"Нові обличчя" у політиці: чому неможливо оновитися омолодженням

Скільки політиків зірвали свій куш на відпрацюванні цієї теми – не злічити. Правда, реально новими обличчями вони в абсолютній своїй більшості, звичайно, не стали. Але з впертістю, явно достойної більш адекватного використання, український масовий виборець на останніх президентських й прийдешніх позачергових парламентських знову хоче "нового". Й знову ставить в своїй уяві знак "=" між поняттям "новий" та "молодий".

Ліфти та під’їзди більшості будинків у всіх українських містах забиті листівками, де чи не головною з чеснот кандидатів є вік. Так і пишуть в графі досягнень чи тих речей, які мають привабити виборця – 25 років. Здається, тенденція на те, щоб вважати всіх молодих новими обличчями в політиці сягнула свого апогею. Давайте спробуємо розібратися, чи правда будь-яку молоду людину варто вважати новим обличчям і чи врятує 25-річна молодь Україну.

З точки зору автора цих рядків, відповідь на всі ці питання є одностайною – звичайно, ні. Спочатку аргумент демографічно-соціологічний. Якщо вважати нинішньою молоддю людей віком десь від 20 максимум до 30 років – а саме так у нас сприймають це слово, то варто зважати на те, що цієї молоді просто мало. Так, бо це – люди 1990-х років народження, коли абсолютно закономірно в Україні реєструвався величезний спад народжуваності. Якщо ще простіше, людей 90-х років народження дуже мало. Особливо у порівнянні з великим поколінням 1980-х років народження, яке невдовзі буде визначати суспільний запит в країні та бебі-бумерським поколінням 2000-них, яке це зробить років за 15.

Але то таке, не будемо гратися в цифри й статистику. Тепер перейдемо до соціопсихології. Як стверджують опитування громадської думки та реалії, українці – вкрай ейджистська нація. При чому, абсолютно безпідставно ейджистська. Тобто, у нас вважається нормою вважати людину в 50 років відпрацьованим матеріалам. Та чого в 50 – навіть в 40-45 вже багатьом людям починають говорити – ну, якби ви були трохи молодшими… Все це – наслідок хибного уявлення про те, що тільки, мовляв, молодь є реально продуктивною і може бути мотором суспільного руху. Той факт, що все в реальності з точністю до навпаки – саме поколінні віком 40-55 є головним рушієм суспільного руху, саме воно визначає суспільний тренд та взагалі є найбільш ефективним через сплав можливостей, соціальних зв’язків та ще гарного фізичного стану – нікого не хвилює. Більшість українців продовжує жити в парадигмі – тільки якщо в тебе в паспорті не більше 30, ти можеш вважатися месією та надією. А якщо хоч трохи не молодий – то все, твоє місце на смітнику.

Звідки походить цей неадекватний культ молодості, особливо на тлі розвинутих суспільств, де навпаки пропагується, що кожен вік є по-своєму продуктивним, сказати однозначно важко. Скоріш за все, це відголосок ще радянського тоталітарно-сталінського культу молодості. Адже радянська влада саме в молоді бачила свого головного союзника – бо цій довірливій молоді, яка не бачила іншого життя, простіше було вкласти в голову комуністичні гасла та заразити її ентузіазмом. Плюс культ всіх цих павліків морозових та зой космодем’янських, які мали вбивати в голови радянським людям, що якщо до 20-ти не вчинив подвиг і не вмер за рідну соціалістичну батьківщину – то потім тобі буде "мучительно больно за бесцельно прожитые годы". Як би там не було, українське суспільство багато в чому продовжує, може, і несвідомо, але вважати молодість головним рецептом успіху. Й очікувати месію саме з молодих людей.

А тепер переходимо вже до нинішніх передвиборних реалій. Тренд на оновлення та нові обличчя набрав останніми місяцями просто-таки гротескних форм. Всі політичні сили поділилися рівно на 2 категорії. Перша – це ті, хто наввипередки поспішає оновити все і вся "новими", передовсім, молодими обличчями. І тут, звичайно, лідером є партія "Слуга народу" нинішнього президента. Де в своєму бажанні показати нове понабирали в список і на мажоритарні округи повних ноунеймів, зате молодих. Хрестоматійним прикладом такого підходу є, наприклад, 216-ий округ у Києві, де приписаний автор цих рядків. Просто уявіть, що від партії Зеленського в цьому окрузі зареєстрована людина (така собі пані Забуранна), по якій гугл не знаходить і кількох нормальних посилань. Зате видає ось таку інформацію (фото – забуранна). Власне, майже всі політичні журналісти та експерти говорять про те, що принцип формування партії Зеленського майже з 100 % вірогідністю призведе до досить низької професійної якості майбутньої фракції президента у новій Раді.

У своєму маніакальному бажанні оновитися омолодженням майже всі українські партії вихлюпують із водою дитину. Адже знайти фахових і розумних політиків у юному віці майже нереально. Вони просто фізично не встигають сформуватися. В цьому сенсі досить нерозумно себе поводить партія Святослава Вакарчука, яка у своєму прагненні повного молодого оновлення відрізала вустами свого лідера "всіх колишніх депутатів" від свого списку. Чим не допустила до десятка цілком адекватних й ще навіть молодих за віком депутатів з нинішньої Ради, які могли б суттєво підсилити партійні позиції "Голосу". Однак – знову сумнозвісне прагнення оновлення омолодженням взяло гору над здоровим глуздом.

Не можна не згадати про другу категорія партій – які пішли шляхом рівно навпаки. Мовляв, якщо всі хочуть оновлення та омолодження, то ми навпаки й показово зробимо ставку на старі кадри. Передовсім, тут мова йде про партію "Сила і честь" екс-очільника СБУ часів Кучми Ігоря Смешка. Який взагалі, здається, в свій список вирішив не брати людей молодших за 50 років. Смешківці посилають чіткий меседж – ми проти оновлення, ми – оаза для всіх старих перевірених кадрів. Майже так само вчинила російська 5 колона у вигляді партії "Опозиційна платформа – За життя" Медведчука-Льовочкіна-Фірташа-Рабиновича. Де з молодих – тільки люди скандального київського забудовника Вадима Столара, який, за чутками, купив місця у списку по квоті Вадима Рабиновича. Ну, тут хоча б зрозуміло, що у своїй ставці на проросійсько-прорадянську аудиторію молодих сильно не наберешся.

Українському виборцю варто нарешті зрозуміти, що вік сам по собі абсолютно нічого не вирішує й не гарантує. Молодість в політиці навпаки найчастіше говорить про несамостійність і залежність кандидата, який не має ні відповідних знань, ні зв’язків, ні розуміння системи, ні коштів на своє просування. Тим більше – професійного бекграунду в плані навіть політики, не кажучи вже про якісь інші професії. Звичайно, є свої винятки і історії успіху типу Максима Нефьодова, вже екс-першого заступника міністра економіки та автора проекту "Прозоро", новопризначеного очільника митниці. Який все це досяг у трохи більше ніж 30 років. Однак в більшості випадків молодість в українських реаліях означає неготовність до серйозної роботи. Й навпаки – готовність стати флюгером та орієнтуватися на сильних світу цього за їхніми правилами. Тому намагання українських партій закарбувати у свідомості українських же виборців рівність понять "новий" й "молодий" ні до чого ефективного не призведе. Новий може бути будь-якого віку – питання в його професійності та порядності. Що ж, в українців залишилося близько 2 тижнів, щоб нарешті це зрозуміти.