В очікуванні реваншу

Загальна тривога, обумовлена післявиборчою невизначеністю дається взнаки. В той же час справжні спроби переглянути останні п‘ять років залишаються непоміченими для суспільства. Або сприймаються як щось буденне. Як от ініціатива харківського голови Геннадія Кернеса повернути проспекту, що носить ім’я генерала Петра Григоренка, стару назву - проспект маршала Георгія Жукова. "Ну так то ж Кернес! Він просто заграє зі своїм електоратом. Експлуатує "побєдобєсіє" напередодні парламентських виборів". Тим не менш, повернення Жукова на постамент не має до вшанування пам‘яті загиблих під час Другої світової війни жодного стосунку. Все це про "Велику Вітчизняну". Це і є реванш. Світоглядний.

Здавалося б, обидва військові. Обидва тісно пов‘язані з СРСР. Обидва пройшли війну та були відомі серед справжніх ветеранів. Тільки один - видатний правозахисник, а інший - кривавий кат. Григоренко є символом повалення СРСР. Жуков - символом нехтування життями мільйонів. "Обидва — гідні увічнення. Але запитайте тих небагатьох ветеранів — кого вони називали маршалом Перемоги? І, звичайно ж, його заслуги в розгромі фашизму переоцінити неможливо. Висновок — харків'яни!", — пише Кернес на своїй сторінці у Facebook. Але ж Петра Григоренка - засновника Московської Гельсінської групи ніхто і не намагався видати за "генерала перемоги". Він не українська версія маршала Жукова. А от для українських "русскомирівців" Жуков став замінником Сталіна. Він - сурогат вождя, ім‘я якого не можна називати. Говорячи, що зміна назви - це вибір між "маршалом перемоги" та кимось, хто не так доклався до "розгрому фашизму", Кернес маніпулює. Ба більше! Харківський голова закликає харків’ян підписати петицію про повернення назви, оформлюючи світоглядний реванш під "волю народу Харкова". Чим не дежавю? 

Справа, звісно ж, не в Жукові. І навіть не в Кернесі. Користуючись демократичними механізмами, люди продовжують обирати повернення до радянських витоків. "Всі були рівні", яке в радянські часи називалося "уравніловка" і осуджувалося на всіх кухнях країни. "Все давали безкоштовно" в реальності оберталося покупкою пристойної пари взуття в громадському туалеті. Сірість, голод, дефіцит та довжелезні черги. Ось що таке був Радянський Союз. Сьогодні мрією про повернення до радянських цінностей прикривають заперечення існування незалежної України. Поки у них є Жуков, ми не маємо право бути зі своїми: мовою, вірою, героями, прагненням до державності. "Все не так однозначно". Не можна заплющувати очі на те, що антиукраїнські гасла з трибун проголошують народні обранці. Виборці обирають "своїх". Але за якими ознаками? Чи могли б харків‘яни обрати головою міста, наприклад, Жадана? Чи міг би генерал, що боровся проти радянської системи стати для тих сотень і тисяч виборців Кернеса "своїм"?

В те, що регіональні барони є "міцними господарниками", що вони думають за людей, не вірить ніхто. Але ж за них голосують. День Перемоги, чи День Пам‘яті; війна, чи громадянський конфлікт; мова, чи язик; анексія, чи "народ обрав на референдумі". Все це лише маркери, за якими ховаються світоглядні та ціннісні переконання виборців. Лінія розлому нікуди не поділася. Вона проходить не по вибору між тим, хто більше доклався до перемоги над фашизмом - Григоренко чи Жуков. А по тому, кого з них вважати своїм. Це - вибір між служником радянського режиму та тим, хто усвідомивши весь жах, поклав життя на боротьбу за справедливість для багатьох скривджених. Григоренко був другом радянських дисидентів, кримських татар. Його поважали Сахаров, Джемілєв, Рейган. Про друзів Жукова докладно розповідає Віктор Суворов у книзі "Тінь перемоги". Там є все: від утримання борделів до крадіжок у особливо великих розмірах. 

Сам факт, що попри закон про декомунізацію, мер Харкова ініціює зміну ціннісних орієнтирів в окремо взятому місті, має стати сигналом для інших. Якщо Кернесу вдасться, нас очікує справжній “парад світоглядних суверенітетів”. Відновлення радянських символів відбудеться під виглядом місцевих референдумів і буде оформлене під "вибір городян". Україна знову буде розділена на Схід і Захід. В одних регіонах будуть одні правила, закони та норми. А в інших - діаметрально протилежні. Це і буде повернення до тієї точки, на якій зупинилася "російська весна". А там  - і до реваншу недалеко.