Микола Княжицький і Володимир В'ятрович: Реванш залежить від нашої готовності не допустити його

“Вибачте за таке нелітературне слово, насправді, вже йдуть по “бєспрєдєлу”  

Антін Борковський: В Україні тривають надзвичайно динамічні процеси. З одного боку, люди Медчедчука взяли вже третій телеканал, а з другого боку, ми бачимо, що виробляють українські суди. І, можливо, ця тенденція буде продовжуватися. Ну, наразі, вони зазіхнули на таку символічну річ: йдеться про перейменування вулиці Шухевича і Бандери назад.

Володимир В'ятрович: Вибачте за таке нелітературне слово, насправді, йдуть по “бєспрєдєлу”.  Рішення Київського окружного суду не має жодної юридичної основи під собою. Суд за поданням пані Бережної тривав три роки. Три роки цирку і театру, коли кожне друге засідання закінчувалося викликом швидкої для пані Бережної, яка просто не мала аргументів і постійно говорила, що в неї піднявся тиск, що їй стало погано і так далі. Булі й інші подібні речі. Жодних аргументів за три роки зі сторони обвинувачень не було сформульовано. Тому я не уявляю, які аргументи можуть бути у рішенні суду. Ми будемо подавати на апеляцію.

А.Б.: Але якщо вони можуть оскаржити таке рішення, вони можуть почати повертати, за рішенням суду, пам’ятники Леніну, або змусити місцеві якісь влади їх наново відливати.
В.В.: Боюся, що завтра може з’явитися якесь рішення, якогось там окружного чи іншого суду, який скасує акт проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року, якщо ми будемо далі так рухатися. Але, мені здається, що ці панове, які вирішили повернути в Україну методи Януковича, я безпосередньо пов’язую це з поверненням в Україну пана Андрія Портнова, який мав і має, на жаль, ще вплив на суддівську владу, так от вони прорахувалися, вони не враховують, що все таки — це Україна не 2013 року і Україна не 2010 року. Україна після Майдану інша і, я переконаний, буде дуже рішуча відповідь на такого роду кроки. Рішуча відповідь в різних планах, тобто ми будемо працювати в судах, відстоювати це, ми будемо працювати через парламентські трибуни, очевидно, що будемо працювати на вулицях, очевидно, що будемо закликати людей захищати ці базові для нас питання ідентичності на вулицях.

А.Б.: Чому вони свідомо йдуть на якесь загострення?

Микола Княжицький: Вони не йдуть на загострення, вони абсолютно переконані, що вони зможуть повернути Україну знову в лоно Російської імперії й Радянського союзу, адже приклад з ганебним рішенням суду, яке стосується імен повернення Ватутіна і Московського проспекту вулицям Бандери і Шухевича не є поодинокими. Перед цим мер Харкова Кернес так само намагався повернути ім’я Жукова і скасувати перейменування на честь генерала Григоренка. Подивіться на ці особи. Що об’єднує Бандеру, Шухевича і генерала Григоренка? Бандера і Шухевич боролися спочатку з Польщею, потім з Радянською імперією різними методами, часом жорстоко. Генерал  Григоренко — радянський генерал, який був учасником Другої світової війни, який не прийняв тих основ Радянського Союзу, які були, і виступив проти них. Людина, яка була  правозахисником, координатором Української Гельсінської групи. Їх об’єднує те, що всі вони виступали за незалежну Україну.

“Не буду дивуватись, якщо завтра будуть скасовувати назви Тараса Шевченка, бо наші суди дивляться не лише на те, хто ними керує зі старої братії Януковича, яка зараз повернулася, а й на політичне керівництво”

А.Б.: І вони були антикомуністами...

М.К.: Вони були антикомуністами. В даному випадку, ми, звичайно, говоримо про російський реванш і цей російський реванш проявляється всюди. Мені дуже прикро, що такого є дуже багато. Ми “Європейська солідарність” і я, і Володя, і інші наші представники, відверто говоримо про те, що це - ганебно, але ми бачимо, як інші політики, частина з яких називає себе демократичними, мовчать, взагалі нічого не кажуть. Тож і це теж рішення не на порожньому ґрунті з’явилося. Ми ж пам’ятаємо, що новообраний президент Зеленський говорив, мовляв, у нас забагато вулиць Бандери і Шухевича. Він сказав, що в нас забагато вулиць Тараса Шевченка.  Я не буду дивуватись, якщо завтра будуть скасовувати назви Тараса Шевченка, бо наші суди дивляться не лише на те, хто ними керує зі старої братії Януковича, яка зараз повернулася, а й на політичне керівництво. Тому, мені здається, тут була б також дуже важлива позиція і президента Зеленського. 

Ми пам’ятаємо, лише після свого обрання, він, і Володимир В’ятрович це відзначив тоді і підтримав таке рішення, коли він опублікував фотографію 8 травня з ветераном УПА і з ветераном Червоної Армії, які воювали з фашизмом під час Другої світової війни. Це був правильний крок.

В.В.: Я би хотів підтримати пана Миколу в тому, що виборці мають вимагати від тих політиків, які беруть участь зараз у виборчому процесі дуже чітко визначитися щодо подій, які відбуваються зараз. Зокрема і щодо спроби перейменування Бандери і Шухевича. Тому що це, знову таки, не просто зміна якихось топонімів, ці постаті є абсолютно символічними і це перейменування...

А.Б.: Це - маркери, певні маркери...

В.В.: Ставлення до цих маркерів має українським виборцям показати, хто з політиків, які беруть участь зараз у виборах, справді, хто є українськими, а хто антиукраїнськими. Нам, напевно, не подобається, що ми на 28 році незалежності України досі вибираємо між проукраїнськими і антиукраїнськими політиками, досі є цей антиколоніальний дискурс. В нас нема дискусії про те, якою має бути Україна: більш ліберальною, більш національною, більш капіталістичною чи якісь інші речі. Досі наша дискусія зводиться до того, чи Україна мусить бути українською, чи вона перестане бути. І питання про Бандеру чи Шухевича — це є, власне, тим маркером, який вам, шановні виборці, покаже, чи цей політик бачить Україну українською чи він готовий Україну перетворювати на якийсь придаток до Росії.

“Вакарчук, що позиціонує себе, як власне, проукраїнський кандидат, зобов’язаний проявити свою позицію” 

А.Б.: Справді, а де реакція? Є частина українських політиків, які вже висловилися, зокрема і ви, але є частина, так званого, болота, яке мовчить. На що вони сподіваються? Чи це просто перефарбовані комсомольські діячі, які намагалися спекулювати, на цінностях Майдану і української незалежності?

В.В.: Мені здається, що успіх Зеленського, який зумів виграти вибори просто мовчанням, багатьом закрутив голову. Тобто, дуже багато нових політиків вважають, що відмовчатися — це виграшна стратегія, але відмовчатися у час, коли фактично починається війна проти всього українського — це абсолютно програшна стратегія. Тому що я переконаний, що українські виборці не готові будуть підтримати тих людей, які будуть відсиджуватися  в кущах у той час, коли треба захищати все українське.

А.Б.: Славко Вакарчук вам, часом, не дзвонив, не пропонував якусь там підтримку і так далі?

В.В.: Поки що, на жаль, від Славка Вакарчука я не чув ніяких ані публічних, ані приватних звернень до мене. Не бачив реакцій, які стосуються, власне, цієї проблеми, зокрема, й перейменування вулиць у місті Києві. Мені здається, що він, як людина, що позиціонує себе, як власне, проукраїнський кандидат, на якого орієнтується, зокрема, велика частина молоді, зобов’язаний проявити свою позицію в цьому питанні.

М.К.: Ще одна проблема, яку ви зараз зачепили – це те, що українці, як завжди, об’єднуються перед розстрілом, але не відчувають, коли цей розстріл настане, тож часом це об’єднання буває запізнілим. І, мені здається, що дуже важливо, аби подібні маркери  об’єднали всі проукраїнські сили, вони б зробили і мали б, і правильно було б, якби вони зробили спільну заяву. І ми якраз пропонуємо спільно від “Європейської Солідарності” зробити таку заяву і Вакарчуку, і іншим проукраїнським силам. Конкуренція поглядів має право на існування, але, коли ми говоримо про російську атаку на Україну, то тут ми маємо бути за одно.

“Розрахунок на те, що Україна буде деморалізована, а українська влада буде паралізована”

А.Б.: Розуміємо, що набирає обертів так званий парламентський виборчий процес, дострокові вибори і всі вже фактично перейнялися тим. Тож коли увага привернута цілком до інших речей, можуть робити абсолютно карколомні стрибки.

М.К.: На це і їхній розрахунок. Що, по-перше, Україна буде деморалізована, що українська влада буде паралізована, а зараз це якраз відбувається. Дочасні вибори, які я особисто вважаю, абсолютно недоречними і неправильними, такими, що суперечать Конституції, зрештою, не лише я так вважаю, а й ті судді Конституційного суду, які не підтримали рішення КС. Суд, нагадаю, визнав, що не було законних підстав у Зеленського припиняти діяльність парламенту. Отже, суди починають підлаштовуватись, на жаль. Нам вдалося провести реформу лише Верховного суду і це, я думаю, дуже великий успіх. Але ті суди, які залишилися на нижчій ланці не встигли реформуватися. Це те, що нам доведеться робити далі. Верховний суд, наприклад, скасував реєстрацію Онищенка, у час коли суд нижчої інстанції сказав, що він три роки брав участь в кінних змаганнях, це показує те, що реформа судів торкнулася, але лише її найвищої ланки, тому викликів, які стоять перед нами зараз, дуже багато. 

Статистика показує, що перші три місяці кожен президент продовжує набирати рейтинги, а потім цей рейтинг починає падати. Тому, очевидно, Зеленський хотів провести вибори на піку популярності,  для того, щоб сформувати, так би мовити, одноосібну коаліцію. Навіщо потрібна одноосібна коаліція? Президент, який говорив, що ми маємо припинити стріляти, поклав надію на ті антиукраїнські сили в Європі і на ті сили, для яких цінності та ідеали значать менше, аніж гроші, вони їм дали надію на те, що можна зараз домовитися з Росією, отримати частину територій на російських умовах, але ж насправді, віддати Україну під вплив Росії. Для того, щоб це відбулося потрібен інший склад парламенту, теперішній склад, де все ж таки була проукраїнська більшість, яку очолював патріот України Андрій Парубій, ніколи би не дозволив такого зробити. Тому їм потрібен новий парламент, який заплющить очі на те, відбудеться проросійський реванш і, європейський шлях, який українці вибрали на Майдані буде змінено знову на проросійський шлях, а парламент буде мовчати. Я запевняю, що які б не були надії і сподівання на таких людей, ми все одно не дозволимо цього зробити.

В.В.: Як людина, яка п’ять років займалася питаннями гуманітарної політики, питаннями культури та національної ідентичності, я можу сказати, що попри якісь там тертя, суперечки, які були між цими проукраїнськими силами в парламенті, питання, що стосувалися національної ідентичності, постійно збирали більшість. Саме завдяки цьому і стала можлива декомунізація, тобто — це ті питання, які об’єднують. На жаль, боюся, що у наступному парламенті такої проукраїнської більшості не буде. Треба розуміти, що наступний парламент — це парламент в якому буде Медведчук, треба розуміти, що наступний парламент - це парламент, в якому буде кілька десятків людей, які будуть працювати на Росію і через це, аби протистояти цим людям, потрібні політики, здатні захищати національні інтереси. 

Так - це можуть бути і молоді політики, але це повинні бути ті люди, які мають і досвід. Переконаний, що для багатьох молодих, які потраплять у цей парламент, сама атмосфера цієї боротьби буде просто шоком і цим однозначно будуть користатися проросійські сили. Чим вони зараз, до речі, й користаються в особі новообраного президента Зеленського. 

Я не знаю, чи в нас є підстави говорити про його антиукраїнські настрої, напевно, поки що таких підстав немає, але...

“З боку Зеленського маємо злочинну бездіяльність, яка може призвести до падіння України”

А.Б.: А це дуже зручна позиція, позиція Понтія Пілата. Якийсь там окружний суд буде приймати рішення, а медведчуківська колона буде організовувати інші процеси.

В.В.:Приймемо навіть найбільш таку сприятливу до Зеленського позицію, що він просто не розуміє, що робиться. Але цього досить для того, щоб в Україні розгортався проросійський реванш. Цього досить для того, щоб проводити такі рішення, про які ми з вами говорили і це врешті призводить до того, що з його боку маємо злочинну бездіяльність, яка може призвести до падіння України.

М.К.: Молоді політики теж бувають різними. Володимир теж молодий політик, він вперше йде...

А.Б.: …всі колись були молодими. Михайло Грушевський був молодим, Степан Бандера був молодим, Коновалець був молодим і навіть академік Патон був молодим...

М.К.: Це правда (сміється, - ред.). Але Володимир, як політик, молодий, тому що він вперше йде в парламент, і в команді, з якою ми йдемо, є дуже багато людей, які є молодими, але ж молодь буває різною. Тому що є Володя, який, будучи молодими політиком, чи молодим кандидатом в депутати, справді проводив декомунізацію і зробив для відновлення пам’яті українського народу стільки, скільки не зробив ніхто за весь попередній період, а є якийсь Дубінський, який каже, що “Слава Україні” - це фашистське гасло. Це все молоді політики, але ці молоді політики бувають різними. Треба зрозуміти, що у Володимира Путіна, він це артикулював, він це сказав, є дуже проста теза: “Ми повинні повернути Україну під вплив Російської Федерації, але ми не будемо про це говорити з тими політиками, які були на Майдані, з тими політиками, які організували оборону України під час російської агресії”. Тому дуже легкий мем, що треба їх змінити, як їх змінити, сказати, що потрібні молоді політики.

В.В.: Для мене дуже приємно було минулого тижня завітати в Київський національний університет імені Шевченка, де відбувався студентський протест проти повернення туди Портнова у якості професора… 

А.Б.: ..конституційного права

В.В.: …І дуже швидко, дуже динамічно студенти зосередилися, змобілізувалися, змусили ректора скасувати цей указ і перемогли. Це приклад того, як оця мобільність, цей майданний дух, він ще не вивітрився, він ще є в нас. І я закликаю всіх бути готовими до того, що нам знову доведеться відстоювати питання національної пам’яті, культури, зокрема і на вулиці. Тому що нагадаю, що зараз є подання в Конституційний Суд і щодо Закону про державну мову – того самого закону, за який ми боролися 27 років, того самого Закону, який став можливим, зокрема, завдяки  Миколі Княжицькому. Як людина, яка співпрацювала з громадськістю, що готувала цей законопроект, я прекрасно пам’ятаю, як важко було його просувати в парламенті.

“Якби не позиція Княжицького і Парубія, за закон про мову не проголосували би” 

А.Б.: А чому, до речі?Адже була проукраїнська більшість?! 

В.В.: Якби не позиція Княжицького, якби не позиція Парубія…  Навіть у цій проукраїнській більшості було дуже багато людей, які, знаєте, використовували ту саму тезу, яку ми чули всі 27 років, - “не на часі”, “давайте почекаємо”, “ой, президентські вибори, воно нам може зашкодити”, “ой, потім будуть парламентські вибори”. Тобто, на жаль, для українських політиків дуже властиво мислити саме тими дуже короткими виборчими циклами.

М.К.: Дуже багатьох людей переконали, що українська мова ділить народ. Ті, хто не хотів голосувати, говорили – “ну, ми так, ми за українську мову, але не треба ділити народ”. Парадокс полягає в тому, що українська мова об’єднує народ, що якраз деукраїнізація, русифікація проводилась для того, щоб цей народ ділити, знищувати. Українська мова має всіх об’єднати. Тому в законі, який ми підготували, вона має жорстко впроваджуватись з відповідальністю за порушення цього закону, але разом з демократичними процесами, з урахуванням прав національних меншин, які захищаються всюди в Європі. Але ж не можна захищати права національних меншин в Україні, де не захищені права українців. Це - абсурдно!

Тут Володя говорив про те, що нас чекають вуличні протести. Будучи реалістом, я розумію, що це дуже можливий шлях. Але все ж таки я залишаю надію на те, що наш досвід, внутрішня сила і переконання дозволять переконати інших людей, які будуть в парламенті, по-перше, співпрацювати з нами, обстоювати ті українські досягнення, які ми мали за останні п’ять років і розвивати їх. Я вірю в це, бо Закон про мову справді дуже довго обговорювали, багато було проти, але ж ми їх переконали! А скільки людей було проти перейменування Кіровограда на Кропивницький або Дніпропетровська на Дніпро! Навіть в українських політичних силах, казали, мовляв, “а люди нас не сприймуть”, “а люди звикли”, “а це не зовсім так, а давайте так”. Коли Комсомольськ перейменовували на Горішні Плавні, був шалений тиск.

В.В.: І навіть такий, здавалося б, дуже потрібний закон, як відкриття архівів КГБ, теж викликав певні суперечки і побоювання навіть проукраїнських депутатів.

М.К.: Я не виключаю того, що нас будуть провокувати, що Росія підтримуватиме і фінансуватиме ті сили, які хочуть збурення, бо росіяни хочуть хаосу. Їм вигідно, щоб було цих десятки проукраїнських партій, які знищують одна одну замість укладення домовленостей. Їм вигідно, щоб був слабкий парламент, щоб там були недосвідчені люди, які не знатимуть,  як реагувати на жорстку позицію того ж Медведчука чи Бойка, які є такими досвідченими проросійськими бійцями. Їм це вигідно. Тому, думаю, перед нами є дуже багато роботи. Але впевнений в нашій перемозі.

“Зараз відбуваються спроби запхати ногу в двері, а тоді, можливо, і ввірватися у квартиру”

А.Б.: В мене є відчуття, що, якщо рішення будуть проходити через контрольовані суди, через своїх ручних суддів, то все ускладниться. Які карколомні речі вони можуть все таки спробувати протягнути через ці суди?

В.В.: Я думаю, це буде залежати від реакції громадськості. Знову таки, те, що зараз відбувається, - це спроби. Спроби запхати ногу в двері, а тоді, можливо, і ввірватися у квартиру. Поки що, мені здається, українська громадськість показує, що не пустить бандита, який вривається в нашу квартиру. Але ми не маємо розслаблятися.

А.Б.: Закон про мову можуть вони підважити?

В.В.:Можуть підважити все. За умови, що це не викличе реакції в громадськості. Але, якщо громадськість буде готова захищати це, якщо буде достатньо політичних сил в парламенті, то, очевидно, що цього не буде.

А.Б.: Лілія Гриневич мені розповіла, що вже з’явилися люди, які почали ініціювати такі речі як переписування підручників новітньої української історії, де вони вимагають називати українсько-російську війну внутрішнім українським громадянським конфліктом!

В.В.: Рекомендую посилати, за перепрошенням, подалі тих вимагачів. В Україні є дуже чітко прописана процедура того, як формується шкільна програма, того, як відбираються тексти, які стануть текстами підручників, і жодних якихось телефонних правок в Україні не буде! Так, це було за часів Табачника. В 2010-у році саме таким чином в підручники поверталася Велика Вітчизняна війна замість Другої Світової війни, викидався Голодомор, викидалася Українська повстанська армія. Але зараз не 2010-й рік. Зараз – 2019-й рік і, очевидно, що ми цього не допустимо.

“Бережна вже намагалась скасувати Закон про мову через суд. Але президент був інший”

М.К.: Я хочу навести вам один такий приклад, про який мало хто говорив, чи мало хто помітив. Після того, як ми прийняли Закон про мову в українському парламенті, до адміністративного суду звернулася та сама Бережна і вже на сайті суду з’явилася інформація про те, що є звернення, яке має заборонити Андрію Парубію, голові Верховної Ради, підписувати цей законопроект. Але суд не наважився прийняти це рішення. Тому що добре подумав, що дії проти народу будуть кликати за собою відповідальність перед народом. Це не є дії, які можна присудити, на кшталт, забрати в когось підприємство і віддати комусь, кому воно не належить. Такі дії, звичайно, є ганебними, але вони можуть десь поки що таке чинити. Але, якщо це будуть дії, які будуть стосуватися нашої національної пам’яті, то я думаю, що навіть ті судді, які зараз намагаються це зробити, дуже швидко зрозуміють, що для них це шлях в нікуди.

А.Б.: Нещодавній приклад, як початок кримінальних справ, зокрема обшук у Бірюкова і так далі, коли певні правоохоронні структури використовуються в інструментальний спосіб, я не знаю, з якою метою – чи політичної боротьби…

В.В.:…Полякати, полякати!

А.Б: … чи, може, справді там щось є – я не знаю цього, але ми розуміємо, якщо відкриється оця скринька Пандори…

М.К.:Може бути. Але я вірю, що цього не відбудеться через те, що люди мають бути мудрішими, ніж ті представники силових органів, які намагаються сподобатися тій чи іншій владі, особливо новій владі, яка приходить. Не лише зараз порушуються ці справи. Наприклад, проти мене Віктор Медведчук подав до суду і через суд зобов’язав відкрити кримінальну справу про те, що я нібито закликав до його вбивства, чого я, очевидно, не робив…

“Люди, які зараз повернулися в Україну, боялися повертатися, коли президентом був Порошенко. Очевидно, що зараз вони відчули підтримку”

А.Б.: …у складі “злочинної групи народних депутатів”.

М.К.:У складі “злочинної групи” разом із колегами Левусом і Висоцьким. І про це написала  величезна кількість засобів масової інформації. Очевидно, слідчі органи, які це досліджували, сказали, що це все абсурд. Але він весь час звертається до судів через нашу позицію. Думаю, що небезпека для української справи є завжди, але люди вміють дивитися на те, що було зроблено і те, що ми не маємо права здати. Подивіться, як зараз, коли щось відбувається, дуже багато людей звинувачує попередню владу - “а це ви не реформували, тому воно відбувається”. Це те, про що казав Андрій Піонтковський в ефірі вашої програми - теперішня влада взагалі на це не реагує. Що всі ці люди, які зараз повернулися в Україну, боялися повертатися, коли президентом був Порошенко. Нікого з них не було. Очевидно, що вони відчули зараз підтримку. Так що думаю, що ті часи, в які ми заходимо, дійсно є непростими. Але слід розуміти, те, що ми досягли, декомунізація - це важливо, це дуже важливо, бо немає жодної недекомунізованої країни, яка б досягла успіху. Крім декомунізації, очевидно, - це українська армія, яка зупинила ворога. 

Дивіться, наші бійці, які зараз отримали наказ відходити від Станиці Луганської, яку вони брали з кров’ю, зокрема і мій колега Ігор Лапін, колишній боєць батальйону “Айдар”, народний депутат, який зараз балотується разом з нами, - його просто розривало, роздирало всього. Він пам’ятає, скільки його друзів і побратимів загинули, коли вони брали Станицю Луганську, звідки зараз відходять війська. Якщо цей відвід військ справді зупинить військові дії - буде прекрасно. Але вони не зупинилися. Росіяни продовжують нас обстрілювати, а ми відходимо. Очевидно, люди дуже болісно це сприймають. 

Те, що з українською церквою відбувалося – це визначна подія, яку українці чекали століттями. Цього можна не помічати!? Мова?! У боротьбі з корупцією ми, очевидно, не перемогли, але, вибачте, не заробляють стільки українські президенти на газі, як колись заробляли попередні президенти! Газ був головною корупційною складовою, яку ділили між собою “Газпром” і  українське керівництво – це величезні гроші! Зараз, коли Медведчук і Бойко їдуть в Росію і обіцяють громадянам дешевий газ, вони чомусь не пояснюють, якою ціною цей дешевий газ буде. Від чого ми повинні відмовитися, щоб отримати цей дешевий газ? Від прозахідного вектору, від того, щоб  скасувати безвіз, від того, щоб НАТО нас захищало,  від того, щоб ми говорили українською мовою?!  Від цього всього ми маємо відмовитися за що? За цю подачку?

А.Б.: Наостанок перепитаю, а немає побоювання, що той чи інший суддя, згідно з тією чи іншою ініціативою місцевого депутата, може відновити той чи інший пам’ятник Леніну?

В.В.: Я думаю, що до цього не дійде, бодай тому, що ленінопад почався ще задовго, більше як за півроку до ухвалення законів про декомунізацію, почався як стихійний процес, з 8 грудня 2013-о року, коли було демонтовано пам’ятник Леніну на Бессарабці. Найбільше пам’ятників Леніну, знову ж таки, ще до ухвалення закону, було демонтовано після 20 лютого 2014-о року, після розстрілу Небесної Сотні. І це теж було реакцією на те, що нас намагалися скинути назад в радянське минуле. І так само, з тих понад двох з половиною тисяч  пам’ятників Леніну й  іншим вождям, які були демонтовані, всі з них були демонтовані за участі громадськості, навіть вже тоді, як було ухвалено закон. Відповідно це не щось, що придумав В’ятрович і потрібно тільки В’ятровичу. Це те, що назрівало у країні, це те, що готові підтримувати всі українці. 

Назагал, знаєте, мені здається, що ми багато тут говоримо про реванш. Чи можливий цей реванш? Так, реванш можливий. Але він не неминучий. І чи буде реванш, чи не буде – залежить не стільки від тих, хто хоче реалізувати цей реванш, а від нашої готовності захиститися, від нашої готовності не допустити цього.

А.Б.: Готовність політичних еліт є? Тобто, наскільки я розумію, ви ж чинні політики, ви маєте розуміти настрої ваших колег з різних партій. Але, найголовніше,  чи будуть вони готові, в разі чогось, реально вийти, можливо, пожертвувати тими чи іншими своїми перспективами здобути щось, відсторонюючись від боротьби?

М.К.: Я дуже не люблю слово “політична еліта”, тому що для мене еліта – це видатні хіміки, фізики чи ті люди, які виховують своїх дітей, які потім перемагають на міжнародних конкурсах.

А.Б.: Ну, це соціологічний загалом термін. Політична еліта, тобто, - це середовище людей, які займаються політикою…

М.К.: Добре, якщо Вам так подобається цей термін, то елітою можна вважати лише тих людей, які представляють у владі інтереси громадян. І тому тут треба бути з громадянами. А в тому, що готовність громадян відстоювати здобутки є, в мене нема жодних сумнівів.