"Ні" деградації національної свідомості! 10 міфів про Шевченка

Його іменем називали кораблі, кратер, великі й маленькі населені пункти, йому присвячували світові шедеври мистецтва. А в наших головах – його безпосередніх нащадків – міцно засів стереотипний Шевченко, якого нав’язували ще зі школи: дядечко в смушевій шапці, в мужицькому кожусі, вусатий, стомлений, не за роками старий. Суворий, атеїст, правдолюб, народний месник. Погодьтеся, з цих характеристик можна скласти як і позитивний образ, так і не дуже, що часто бувало з дітьми, які мусили були зазубрювати його вірші без контекстного пояснення, маючи хіба що перед очима той же портрет дядечка у смугастій шапці.

Радянська ідеологія методично робила своє – з віруючої, освіченої людини, який був душею світських товариств, з бездоганним смаком – зробили атеїста, мужика, затворника.  Звичайно, аби маніпулювати патріотичними почуттями українців.

Відомий поет і філософ Євген Маланюк писав, що до фальшування постаті Кобзаря "доклалися" ще народники у ХІХ столітті, які нав’язували стереотип "кожушного поета" - співця жіночої недолі та майстра природних краєвидів і красот.

"На тім тлі і в тій атмосфері, – писав Маланюк, – покалічена цензурою і в пень закобзарена суспільством поезія Шевченка обернулася у вельмишановну, але майже мертву реліквію, а образ Шевченка сплощився і завмер народницькою іконою, перед якою відбувалися нелегальні і безнадійно-панахидні відправи".

 

 То хто ж такий Шевченко-справжній? Міфи і домисли про його постать

Міф 1. Шевченко -  кріпак без роду-племені

Кріпак, який був прислужником-козачком – так нам про Тараса Григоровича розповідали в школі. Однак все його життя - свідчення того, що насправді він був вродженим аристократом. Він був відомим ще за життя, його вірші переписували і передавали один одному, він був частим гостем Петербурзьких мистецьких салонів, мав багато друзів у поважних колах. Епатажний, веселий, любив зі смаком одягатися і розумівся на наїдках та напоях.

"Ми щороку в студії переглядаємо фільм "Таємниці генія" Сергія Проскурні, починаючи з 2014 року, з часу його виходу,   - розповідає сучасний художник, керівник дитячої художньої студії Едуард Межул.  - Цей фільм - величезна робота з архівами, з очевидцями, у ньому руйнується дуже багато міфів з життя генія. Перше - про походження Шевченка. Та якщо б він не був аристократичного походження, ніхто його не взяв би, маленького, в будинок пана й не дали б неймовірні гроші за його викуп, в тому числі цариця, бо на ті гроші кількасот кріпаків можна було купити".

Ми знаємо, що Шевченка викупили з кріпацтва в 1838 році за 2500 карбованців. Це були величезні гроші і їх нібито дала сама імператриця.

Та й мало хто з простого люду на той час міг похизуватися такою доброю освітою у Петербурзькій академії. Шевченко першим в Російській імперії отримав звання академіка гравюри.

Міф 2. Шевченко - атеїст

Також міф, який пішов ще відтоді, коли радянська ідеологія  робила Кобзаря одним з інструментів своєї ідеологічної машини. Ми знаємо, скільки творів Шевченко присвятив молитвам за простий люд, скільки разів з надією звертався до Бога. Це видно і з його "Щоденника", прослідковується і в поетичних творах, і в мистецьких. Усе своє життя Шевченко перебував у духовному пошуку, у пошуку вищої правди - Божої. Цей шлях у нього був непростим, бунтарським, напевне, тому можна було простіше поставити на ньому тавро "атеїст".

 Міф 3. "Кожушний поет" - співець жіночих печалей і сільських краєвидів

От якраз навпаки!  Бо саме Шевченко завершив епоху естетики принизливих страждань, "нещасних Оксан", плазування і покори. Натомість пріоритетом своїх творів він обрав культ героїчного, революцію і бунти за правду і свободу. Він культивував силу в мистецтві. 

"Дух попередньої козацької доби, мілітарний і мілітарний дух "козацької шаблі" переданий Шевченком, не лише поколінню "живих", а й поколінню "ненароджених". Переданий через бездоріжжя і тьму ночі бездержавності і всупереч тій ночі", – писав Маланюк.

Міф 4. "Пролетарський митець", який, начебто, передбачив "світле майбутнє" та був виразником соціальних прагнень робітників і селян.

Нині ми маємо змогу осмислити весь всесвіт творів генія. У  поезії і прозі, в картинах, офортах, гравюрах його руки закарбовані, описані історії, долі як і найбідніших людей, так і багатих і знаних. Він ніби сканував їх, переносячи в наш час меседжі, які були зроблені ним тоді. Саме тому ми називаємо Шевченка генієм сучасності.

Міф 5. Шевченко - затворник

Щоб розвінчити цей міф, достатньо хоча би прочитати "Щеденник" Тараса Григоровича. Веселий, товариський, душа багатьох товариств, він щодня відвідував музеї, театри, прийоми.

Ну і навколо нього часто збиралися жінки, він їм подобався своєю оригінальністю. Мав багато друзів, любив співати, був бажаним гостем і навіть дружбою на весіллях.

Міф 6. Шевченко - старомодний дідуган

Насправді художник одягався дуже модно, бо ж крутився у вищих колах Петербурга. Стиль Шевченка оцінили сучасні художники костюмів.

 Шевченко був тим ще франтом, мав красивий і модний одяг, любив білі парусинові костюми і якось навіть купив собі єнотову шубу. 

Його друг по Петербурзькій художній академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: "...Тарас мій частенько став роз'їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку".

 Міф 7. Шевченко-поет

А втім, ми маємо понад 800 картин художника! Хоча, за словами Едуарда Межула, світові Шевченко відомий як неперевершений творець офортів. Він - основоположник українського побутового живопису. 

Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка:— А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде? 

— Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко.
— Чом ти діла не робиш? Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. 
Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався: 
— А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював:
— А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.

Із спогадів Костомарова

 Міф 8. Шевченко-шовініст 

"Тарас Григорович не шовініст, а людина, яка була гостра на слово та літературні образи, каже організатор  проекту "Ше.Фест" Юлія Капшученко-Шумейко. Вона переконана, що митець любив людей і жив у мирі з представниками всіх національностей, які зустрілись йому за життя. За її дослідженнями, про це свідчать історичні джерела та полотна Шевченка.

Міф 9. Серйозний  та нудний

Шевченко навіть намалював жартівливий автопортрет, на якому зобразив себе голим. Малюнок довго був заборонений цензурою.

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче зібрався до когось з візитом.
Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді: 
— Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?— спитав він. 
— Та бачте, — відповів Шевченко, — я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото, заки у Броварах мені перепрягли коней, поголився і причепурився, щоб з воза просто до молодого. 
— Еге! — відповів Фундуклей. — Коли так, дак куди судженого, туди й боярина.

Із спогадів Костомарова

 Міф 10. Голодний і нужденний

 Улюбленим напоєм Шевченка був ром. В ті часи ром привозили лише з-за кордону і задоволення це було не з дешевих. Та що там  - і зараз недешево любити ром.

А їсти любив Шевченко бідняцький борщ з сушеними карасями. В один з таких днів я спостеріг за нашим шановним поетом такий самий вибрик запорозького дивацтва, яким здався мені колись його голосний спів на вулиці у Києві.
Домовившись зі мною йти до букініста шукати рідкісну книгу, він прибув і йшов зі мною по Невському проспекту, одягнений у білу напівподерту і дуже виквацяну у фарбу блузу, у благенькому взутті, в поношеному і пом’ятому картузі на голові, так що постать його нагадувала козака Голоту з малоруської думи або вигнаного зі служби чиновника, що спився і звертається до перехожих з проханням: «Пожертвуйте бідному дворянину». Що це було своєрідне дивацтво, підтверджує те, що ні раніше, ні опісля Шевченко так не ходив по вулицях.

Зі спогадів Миколи Костомарова
 

Та яких би "кліше" не примальовували Шевченку, образ його справжнього зберігся. Не випадково під час національного відродження у ХХ сторіччі на чолі синьо-жовтих колон люди несли поруч образом Божої Матері й портрет Кобзаря. І це  було нашою національною правдою.

Нещодавно у нас з’явився ще один проект "Квантовий стрибок" Шевченка. Було багато різних думок, втім, це для суспільства, яке мислить, - нормально. Але так для нового покоління – з сучасними поглядами, з новітніми засобами зв’язку, комунікації, пізнання світу воскресає Шевченко, стає ніби поруч, як, власне, і має бути. Це покоління полюбило Шевченка і сприйняло його таким, як є. Тому культурні прориви і відкриття мають бути. Руйнуймо стереотипи і відроджуймо свою культуру!

З днем народження людини, яка згуртувала всіх нас "на Вкраїні милій"!

Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — "Кобзар Тарас"
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум'я, на котрім тьма розстала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,—
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.

Євген Маланюк