//
live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

"Нові обличчя" у політиці: чому неможливо оновитися омолодженням

Країна марить новими обличчями у політиці вже років так з 15 щонайменше. На кожних нових виборах соціологи розповідають про величезний запит на "нову третю силу", яка має складатися з "молодих й незаплямованих облич"

Скільки політиків зірвали свій куш на відпрацюванні цієї теми – не злічити. Правда, реально новими обличчями вони в абсолютній своїй більшості, звичайно, не стали. Але з впертістю, явно достойної більш адекватного використання, український масовий виборець на останніх президентських й прийдешніх позачергових парламентських знову хоче "нового". Й знову ставить в своїй уяві знак "=" між поняттям "новий" та "молодий".

Ліфти та під’їзди більшості будинків у всіх українських містах забиті листівками, де чи не головною з чеснот кандидатів є вік. Так і пишуть в графі досягнень чи тих речей, які мають привабити виборця – 25 років. Здається, тенденція на те, щоб вважати всіх молодих новими обличчями в політиці сягнула свого апогею. Давайте спробуємо розібратися, чи правда будь-яку молоду людину варто вважати новим обличчям і чи врятує 25-річна молодь Україну.

З точки зору автора цих рядків, відповідь на всі ці питання є одностайною – звичайно, ні. Спочатку аргумент демографічно-соціологічний. Якщо вважати нинішньою молоддю людей віком десь від 20 максимум до 30 років – а саме так у нас сприймають це слово, то варто зважати на те, що цієї молоді просто мало. Так, бо це – люди 1990-х років народження, коли абсолютно закономірно в Україні реєструвався величезний спад народжуваності. Якщо ще простіше, людей 90-х років народження дуже мало. Особливо у порівнянні з великим поколінням 1980-х років народження, яке невдовзі буде визначати суспільний запит в країні та бебі-бумерським поколінням 2000-них, яке це зробить років за 15.

Але то таке, не будемо гратися в цифри й статистику. Тепер перейдемо до соціопсихології. Як стверджують опитування громадської думки та реалії, українці – вкрай ейджистська нація. При чому, абсолютно безпідставно ейджистська. Тобто, у нас вважається нормою вважати людину в 50 років відпрацьованим матеріалам. Та чого в 50 – навіть в 40-45 вже багатьом людям починають говорити – ну, якби ви були трохи молодшими… Все це – наслідок хибного уявлення про те, що тільки, мовляв, молодь є реально продуктивною і може бути мотором суспільного руху. Той факт, що все в реальності з точністю до навпаки – саме поколінні віком 40-55 є головним рушієм суспільного руху, саме воно визначає суспільний тренд та взагалі є найбільш ефективним через сплав можливостей, соціальних зв’язків та ще гарного фізичного стану – нікого не хвилює. Більшість українців продовжує жити в парадигмі – тільки якщо в тебе в паспорті не більше 30, ти можеш вважатися месією та надією. А якщо хоч трохи не молодий – то все, твоє місце на смітнику.

Звідки походить цей неадекватний культ молодості, особливо на тлі розвинутих суспільств, де навпаки пропагується, що кожен вік є по-своєму продуктивним, сказати однозначно важко. Скоріш за все, це відголосок ще радянського тоталітарно-сталінського культу молодості. Адже радянська влада саме в молоді бачила свого головного союзника – бо цій довірливій молоді, яка не бачила іншого життя, простіше було вкласти в голову комуністичні гасла та заразити її ентузіазмом. Плюс культ всіх цих павліків морозових та зой космодем’янських, які мали вбивати в голови радянським людям, що якщо до 20-ти не вчинив подвиг і не вмер за рідну соціалістичну батьківщину – то потім тобі буде "мучительно больно за бесцельно прожитые годы". Як би там не було, українське суспільство багато в чому продовжує, може, і несвідомо, але вважати молодість головним рецептом успіху. Й очікувати месію саме з молодих людей.

А тепер переходимо вже до нинішніх передвиборних реалій. Тренд на оновлення та нові обличчя набрав останніми місяцями просто-таки гротескних форм. Всі політичні сили поділилися рівно на 2 категорії. Перша – це ті, хто наввипередки поспішає оновити все і вся "новими", передовсім, молодими обличчями. І тут, звичайно, лідером є партія "Слуга народу" нинішнього президента. Де в своєму бажанні показати нове понабирали в список і на мажоритарні округи повних ноунеймів, зате молодих. Хрестоматійним прикладом такого підходу є, наприклад, 216-ий округ у Києві, де приписаний автор цих рядків. Просто уявіть, що від партії Зеленського в цьому окрузі зареєстрована людина (така собі пані Забуранна), по якій гугл не знаходить і кількох нормальних посилань. Зате видає ось таку інформацію (фото – забуранна). Власне, майже всі політичні журналісти та експерти говорять про те, що принцип формування партії Зеленського майже з 100 % вірогідністю призведе до досить низької професійної якості майбутньої фракції президента у новій Раді.

У своєму маніакальному бажанні оновитися омолодженням майже всі українські партії вихлюпують із водою дитину. Адже знайти фахових і розумних політиків у юному віці майже нереально. Вони просто фізично не встигають сформуватися. В цьому сенсі досить нерозумно себе поводить партія Святослава Вакарчука, яка у своєму прагненні повного молодого оновлення відрізала вустами свого лідера "всіх колишніх депутатів" від свого списку. Чим не допустила до десятка цілком адекватних й ще навіть молодих за віком депутатів з нинішньої Ради, які могли б суттєво підсилити партійні позиції "Голосу". Однак – знову сумнозвісне прагнення оновлення омолодженням взяло гору над здоровим глуздом.

Не можна не згадати про другу категорія партій – які пішли шляхом рівно навпаки. Мовляв, якщо всі хочуть оновлення та омолодження, то ми навпаки й показово зробимо ставку на старі кадри. Передовсім, тут мова йде про партію "Сила і честь" екс-очільника СБУ часів Кучми Ігоря Смешка. Який взагалі, здається, в свій список вирішив не брати людей молодших за 50 років. Смешківці посилають чіткий меседж – ми проти оновлення, ми – оаза для всіх старих перевірених кадрів. Майже так само вчинила російська 5 колона у вигляді партії "Опозиційна платформа – За життя" Медведчука-Льовочкіна-Фірташа-Рабиновича. Де з молодих – тільки люди скандального київського забудовника Вадима Столара, який, за чутками, купив місця у списку по квоті Вадима Рабиновича. Ну, тут хоча б зрозуміло, що у своїй ставці на проросійсько-прорадянську аудиторію молодих сильно не наберешся.

Українському виборцю варто нарешті зрозуміти, що вік сам по собі абсолютно нічого не вирішує й не гарантує. Молодість в політиці навпаки найчастіше говорить про несамостійність і залежність кандидата, який не має ні відповідних знань, ні зв’язків, ні розуміння системи, ні коштів на своє просування. Тим більше – професійного бекграунду в плані навіть політики, не кажучи вже про якісь інші професії. Звичайно, є свої винятки і історії успіху типу Максима Нефьодова, вже екс-першого заступника міністра економіки та автора проекту "Прозоро", новопризначеного очільника митниці. Який все це досяг у трохи більше ніж 30 років. Однак в більшості випадків молодість в українських реаліях означає неготовність до серйозної роботи. Й навпаки – готовність стати флюгером та орієнтуватися на сильних світу цього за їхніми правилами. Тому намагання українських партій закарбувати у свідомості українських же виборців рівність понять "новий" й "молодий" ні до чого ефективного не призведе. Новий може бути будь-якого віку – питання в його професійності та порядності. Що ж, в українців залишилося близько 2 тижнів, щоб нарешті це зрозуміти.

новини партнерів

‡агрузка...

21 липня, 2019 неділя

20 липня, 2019 субота

21 липня, 2019 неділя

20 липня, 2019 субота

19 липня, 2019 п'ятниця

Відео

Введіть слово, щоб почати