Полковник Хусейн Ісханов: Російські війська до війни готові, а casus belli організують самі

У 1994-у році, у грудні місяці,Росія ввела свої війська на територію Чеченської Республіки, почала обстріли, де-факто почалась так звана Перша Чеченська війна. Зараз біля кордонів України Кремль зосередив потужне ударне угруповання, забезпечивши її не тільки танковими частинами, але й ракетними. Чи може Кремль піти на той же самий зимовий наступ?

Звісно, питання, які Ви щойно поставили, чеченський народ пережив у 1994- році. Ряд подій, які сьогодні відбуваються, вони, на мій погляд, один в один проектуються з тими рухами Кремля в сторону агресії, які ми переживали на собі у 1994-у році. Усі ці підготовчі моменти також. Стосовно зимової війни – у росіян є чомусь дуже велика любов до зимових воєн. На це є пояснення.  Тому що взимку нема газу, нема світла, нема води. Ці дуже великі труднощі випадають на плечі мирного населення. Це мирне населення повинне кудись дітися, або емігрувати, або ж повстати проти чинної влади. На це, звісно, розрахована зимова агресія. Часто вони починають агресію у зимовий період. І я думаю, що вони там теж зібрались неспроста.

Днями Марія Захарова – усім відомий персонаж із російського МЗС – заявила, що, мовляв, Україна готує воєнну провокацію. Якщо це говорить вона, слід розуміти, що насправді провокацію готує Росія, для того, щоб перекласти це все на Україну. Наскільки я розумію, свого часу було багато провокацій у самій Чечні, які організовувались росіянами?

Ви знаєте, заяви саме такого роду наводять на дуже жахливі думки, що вони вже готові до війни, вони просто вичікують якогось моменту. Їм навіть,  думаю, не треба шукати якихось приводів. Привід вони самі можуть організувати. От візьмімо привід для початку другої війни проти Чечні. Так званий похід Шаміля Басаєва на Дагестан, фактично він був спровокований російською стороною. Там працювала агентура всередині Чечні і працювала агентура у Дагестані. Вони там спровокували бойові дії, і почалась Друга Російсько-чеченська війна. Її треба саме так називати – російсько-чеченська, тому що по телебаченню увесь час кажуть – "чеченська війна". Я проти такої назви. Там чеченці проти чеченців не воювали. Там була Росія. Тож або російсько-чеченська, або русско-чеченська війна. Візьміть оці останні моменти, які ми спостерігали, біля Керчі, захоплення кораблів, - ось це була явна провокація для того, щоб перед світовою спільнотою, буцім би звинуватити українців: "ось, бачите, які вони, ось вони хотіли, чи то міст підірвати, чи-то ще щось". Ну, тут не пройде, то пройде у них в іншому місці, адже, як ми бачимо, в Україні теж не все добре. Є дуже багато людей, задіяних як агентура, чи-то прислана чи то заслана. Тобто, вони можуть в будь-якому місці організувати будь-який привід для війни. В принципі, я думаю, що вона вже, можна сказати, неминуча. Її дуже важко зупинити.

Пане полковнику, які найбільш характерні особливості відрізняють російський наступ?

Найбільш ефективна зброя, звісно, це літаки. І я не знаю, в Україні, напевно, знайдеться ПВО, яка може якось відбиватися. Але слід зважати на такі речі: зараз все зав’язане на зв’язку, зокрема радари. Якщо радар вивести із ладу, ракетним ударом чи в інший спосіб, то потім літак вже як сліпий, не може діяти. Тож багато подібних моментів слід враховувати. І тому тут, у війні з Росією, якщо, не дай Бог, щось таке трапиться, звичайно, треба там дивитися, трохи по-іншому, якось перелаштувати армію, щоб вона більш автономно могла діяти. Інший момент. Що, наприклад, було у місті Грозний?! Повністю мирне місто. Жодних підготовчих дій до війни не було. Вони почали з кварталів, де в основному жили російськомовні люди, вони почали обстрілювати ці квартали, для того, щоб вигнати це російське населення і щоб вони вимагали: "Єльцин, допоможи! ".

Тобто, вони використали такий підлий момент для дестабілізації ситуації у республіці?

Так, абсолютно правильно. Ось саме удари по житлових кварталах, вони спрямовані на створення потоку біженців. Ось як вони у  Сирії, як ми бачимо, задіюють авіацію. І в Грузії теж саме. Я знаю, що є правила війни. Противники якихось правил дотримуються. Але російська армія немає жодних правил. Генералітет абсолютно немає жодної честі. Жодних договорів з якимись генералами не може бути, тому що вони завідомо не будуть виконані. Це сто відсотків! Тому що вірити ні російським політикам, ні Захаровій, ні якимось генералам, просто неможливо. Є ви і противник. І все. Ніяких далі дій немає. Те, що ви і ваш народ зробите, - ось це і буде перемогою, або поразкою. Не зробите – ні американська армія не прийде вам на допомогу, жоден американський солдат не загине там. Європейської армії як такої немає, але і допомогти вони б не встигли. Тому тут треба одне чітко розуміти – що життя і майбутнє українського  народу тільки в руках самих українців.

А як виглядала організація оборони Грозного?

Наш генерал Аслан Масхадов, начальник Головного штабу, геніальна була просто людина. Він фактично усі ці війська, ну війська - там п’ятсот людей озброєних на той період було, більше нас не було, - ми зосередились в центрі Грозного. Ми розуміли, що від піхоти результату не буде, просто її уб’ють та по всьому. І коли йшли танки, ми їх просто з-за рогу всякими маневрами намагались знешкодити, наприклад, спереду і ззаду два танки підбивали. Тож вони опинялись немовби у власному кільці. Така тактика була. Загалом все це було побудовано на мужності якихось людей. У нас не було кадрової армії. Ми не призивали в армію людей. Усі вийшли добровільно. Чоловіки знали, що вони воюють за свою маму, дочку, за жінку, за батьків, за Батьківщину. Ми були добровольцями.

Чому Кремль таки  пішов на Хасав’юртські домовленості? Адже ми розуміємо, що він все одно внутрішньо хотів їх зірвати.

Знаєте, у  чому була річ? У серпні 1996 року Грозний був нами оточений силами 850 людей, образно кажучи, зрозуміло, що цілком оточити ми його не могли. Там були російські комендатури, МВС, ФСБ, - військові частини та  спецпідрозділи. Заздалегідь ми, звичайно, провели глибоку розвідку. Ми утримували це групами по 4-5 людей. Вони не могли застосувати артилерію, вони не могли застосувати авіацію, тому що поранили лише б своїх, а не наших 4-5 стрільців. Тому після двох тижнів боїв, вони були змушені капітулювати – у  них закінчились боєприпаси, були поранені, не було води. Воду вони теж повинні були доставляти, тому що комунікації були розбиті. Не було їжі, медикаментів. Вони не могли евакуювати нікого. Там була страшна паніка. І вони були змушені вивішувати білі прапори, кальсони, що під руку потрапляло, щоб наші бійці не стріляли. Вони вже потім збагнули, яка це була потужна пастка. Масхадов так все геніально організував і оборону і наступ,  що жоден танк не міг прорватися на допомогу осілим у Грозному російським військам. Усі дороги були завідомо перекриті. Частина їх – замінована. Частина просто атакувалась нами. Боєприпасів у нас спершу не було. Ми ж не виробляли жодного патрона. Усе це доводилось добувати у бою. Підбивали БТР – забирали зброю у них, боєприпаси. Ми воювали тим, що росіяни привезли, аби  вбивати нас – вони все отримали назад.

Наскільки я розумію, російська армія була деморалізована. З іншої сторони, ми зараз бачимо загрозливий рівень російського чи-то патріотизму, поєднаного з шовінізмом, чи то відвертого фашизму. І немовби ситуація інша. Але все одно, напевно, у  94-у році вони заходили на територію Чечні впевнені у своїй перемозі?

Я жив у Росії і  дуже добре знаю російський народ. І в Москві, і в Рязанській області.  Їх не треба дуже сильно дурманити. Вони вже одурманені алкоголем, радянською владою, російською владою, взагалі будь-якою владою. Для них стиль життя – забрати у когось що-небудь. Тому що ж самі нічого робити не вміють. Вони на такій величезній території сидять ще  й території забирають. Куди її дівають? Я не знаю. І самі не можуть ні збудувати, ні щось створити.

А, наприклад, у 96-му році Ви вірили, що вдасться насправді досягти миру з Росією? Чи все-таки було відчуття, що Росія добиватиметься своїх цілей? Тому що ми в Україні, надіялись на спробу встановити те чи інше, нехай хитке, але перемир’я. Але ми розуміємо, що, можливо, Кремль в оці хвилини шукає ті чи інші приводи для того, щоб знайти так званий casus belli.

Ось я на прикладі Грузії покажу. Ось у  Грузії, коли був Саакашвілі президентом, ми неодноразово, і сам Масхадов до нього звертався, і наші інші лідери також, попереджали, що не варто загравати з Росією. Не варто годувати її, чеченцями, наприклад. Видавали чеченців на догоду Путіну, на догоду якихось підписів.

Саакашвілі здавав чеченців росіянам?

Були такі факти. Вимушено-невимушено.  Але в будь-якому випадку були такі теж факти. На превеликий жаль. У  той час ми попереджали, що не треба годувати дракона, бо що більше він з’їсть, то більший апетит розпалюється. Такими речами не можна гратися. Бо що сталося далі? Грузія втратила територію. Ось в цьому плані я би просто  не став плекати ілюзій щодо якихось друзів, якихось міжнародних організацій. Вони  самі слабкі. Ось я спостерігав ситуацію в Австрії. Усі ці партії, які сьогодні керують, які при владі, вони сьогодні всі дуже сильно хочуть дружити з Росією. Я розумію  газ, усе таке, договори і все решта. Я це розумію, але якщо життя людей поставити на ваги і якийсь газ поставити, то, звичайно, життя людей має переважити. Але, на жаль, цього не стається. На превеликий жаль.