуючи мету статті багато авторів матеріалів вживають фрази на зразок “окреслити проблему” чи “уточнити поняття”, без наміру зробити внесок у педагогічне знання. 

"Більшість матеріалів, таким чином, більше нагадують студентський реферат, ніж наукову статтю. Невеликі обсяги переважної більшості статей (рідко понад 10 сторінок) та невеликий перелік літератури (рідко більше, ніж 15 позицій) тільки посилює подібність до реферату", - зазначають аналітики.

Цікаво, якби 211 млн виділяли кращим студентам на ось такі реферати й курсові, наскільки б відрізнялася якість досліджень?

І це ще далеко не всі показники: так, наприклад, тільки 8% статей містять опис методу дослідження, який  дозволяє читачу зрозуміти, як науковець дійшов певних висновків у своїй праці ( і це ще один пункт, в якому спостерігається незначна, проте позитивна тенденція).

І лише 17% статей містять обробку та аналіз даних у тій чи іншій формі. Тобто, аналіз проведеного експерименту, опитування чи статистичні дані трапляються у працях НАПНУ досить рідко. А ті матеріали, які їх містять, не мають детального опису.

Стосовно публікацій у журналах, то у 15,7% випадків автор статті входить до редакційної колегії.
Праці НАПНУ здебільшого публікуються у тематичних журналах, присвячених педагогіці.

"Однак 17% статей розміщені у виданнях із надзвичайно широкою тематикою. Особливо це стосується англомовних статей, які було розміщено, наприклад, в “Canadian Journal of Science, Education and Culture”, “Modern Science”, “Science Rise” і навіть “Oxford Journal of Scientific Research” (який не має стосунку до Оксфордського університету). Жоден із названих журналів не індексується в Scopus", - вказують автори.

Співпраця з МОН

Вона є. Існує, і подекуди навіть дуже тісна й продуктивна. Але, як вказується в дослідженні, тут мова швидше йде про конкретне і досить вузьке коло осіб, ніж про установу загалом.

Взагалі, вироблення певних поточних рішень щодо освітньої політики держави, за словами одного з респондентів, відбувається у трикутнику МОН — НАПНУ — ІМЗО. 

У кожній з цих установ працівники, чиї сфери перетинаються, співпрацюють і взаємодіють. 

Що стосується, наприклад, законопроектів, то НАПНУ долучається через своїх представників у робочих групах, проте це досить невелика кількість науковців найвищого статусу (академіки, члени Президії). Втім, як зазначив один з представників МОН:

“Ми приймаємо рішення більше на досвіді, на інтуїції, на якихось загальних розуміннях, загальних тенденціях, ніж на певних дослідженнях…”.

Водночас інші респонденти  висловлювали потребу у дослідженнях, на яких міг би ґрунтуватися процес розробки державної політики. Вони наголошували, що ці дослідження повинні мати практичний характер, а не писатися “для вакууму” або для отримання наукових ступенів.

Дослідники також зазначили, що багато респондентів з МОН згадували одних і тих самих науковців з НАПНУ, підкреслюючи конкретно їхній внесок у певні розробки.

"Таким чином, можна припустити, що всередині НАПНУ існує невелика група вчених, експертиза яких є найбільш затребуваною, а внесок у розробку політики — найбільш значним", - вказують автори.

Що стосується використання результатів роботи НАПНУ в діяльності інших центральних органів виконавчої влади (Міністерство соціальної політики, Міністертво фінансів і Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту), глибинні інтерв’ю з представниками двох останніх установ показали, що вони не використовують результати діяльності НАПНУ, а Міністерство соціальної політики від інтерв’ю відмовилося через відсутність співпраці з Академією.

Більш детально ознайомитись із механізмом співпраці ви можете у повному тексті на сайті CEDOS.

І, врешті, що?

Висновки експертів, передбачувано, невтішні для НАПНУ: 

• Науковий рівень статей принаймні трьох установ Академії не відповідає міжнародним стандартам.
• Конкурси наукових тем переважно безальтернативні. 
• Обсяг фінансування наукової роботи визначається кількістю залучених науковців зі ступенями та званнями, а не пріоритетністю досліджуваної теми.
• Результати досліджень трьох установ НАПНУ здебільшого не використовуються під час розробки та впровадження освітньої політики. 
• Практично всі статті опубліковано в українських журналах, які видають установи НАПНУ або педагогічні ЗВО, а нечисленні англомовні видання не входять до авторитетних наукометричних баз. Таким чином, більшість статей працівників НАПНУ не відповідають міжнародним науковим стандартам.

Отже, на думку експертів, наразі в НАПНУ не існують умови, які сприяють ефективному використанню державного фінансування.

Ну і наприкінці кілька обраних цитат, які найкраще характеризують висновки дослідження. А також більш детальна таблиця проведеного аналізу, для зацікавлених читачів.

"Кількість фундаментальних досліджень (загалом по НАПНУ) майже втричі перевищує кількість прикладних. Представники Президії НАПНУ пояснюють це тим, що фундаментальні дослідження мають більш захищене фінансування. Власне фундаментальні дослідження на теоретичні теми зазвичай отримують більші кошти з держбюджету, ніж прикладні".

"Оцінка дотримання базових вимог до наукових статей НАПНУ показала, що більшість перевірених публікацій не відповідає принаймні кільком критеріям якості".

"НАПНУ здійснює наукове та навчально-методичне забезпечення модернізації змісту освіти, що дублює функцію іншої установи — ІМЗО. Дослідження НАПНУ не грають відчутної ролі при розробці освітньої політики. Причиною цього є як брак відповідних досліджень (бо наукові пошуки НАПНУ частіше зосереджені на методиці викладання, історії та філософії освіти), так і особливості формування державної політики загалом: у процесі її вироблення дослідження рідко використовують".

Ось такі висновки діяльності Національної академії педагогічних наук. А нам лишається лише нагадати цитату Маргарет Тетчер: "Немає ніяких державних грошей, є тільки гроші платників податків".