Життя, пристрасть і смерть

Відсьогодні у прокаті стартує фільм "Людина з табуретом". Це документальна історія про Леоніда Кантера, українського режисера, який наклав на себе руки у червні минулого року. Взагалі-то, стрічка задумувалася у тревел-форматі, про невеличку групу людей, які проїхалися від Канади до Чилі, аби розставити чотири табурети біля чотирьох океанів. Втім, вийшло десь як із "Bohemian Rhapsody" - хотіли розповісти про гурт "Queen" загалом, але однаково вийшло про Фредді Мерк'юрі. Проти сили харизми однієї людини не попреш.

Загалом, якщо бути цинічними, то "Людина з табуретом" мусить неабияк інтригувати. Бо  у ній є те, що зазвичай нікому не показують, але подивитися хоче практично кожен. Це передсмертні кадри. Леонід Кантер, перед тим як застрелитись, записав багато відео зі своїми роздумами та останніми зверненнями до рідних. Частина з них - є у стрічці.

Це страшенно важливо і ось чому. Безумовно, не задля "чорнухи" і реклами. Очевидно, що Леонід, після повернення з війни, почав страждати на депресію. У цілому світі вона вже встигла викликати велике занепокоєння, адже ця хвороба часто абсолютно непомітна для оточуючих. А сама людина не може чи не знає як попросити про допомогу. У відео Кантер пояснює свою мотивацію і робить це так, що хочеться ще багато думати над його вчинком.

І ще одне. Після київської прем'єри "Людини з табуретом" один із друзів Леоніда Кантера перед цілим залом незнайомих людей зізнався, що колись теж хотів вкоротити собі віку. І якби таки вдалося, то цієї стрічки не було. Бо її герой побачив би реакцію своїх дітей на такий вчинок і лишився жити.

"Людина з табуретом" почала зніматися багато років тому. Свою мандрівку Кантер почав із дружиною Діаною та маленькою донькою. Потім команда дещо поповнилася. Фільм мав би знайомити глядачів із життям людей на обох американських континентах. В принципі, він це і робить, втім оповідь зовсім не у динамічній та інформативній манері, якої очікуєш. І це результат звичної "хвороби росту" наших кінематографістів, які часом діють за принципом "багато говорити і нічого не сказати".

Хоча, останні хвилин 20 цілком ймовірно таки викличуть у вас яскраві, неоднозначні, сильні емоції та думки. Головний герой є саме тим Героєм, образ якого так наполегливо шукають творці патріотичних стрічок, але так і не знаходять. Автори показали Леоніда Кантера з великою любов'ю, але не вихолощуючи його надто. Хоча, у кінотусовці ходили неймовірні чутки про його важкий характер, ексцентричність та навіть жорстокість.  

Головне, що у фільмі ви побачите надзвичайно цікавого персонажа - його можна навіть порівняти з якимось харизматичним лідером і ледь не сектантом. Люди, які були в його оточенні, часто перебували просто у якомусь завороженому стані і готові були йти за ним хоч на край світу. Він жив на повну і вмів здійснювати найбожевільніші мрії.  І тут Кантер, безумовно, є прикладом славнозвісного "не скігліті". Якщо говорити глобальніше, то саме такі люди штовхають суспільство до розвитку.

З іншого боку, він не надто вмів концентруватися на чомусь одному, хапався за все і, цілком можливо, що переосмислюючи життя зрозумів, що результатів від його неймовірних зусиль виявилося не так багато. А безумовний талант так і не зміг скерувати у потрібне русло, хоча і зняв три дуже хороші стрічки про війну.

В "Людині з табуретом" є безліч нетипових поглядів на звичні нам уявлення. Абсолютне переосмислення закликів проживати кожен день як останній, бо за це можна поплатитися. Автори показують важливість вчасного дорослішання і прагматичного ставлення до життя. І ще багато чого іншого.