Головна помилка Порошенка, або Що відкрило ворота Тимошенко

Як політик, який ледве й дивом зміг пролізти до Верховної Ради, фактично, на горбу Надії Савченко, що перебувала якраз восени 2014-го на піку своєї слави – тепер є беззаперечним лідером виборчих обчислень? Завдяки якій події людина, якій після безславної поразки на президентських виборах 5 років тому віщували кінець кар’єри, знову на коні? Єдиної відповіді, звичайно, немає. Однак спробую зробити припущення і віднайти ту саму головну помилку Порошенка. І в плані ренесансу Юлі, і в плані загальної логіки шостого президента України.

Звичайно, у феномені злету Юлії Тимошенко відіграє роль незрілість чималого прошарку українських виборців, якому так само просто забити баки емоційними промовами про "зубожіння" та "тарифний геноцид". На чому цей політик вміло виїжджає останні 20 років свого перебування в українській політиці. Так, звичайно, у цього політика є свої тверді сектоподібні 5 % в селах та маленьких містечках, до яких традиційно не доходять соціологи. До речі, саме ці 5 % допомогли Юлії в 2014-му, коли здавалося, що надії на парламент для її партії немає. Однак вказані причини не дають розуміння тому карколомному стрибку її популярності, який реєструється приблизно навесні 2016-го.

На думку автора цих рядків, пояснення тут треба шукати не в Юлії Володимиривні, яка нічого екстраординарного тоді не зробила. Ні, її злет забезпечив… Петро Олексійович Порошенко, її головний ворог та конкурент. Так-так, власними руками. Дозволю собі процитувати відомого політтехнолога Михайла Басараба: "Президент був настільки захопився кампанією з дискредитації і усунення прем‘єра Яценюка, що й не зауважив, як викопав глибоку яму самому собі. Порошенко відкрив шлюзи для неконтрольованого демагогічного популізму. Якщо глянути на криву електорального рейтингу Порошенка, видно: вона обвалилася удвічі саме в момент кульмінації кампанії проти Яценюка. Саме тоді, взимку-навесні 2016 року, Тимошенко скористалася стрімким падінням довіри до влади і рейтингу Порошенка, вперше обігнала його - й відтоді не втрачає першості. Рано чи пізно ми дізнаємося правду про роль п’ятої колони в тій кампанії з дискредитації тодішнього Кабміну (а по факту цілої української влади). Зрозуміємо: чи були Медведчук та інші наставниками Порошенка в тій історії - чи просто попутниками. Можливо, Президента просто використали "в темну", натиснувши на його політичний егоїзм і прагнення "легко" усунути конкурента й отримати абсолютну владу. В азарті він не помітив, як знищував (або його руками знищували) не Яценюка, а довіру до всіх політиків, посадовців й державних інститутів. Врешті-решт, й до самого Президента",

Наведена думка, якби це комусь не здалося парадоксальною, мені здається дуже слушною. Й ось чому. Автора цих рядків точно не можна віднести до симпатиків Арсенія Яценюка чи "Народного фронту", очолюваного ним. Щонайменше, за те, що Арсен Аваков, ставленик цієї групи, досі перебуває на посту очільника міністра внутрішніх справ. Чи за теплі стосунки з Рінатом Ахметовим, які дозволили цьому олігарху без втрат пережити буремні 2014-2015 роки. Цей перелік претензій є дуже довгим. Однак ми зараз не про симпатії, а про реалії. А реалії, точніше, рейтинги, підтверджують висновок Михайла Басараба – Юлія Тимошенко змогла піднятися саме завдяки падінню Яценюка. Чому?

По-перше, тому, що феноменальний успіх "НФ" взірця 2014-го став можливим тому, що цей проект тоді зміг завдяки войовничій та постмайданній риториці підібрати голоси патріотичної громадськості передовсім на Заході й в Центрі країни. Тієї, яка вірила в Майдан, вірила, що яким би не були Порошенко та Яценюк до Революції Гідності, але зараз саме вони представляють собою інтереси тих, хто її робив. Але масована медійна кампанія по дискредитації Яценюка, гидкий за формою процес його відставки довжиною у 2 місяці породив у цих людей зневіру у постмайданній владі. Ці люди озирнулися навколо – і знову потрапили в полон до Тимошенко.

Але це ще геть не всі наслідки того рішення Петра Олексійовича. По-друге, мало того, що головний екзистенційний конкурент президента отримав могутнє електоральне вливання, так ще й Порошенко залишився без громовідводу, на який можна було скидати весь економічний негатив. Як от – тарифи, наприклад. Понад те, головною метою цієї операції було отримати під свій контроль Кабінет міністрів. Однак просунутий туди з таким скрипом Володимир Гройсман раптом й дуже швидко почав грати в свою гру. А в багатьох моментах виявився набагато менш переговороздатним, ніж той самий Яценюк. Тобто, операцією по усуненню Арсенія Петровича Порошенко не тільки відродив свого головного конкурента, отримав удар по власному рейтингу, так ще й не досяг головної тактичної мети – отримати контроль над виконавчою гілкою влади. Так іноді буває, коли у своєму бажанні контролювати всіх й маніпулювати усім ти втрачаєш здоровий глузд та починаєш пиляти власну ногу. Ось так і вийшло, що Петро Порошенко своїми руками породив того голема, який має чималі шанси закінчити його політичну кар’єру.