Ольгерд-Іполит Бочковський першим сформулював українське "я звинувачую" Європі

Ольгерд-Іполит Бочковський -  народився 1 березня 1885 р., станція Долинська Кіровоградської області, український соціолог, політолог і етнолог, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини ХХ століття; педагог, публіцист і громадський діяч. Ввів у науковий обіг поняття "етнополітика". В часи УНР був секретарем української дипломатичної місії у Празі (1918–1923). Після поразки УНР працював професором Української господарської академії (УГА) в Подєбрадах; викладав соціологію та націологію в Українському вільному університеті в Празі. Очолював Комітет порятунку України — організацію, яка працювала задля порятунку українців під час Голодомору. Помер 9 листопада 1939 в Празі.

Імена та праці українських інтелектуалів за радянських часів старанно викреслювалися з пам'яті, а праці вилучалися з наукового оббігу. Зараз ми заново ідкриваємо для себе величезний масив української соціально-політичної думки. Видання праць українських мислителів і науковців початку ХХ сторіччя - один з важливих кроків пізнання, хто ми і яке коріння маємо.

Презентують книгу журналіст, історик та перекладач Андрій Павлишин, Оля Гнатюк - історик, літературознавець, культуролог, професорка Варшавського університету і професорка університету "Києво-Могилянська академія", людина, яка зробила дуже багато для вивчення україно-польських стосунків, авторка також багатьох перекладів з української на польську і один з дуже важливих і дуже відомих амбасадорів української культури в Польщі.

Мирослав Чех – громадський діяч, український активіст у Польщі, депутат польського парламенту. Зараз він дуже енергійно промує серію "Україна та Європа" 1921-1939 рік. 

Андрій Павлишин: На українському інтелектуальному ринку з'явилася чудова книжка – двотомник Ольгерда-Іполита Бочковського "Вибрані праці та документи". У нас інтелектуальна історія поки що робить перші кроки, на мій превеликий жаль. І ця книжка, на мою думку, є зразком того, як треба працювати. Чому Ольгерт-Іполит Бочковський? Чому вибір впав саме на цього ученого?

Оля Гнатюк: На це запитання повніше відповість Мирослав Чех. Я можу сказати, що про Ольгерда-Іполита Бочковського два роки тому я знала всього-навсього стільки, скільки написав Томаш Стриєк у свої монографії ще 20 років тому "Українська національна ідея міжвоєнного періоду". Про Бочковського я більше не знала і його праці навіть не мала в руках. Коли побачила вже першоджерела, то ці видання періоду Першої світової війни і після Першої світової війни, я просто була вражена широтою обріїв передовсім, способом мислення і величезною актуальністю на сьогодні. І чим більше заглиблювалася у його тексти, тим краще я розуміла, що ми нічого не знаємо, особисто я нічого не знала про українську інтелектуальну історію періоду міжвоєнного часу, хоч я нею займаюся вже багато-багато років.

Бочковський як людина європейського масштабу, як інтелектуал європейського масштабу, Бочковський як публічний інтелектуал і врешті-решт Бочковський як предтеча сучасних досліджень - те, що називається national studies. Якби шукати якихось паралелей сьогодні, Бочковський – це капсула, з якої виростає думка Мірослава Гроха, Ернеста Ґельнера, Бенедикта Ендерсона і можна продовжувати. Тобто це його студії над націєтворенням він назвав націологією. І воно сьогодні звучить, може, не зовсім коректно, бо ми вже звикли до іншого терміну, але саме на той час він дає таку назву своїм студіям, студіям над нацією.

Це дуже цікавий погляд соціолога на те, як становиться нація. Починає він зі студії над поневоленими народами, поневоленими націями Російської імперії. Це видає він наприкінці Першої світової війни, перебуваючи в, можна сказати, ув'язненні. Він був інтернований як підданий Російської держави – і, зрозуміло, ворожа держава по відношенню до Австро-Угорщини, де він перебуває, відповідно Австро-Угорщина його інтернувала. Але умови його перебування в інтернуванні не були такими складними, щоб не писати. За той час він створює основи, підстави, фундамент цієї думки про відродження нації.

За період саме Першої світової війни і зразу після того він вивчає декілька мов Російської імперії, зокрема й фінську. Що я як філолог особливо заповажала, тому що це найскладніша з мов не тільки Східної Європи, а взагалі Європи. Тобто людина, яка не тільки в такому сенсі глибини інтелектуальної думки і широти обріїв, але також дуже глибоких фундаментальних знань про нації.

У міжвоєнний період він ще розширює діапазон зацікавлень і пише про відродження кольорового людства, тобто він передбачає ці процеси деколонізації вже не тільки в масштабах Російської імперії, а в світовому масштабі.

Він пише також і про нації Азії. Тобто зрозуміло, що ми можемо з ним сперечатися правильно чи неправильно застосувати ті самі концепції до європейських народів і до народів Африки, але це вже, так би мовити, сучасна дискусія доби постколоніалізму. А він це робить в 1920-1930-ті роки. Це мене саме і вразило.

Тому можу сказати на цих двох томах - вони дуже  об'ємні ці томи, - але на цих томах не закінчиться, буде ще третій том, який вміщатиме його публіцистику, його політичну публіцистику. Він був переконаним соціалістом, переконаним демократом, і він був нещадним критиком будь-яких тоталітарних ідеологій. І цьому буде присвячений саме третій том, як і його заанґажованості  - він стає на захист української нації в 1930-ті роки.

А.П.: Дякую, Олю. Я буду час від часу робити перебивки рекламного характеру, бо ми ж хочемо запропонувати читачеві книгу і зацікавлені в тому, щоб цей український читач її придбав, підтримав до глибини кишені українські проекти і дозволив завдяки цьому інвестувати кошти в наступні проекти, у видання наступних книжок. Хочу сказати декілька слів про Ольгерда-Іполита Бочковського з обкладинки книжки, щоб ввести в контекст тих, хто, може, ніколи про нього не чув або почув вперше власне тут.

Отож, Ольгерд-Іполит Бочковський народився в 1885 році, а помер в 1939 році. Тобто це людина, пік наукової і творчої активності якої припав на міжвоєнний період. Він був українським соціологом, який створив теорію виникнення і розвитку націй, що випередила на кількадесят років класичні студії над націотворенням.

Ольгерд  Бочковський народився в Україні, але не був етнічним українцем. Українцем він став в еміграції. Був палким патріотом, який все своє життя присвятив справі незалежності України. Він був публічним інтелектуалом, людиною глибоко заангажованою в політичні та громадські справи. До кінця своїх днів він залишався переконаним демократом.

Він пропагував українську справу за кордоном, був кореспондентом різних закордонних видань – як україномовних, так і іншомовних. Упродовж 1933-1934 років  Бочковський був співорганізатором акції допомоги голодуючим в Україні.

Ми можемо стверджувати, що його творчість, його спадщина є певною капсулою, з якої виросли націогнезні концепції сучасності і, зокрема, концепція Мірослава Ґроха, видатного чеського вченого, який запропонував таку стадіальну концепцію творення модерних націй. І це цілком природно, це не є натягнута за вуха концепція, оскільки Ольгерд Бочковський після Першої світової війни проживав у Празі і викладав там. І якщо навіть – я не знаю, просто кажу припущення – Ґрох ніколи його не читав...

О.Г.: Ґрох таки ніколи його не читав. Я його особисто спитала, він присягався, що не читав.

А.П.: Це все можливо. Але є атмосфера.

О.Г.: Настільки однакові ці концепції.

А.П.: Не конче читати чиїсь твори, а можна читати твори учнів цієї людини, учених, які на тому ґрунтувалися, розвивали ці концепції. Для мене це цілком природно, оскільки Прага, Чехія – це все-таки не якийсь Вавилон, це доволі комплексне і сукупне інтелектуальне середовище, де люди, які в ньому оберталися, неодмінно обмінювалися ідеями і думками.

До Мирослава питання поки що таке: чому видавничий вибір був зумовлений саме на Бочковському. Чому видавництво вирішило саме цю академічну серію почати, якщо не рахувати біографії Шумського, саме цією книжкою?

Мирослав Чех: Щоб відповісти на це запитання, треба сказати про саму серію. Ідея цієї серії заключається в тому, щоб видавати першоджерела доміжвоєнного періоду. Чому доміжвоєнного періоду? Воно зумовлене двома факторами. Перший фактор – це те, що про цей період в українській історії, зокрема, поза українською РСР, насправді мало відомо. І це період, який характеризувався тим, що для Європи це був період перемир'я між двома світовими війнами. Але для України це не був період перемир'я, це був період війни. Ми можемо її назвати як хочемо, але насправді коли за характеристикою і формулюванням Богдана Кравченка "найбільшим досягненням української нації в 1930-х роках було те, що вона взагалі вижила після всіх трагедій, які в 1930-х роках мали місце".  Перше це зрозуміти цей період.

А друге – чому пішли ми в міжвоєнний період загальноєвропейських, а тепер можна сказати і загальносвітових міркувань. Надзвичайно багато політичних сил хоче заганяти Європу і весь світ в 1930-ті роки, тобто повернутися до боротьби між державами, знову територіальні претензії десь там виникають, знову це під впливом, звичайно, і політики Путіна. Так само щоб Європа і світ пригадували свій стан з 1930-х років. Тобто показати на прикладі України, чому не варто йти якраз в 1930-ті роки, - це повинен бути пройдений етап історії Європи, України і всього світу.

Натомість коли йдеться про Ольгерда  Бочковського, ми трошки порушили принципи едитування, чи видавання, джерел, тому що нашим принципом є якраз першоджерела, які назагал не публікувалися взагалі, не є в науковому обігу. Ну і нас намовив до Ольгерда Бочковського Ігор Гелеш і сказав, що є така постать.

У 1980-х роках я читав його вступ до націології, був такий Ольгерд Бочковський, празька еміграція у Чехословаччині, прочитав і т.д.  Прочитав вступ до націології. Небагато з того зрозумів, бо майже нічого не пам'ятав, признаюся. Ну але коли почали задумуватися, що таке і що ніс оцей Бочковський, глянули на цього Стрика, почитали, зрозуміли, що щось воно не те. І ми про цього Бочковського насправді нічого не знаємо.

Людина неукраїнського походження, українську національну ідентичність, самоідентичність, самоідентифікацію отримує в Празі, на еміграції, що є абсолютним феноменом. Писав різними мовами. Він 20 мов знав, писав принаймні 6 мовами. А все-таки свої основні роботи написав українською мовою, хоч міг писати німецькою, наприклад, яка тоді виконувала в науковому світі, як знаємо, роль сьогоднішньої англійської мови.

А потім ми відкрили для себе оце, що було абсолютним поштовхом, він як публічний інтелектуал, про якого насправді все забуто. А це постать унікальна. в цьому якраз інтелектуальному вимірі і, зокрема, в 1930-х роках.  У 1930-х роках він сформулював основні проблеми тодішньої української реальності в інтелектуальному відношенні, в контексті європейської політики, європейської дійсності. І тому, шукали ми, зокрема Оля, по різних архівах світових, там, де україніка зберігається, але його архів не зберігся. Невідомо, чи його вивезли як частину празького архіву до Москви, чи його вдова просто спалила на початку 1950-х чи під кінець 1940-х років. Він помер у 1939 році, був під прицільним оком нєдрємущєго НКВД, яке раніше було ОГПУ, ГПУ. І уявіть собі, що вони не знали про те, що він помер в 1939 році. Натомість СМЄРШ написав такий список 400 українських політиків, інтелектуалів, громадських діячів, яких треба арештувати. І в цьому списку Ольгерд-Іполит Бочковський стояв на почесному місці, тобто вони його шукали дуже ретельно.

Отже, і пішло нам з Олею і з іншими, з Ярославом Грицаком, осмислення цієї постаті, як її читати. І ми для себе сформулювали на дуже такі провідні ті ідеї. Чому його треба видавати? Ну, по-перше, що теж важливо, в українській реальності, у світовій, можна сказати, українській реальності наступне покоління, публікуючи твори мислителів, чи вчених, чи публічних постатей, водночас переосмислює їх. Оце перший стимул, чому видавати Ольгерда Бочковського, хоча більшість творів на diaspora.org є доступні першовидання. Але все-таки треба це видавати, теж показати, чому нам на ньому залежить і що як ми його читаємо в сьогоднішню добу.

Друге – пригадати велику українську політичну і не тільки інтелектуальну течію, тобто лівий український некомуністичний рух і лівих українських некомуністичних інтелектуалів, які були надзвичайно сильні, представницькі і інтелектуально дуже розвинута думка, чого прикладом є Ольгерд-Іполит Бочковський.

Третє – роботу робимо трошки за українських соціологів, які взагалі ніхто не написав про Ольгерда Бочковського. Це просто неймовірно, але так воно є. Ольгерд-Іполит Бочковський на реальність 1930-х років був найвидатнішим дослідником виникнення нації. Він продовжував думку Бауера – такого відомого австрійського дослідника, соціал-демократа. Він був - сам до того признавався, "без нікакіх", як то кажуть - учнем Драгоманова, але перш за все він був учнем Масарика (Томаш Гаррик Масарик. – ред.). І чому можна сказати Ґрох прийшов у 40 чи 45 років до таких самих висновків про теорію виникнення модерних націй, тому читав так само Масарика і до певної міри продовжує думку Масарика. Учнем Масарика був так само Бочковський.

О.Г.: У прямому сенсі.

М.Ч.: Так, і він його вважав за великого політика і свого такого метра, але з ним так само полемізував дуже сильно, коли йдеться про розуміння української проблеми.

Четвертий аспект, який є, Ольгерд-Іполит Бочковський  сформулював українське "я звинувачую" Європі, коли мав місце Голодомор. Він написав найважливіші тексти про європейський світовий контекст Голодомору і з моральних принципів. Сталін винищує українство. Вони всі розуміли українці тодішні, що метою Сталіна є знищення українців як нації. Це зуміли сформулювати, створили комітети допомоги. І він у двох відкритих листах до Едварда Рійо, відомого французького політика, який заперечував Голодомор, приїхав у потьомкінські села. І Ольгерд-Іполит Бочковський від імені всього українства, так можна трошки алегорично сказати, він саме сформулював відповіді і так само написав найважливіші  тодішні інтелектуальні тексти - це "Безхребетна Європа". Я закликаю всіх познайомитися з ним, бо він є доступним в інтернеті, щоб зрозуміти глибину думки самого Ольгерда Бочковського.

І останній чинник, але не останній в розумінні спадщини Ольгерда Бочковського. Він сформулював тезу таку: оскільки в ХІХ столітті ключовою проблемою, яка була не вирішена, а впливала в надзвичайно важливий і вирішальний спосіб на європейську політику, було польське питання, то в ХХ столітті таким питанням було українське. Українці під час розпаду трьох європейських імперій не зуміли з різних причин створити чи втримати свою державність, були найбільшою недержавною нацією. Але без вирішення цього питання неможливе сформування нової Європи.

Ольгерд-Іполит Бочковський, ми так для себе сформулювали таку тезу, що він є патроном інтеграції України до Європейського Союзу. Бочковський був так званим членом так званого пан-Європейського руху, з якого найбільшою постаттю є Арістід Бріан, колишній прем'єр-міністр Франції в міжвоєнний період. Як знаєте, потім воно трансформувалося в думку вже післявоєнну – Шумана, Моне і т.д. Ольгерд-Іполит Бочковський сформулював так само тезу і переконливо довів, що об'єднана Європа неможлива без незалежної української держави, тому що Росія завжди, пануючи над Україною, завжди буде стреміти до завоювання Європи і знищення будь-яких проектів об'єднаної Європи.

А.П.: Для мене цілком зрозумілий ефект кумуляції, коли в одному томі збирають тексти, розсипані по різних джерелах. Звісно, що ті, хто цікавиться історією думки інтелектуальних середовищ чи дискурсу теорії нації, читали колись в різних хрестоматіях Бочковського. Але в хрестоматії один-два твори і воно виглядає приблизно як у шкільній хрестоматії – коли ми читаємо якогось автора і не розуміємо, навіщо його читати, якийсь шматок з твору вирваний, провисає в повітрі і все. Тут же ми маємо зібрані разом докупи тексти, які дають абсолютно нову якість. І саме тому я заохочую купувати і читати ці книжки. Ну а до Олі запитання такого плану: ти багато зусиль у своєму житті присвячуєш налагодженню добросусідських приязних зрозумілих стосунків між культурами, між народами, між середовищами інтелектуальними. У цьому сенсі чому можна повчитися у Ольгерда Бочковського. Якою була його постава в теорії формування націй і яким чином могла би ця концепція, творча спадщина посприяти нашим сучасним зусиллям, дуже важливим у наші складні часи, як ми це прекрасно розуміємо?

О.Г.: Запитання не дуже просте. І очевидно, що зараз викладати концепцію Ольгерда Бочковського, яка міняється поміж 1915 роком і 1938 роком, яку ми маємо вже трошки іншого плану роботу. У двох словах це не розказати. Але те, що найголовніше в цьому – величезна увага і повага до навіть найменших націй. Тобто ті, які заявляють про свою окремішність, ті, які заявляють в різному плані – тобто в плані культурному, в плані історичної думки. Ольгерт-Іполит Бочковський – це дуже чітко аналізує.

Саме прізвище Бочковський Ольгерт-Іполит, ви зрозуміли, це традиція давньої Речі Посполитої. Тобто він народжений у цій традиції литовсько-польській чи то польсько-литовській – залежно від кого починати: від матері чи від батька. Але це домодерний час. Він виходить в уже цілком модерний, в час уже сформованих націй. Я би поставила навіть таку тезу, що самоідентичність Ольгерда-Іполита Бочковського, його вибір  української ідентичності, могла бути іншою – могла бути польська, могла бути литовська, могла бути врешті-решт німецька. Але за означенням, якщо людина народжена в річ-посполитській традиції, за означенням вона не могла бути російською, вона не могла бути імперською. І з цього всього, тобто з його особистих коренів особистої історії і історії родинної, можна показати оце перетворення.

Що говорити про його ставлення до інших націй? Парадоксально – він був найрізкішим критиком імперських тенденцій і російського імперіалізму. Але він не менш гостро звинувачував поляків у цих тенденціях. Тобто у цьому, що вони, як не як, почерпнули цю традицію імперськості чи не виросли достатньо високо на початку ХХ століття для того, щоб визнати право на окремішність. І тут він говорить не тільки про українця, а також про литовця, і пише достатньо такі цікаві аналізи, присвячені білоруському національному рухові, що на той час, повірте на слово, мало хто визнавав взагалі право на життя білоруського національного руху. Тобто багатьом здавалося, що це принаймні поки що нездатна на окремішність нація, нація in statu nascendi.

Бочковський наголошує на цих правах найменшої в сенсі чисельності, в сенсі зросту нації. Отже, його така антиімперська настанова – це щось, що мені здається сьогодні надзвичайно актуальним. Друге питання – це його при лівих поглядах, при тому, що він бере участь в Інтернаціоналі, але в соціалістичному Інтернаціоналі, не комуністичному. При всьому тому він абсолютно переконаний демократ, так як вже говорив Андрій, і людина, яка 1933 року пише: Сталін і Гітлер – це сіамські близнюки. А ці системи однаково злочинні, однаково тоталітарні в зародку.

Ви розумієте, ще найгірше попереду, то це він побачив у цьому зародковому стані нацистської Німеччини. Вона ще не є нацистською, але вона починає нею ставати. І він це бачить і застерігає, тобто це публічна засторога. Мені здається, що такої глибини думка, такої передбачливості дійсно важко з ким-небудь порівняти. Тобто якщо співставляти Бочковського з його українськими сучасниками, то ми маємо на якомусь не зрозумілому для мене п'єдесталі Дмитра Донцова, у якого насправді там немає клаптика оригінальної думки, там все понасмикувано з різних європейських і неєвропейських, тобто російських, мислителів. Ми маємо В'ячеслава Липипнського, який є представником консервативної думки – цікавої консервативної думки, але під оглядом саме широти обріїв чи глибини цієї думки це дві неспівставні постаті. Ми маємо націонал-комуністів, надзвичайно цікавих на практиці, але якщо говорити про сформовану політичну думку, то знову ж таки Бочковський на голову вищий за них.

А тим часом якраз Бочковський найменш відомий. Чому найменш відомий? У Радянській Україні, ясна річ, що якщо це була альтернатива для націонал-комунізму ліва українська демократична думка, за означенням вона не мала права на існування, таких розстрілювали. Чому воно не залишило майже сліду в еміграції? Ну зрозуміло, тому що монополія була за націоналістичним дискурсом. У націоналістичному дискурсі місця для Ольгерда Бочковського не було. Бочковський був одним із перших критиків українських націоналістів, коли вони разом з Панасом Федоренком і екс-прем'єр-міністром Ісааком Мазепою пишуть брошуру "Будуючи руйнують", я жорсткішого звинувачення під адресою українських націоналістів по сьогоднішній день не бачу. Тобто він спільно з рештою авторів докоряє націоналістам у цьому, що вони монополізували чи це спроба монополізувати і маніпулювати українською політичною громадськістю. Тобто це спроба привласнити всю українську політичну традицію.

Повертаючись до основного запитання, взаємин з іншими народами, Бочковський був людиною дуже відкритою. Він вважав, що ці взаємини мають налагоджуватися на дипломатичних, демократичних, рівноправних засадах. А цієї рівноправності в польсько-українських взаєминах він не бачив і саме тому він докоряв полякам, польській державі у тому, що вона не здатна, не спроможна побачити рівноправного партнера. І саме тому польська держава забороняє цю брошуру "Будуючи руйнують".Тобто ту, що спрямована начебто проти ворогів польської держави – українських націоналістів. А польська держава забороняє розповсюдження цієї брошури. То це певні такі парадокси, які насправді розплутувати ці вузли ми будемо ще деякий час. Я думаю, що почасти відповіді на ці запитання, на ці вузлові проблеми буде давати наша серія.