Член Ради НБУ Козюк: “Центробанк не може таргетувати економічне зростання”

Ведучий програми - Андрій Яніцький, керівник Центру журналістики Київської школи економіки.

Про Раду НБУ 

Що таке Рада Нацбанку, чим вона займається?

Рада Національного банку передбачена Конституцією України. Її завданням є розробка основних засад грошово-кредитної політики і контроль за реалізацією монетарної політики, яку здійснює правління.

Це схоже на наглядову раду у комерційних компаніях?

І так, і ні. З одного боку ми здійснюємо контроль над тим, як Нацбанк реалізує монетарну політику. Але при цьому у нас є блок, який традиційно асоціюється з корпоративним управлінням: внутрішній аудит, нагляд за системою діяльності внутрішнього контролю, затвердження кошторису, погодження суми до перерахування в державний бюджет.

Чи велику суму перераховує Національний банк до державного бюджету?

Від 38 до 68 мільярдів гривень (дані останніх трьох років).

У цьому році скільки?

68. Це за результатами 2018 року. Порядка 20 мільярдів з них - перерахунок вартості активів.

Як Нацбанк заробляє ці гроші?

Національний банк в доходній частині має отримані проценти по монетарних операціях, відповідно, в витратній частині має сплачені проценти.

НБУ позичає гроші комерційним банкам?

Так. Або комерційні банки позичають Національному банку. Краще сказати, Національний банк пропонує комерційним банкам вкласти в його інструменти, щоб визначати ціну грошей на грошовому ринку.

Йдеться про депозитні сертифікати.

Депозитні сертифікати, так.

Про таргетування інфляції 

Ви згадали про документ з доволі складною назвою “Основні засади кредитно-грошової політики”. Що це? 

У цьому документі фіксується вибір монетарного режиму. Іншими словами, яку монетарну політику, в базовому розумінні, повинен виконувати Національний банк.

Тобто там йдеться про те, що Нацбанк стежить за рівнем інфляції і намагається, щоби темпи зростання споживчих цін були помірними?

Так, можна погодитися з таким формулюванням. Більш конкретно термінологічно це називається “інфляційне таргетування”.

Таргетування від англійського слова target – ціль? І яка наша ціль?

Інфляційна ціль 5% плюс-мінус 1 пункт. З наступного року і на постійній основі. Нині ми перебуваємо в стані похилого коридору і наближаємося до цілі. Думаю, що будуть деякі відхилення цього року, але є певний оптимізм.

Чому це важливо?

Це важливо в першу чергу для заякорення інфляційних очікувань, щоб вони були стійкими, наближеними до цілі, і для того, щоб економічні агенти не реагували нервово, встановлюючи ціни на будь-які стреси, шоки, зміни кон’юнктури в економіці. Це також впливає на очікування по обмінному курсу. 

Раніше у нас був монетарний підхід інший. Раніше НБУ намагався тримати курс гривні до долара на фіксованому рівні. Чому це погано?

Національний банк навряд чи в якомусь документі оголошував, що він є прихильником політики фіксованого курсу. Але якщо подивитися на динаміку обмінного курсу, вона чітко засвідчувала, що курс був фіксований впродовж тривалого періоду. 

Так було після подій 1999-го року, потроху ми вийшли з 2000-го року на 5,05 грн за долар, потім ми пам’ятаємо події 2008-го року – 4,75, і потім знову проблема обвалу курсу до 10, ревальвація до 8, і 8,05 трималася до кінця 2013-го року, до початку 2014-го. Власне такі стрибки засвідчують, що це не просто стрибки, а прояв масштабних криз, які є наслідком такої політики.

Якщо б ми намагалися втримати курс, то знов зіткнулися б з таким черговим стрибком?

Для того, щоб підтримувати стійкий обмінний курс, як правило, потрібні три принципових речі: здатність нагромаджувати величезні обсяги валютних резервів, можливість застосовувати вищі процентні ставки, щоб захищати обмінний курс в разі відпливу капіталів, і третє – фіскальна політика має бути відносно збалансованою: в умовах фіксованого курсу здатність уряду суттєво дестабілізуюче впливати на обмінний курс значно вища. 

Наприклад, масштабні зміни в величині мінімальної заробітної плати, масштабні зміни в обсягах видатків автоматично впливають на здатність Центрального банку підтримувати фіксований курс.

Краще, щоб бюджет був профіцитний, а не дефіцитний, щоб країна заробляла більше…

Не зовсім так. Ми інтуїтивно хочемо мати профіцитний бюджет, завжди приємно бачити, що доходи перевищують витрати, але у випадку з державним бюджетом ситуація дещо не така. Тому що бюджет є макроекономічним регулятором і насправді в ідеалі профіцит краще в хороші періоди, а дефіцит в погані періоди. Але для таких країн як Україна це мало досяжна річ.

Про економічне зростання 

Повернемося ще раз до основних засад грошово-кредитної політики. Я пам’ятаю, була така ідея таргетувати, тобто націлюватися не на інфляцію, а на економічне зростання. Ну і це видається логічним. Ми ж прагнемо економічного зростання. Але я побоююся, що для досягнення такої мети  треба буде ввімкнути друкарський станок, як кажуть, що знов друкувати гривню – ми це проходили в 90-ті. Я помиляюся чи ні?

Ваші побоювання абсолютно раціональні щодо цього. Тут є декілька моментів. По-перше, і теорія макроекономічна, і практика багатьох років продемонструвала, що Центральний банк не може таргетувати економічне зростання. Це неможливе. Чому? Тому що на економічне зростання впливає значно більше факторів, ніж ті, які перебувають в зоні контролю Центрального банку. І це зовсім інша ситуація порівняно зі здатністю Центрального банку контролювати інфляцію.

Тобто надрукувати гроші – воно можливо дасть якийсь ефект для зростання економіки, але в дуже короткостроковому періоді.

В підсумку, коли очікування стають протилежними, будь-яка додаткова ін’єкція грошей автоматично результує в підвищення рівня цін і ніяке не зростання. Але це дещо спрощений підхід. Насправді проблема криється в іншому. Що тиск на Центральний банк, як правило, в умовах останніх 20-30 років став більш витончений. І слабке банківське регулювання, потурання великим банківським бізнесам, відсутність контролю за якістю кредитування – все це результує в те, що кредит починає сприйматися як більш потужний драйвер економічного зростання, ніж просто м’яка монетарна політика. 

Коли Центральний банк знімає регуляторні монетарні макроекономічні бар’єри для швидкого нарощування кредиту, бо саме це сьогодні виглядає політично більш привабливим, ніж те, що ще недавно традиційно розумілося як друкування грошей.

Тобто зміна облікової ставки Національного банку це кращий інструмент, ніж емісія гривні?

Тому що через контрольованість процентної ставки Центральний банк визначає ціну грошей для економіки в цілому.

Про “справу банкірів”

Давайте до більш актуальних питань на сьогодні. Це так звана “справа банкірів”. Ви знаєте, що Національне антикорупційне бюро оголосило підозру багатьом особам у справі про кредитування Національним банком України комерційного VАB-банка у 2014 році. І одне із звинувачень - Національний банк видав цьому банку стабілізаційний кредит. Як мав Центральний банк вчинити в ті роки? Чи правильно він зробив чи ні?

Наскільки я розумію, основний посил звинувачення це - злочинна змова між посадовцями і банкірами. Тут я хотів би розпочати взагалі з концепції кредитування останньої інстанції. Про що вона говорить? Це випадки кризових, стресових ситуацій, коли банк стикається з раптовим відпливом депозитів, йому потрібно виконувати свої зобов’язання, але в силу стресу на фінансовому ринку йому немає, де запозичити. Для того щоб зупинити паніку на ринку, центральні банки і виконують функцію кредитування останньої інстанції. Вони фактично є тими єдиними інстанціями, які можуть надати кредит.

Це схоже, як Міжнародний валютний фонд для країн, які в кризовій ситуації. Тобто для комерційних банків “міжнародним валютним фондом” є Центробанк.

Приблизно так. Але зрозуміло, що у такої політики є свої обмеження і свої критерії. От базовим критерієм, коли Центральний банк мав би продовжувати виконувати функцію кредитування останньої інстанції, є те, що такий банк, який він кредитує, має бути можливо неліквідним, але все ж таки платоспроможним у довгостроковому періоді. І тут є проблема. Це канонічний підхід. Центральний банк виконує функцію кредитування останньої інстанції щодо банку, який є неліквідний, але платоспроможний. Але криза 2008 року продемонструвала, що насправді немає імунітету від помилки. І дуже багато центральних банків, зокрема Федеральна резервна система, зіткнулися з ситуацією, коли вони вважали, що на певному етапі на початку кризи банк ще є платоспроможний; вони йому допомагали кредитуванням останньої інстанції, а через деякий час такий банк все одно банкрутував, тому що проблема виявилася набагато глибшою. Фундаментальна причина такого явища це - асиметрія інформації між кредитором в якості Центрального банку і банком, який в стресовій ситуації розраховує на підтримку.

Здається, в 2014 році Нацбанк ще не проводив навіть стрес-тестів, не дивився глибоко в проблему.

Так. Повертаючись до проблеми 2014 року, ми можемо побачити закономірність, що масштаб дестабілізуючих моментів розкручувався по спіралі. Спочатку це був стрес на події, пов’язані зі зміною влади. Далі це був стрес для економіки, пов’язаний з тим, що попередня влада лишила просто жахливий економічний спадок. Це і касовий дефіцит Нафтогазу, це і мінімум коштів на єдиному казначейському рахунку, це і виснажені резерви, це величезна дірка в платіжному балансі. І зрозуміло, що в таких умовах суттєва корекція обмінного курсу була природним явищем. Але коли ми говоримо про такий набір дисбалансів, ми не враховуємо, що за тривалий час панування відповідного режиму банківська діяльність настільки спотворилася, що вона переросла в просто комок структурних проблем, пов’язаних з накопиченням великого обсягу кредитних ризиків. І будь-який шок, як це сталося в 2014 році, просто продемонстрував, наскільки банківська система виявилася вразливою.

Це таке глибоке ґрунтовне пояснення. Але якщо говорити коротко: чи мав допомагати Національний банк VАB-банку чи ні?

Я можу сказати так, що у Національного банку були об’єктивні передумови допомагати не тільки VАB-банку, а також і іншим банкам. Що, власне кажучи, Національний банк здійснював впродовж 2014-го, 2015-го і навіть частково 2016-го років. Тому що була об’єктивна передумова: масштабний стрес в економіці і в банківській системі.

Добре, лишимо суду рішення, була змова чи ні, але з економічної точки зору, наскільки я розумію, Національний банк мав допомогти.

Основна проблема в тому, що об’єктивні економічні підстави для допомоги були, але ніхто в Центральному банку не може передбачити наперед, якими будуть подальші дії власників і топ-менеджерів банків. Вони демонструють або хочуть продемонструвати, що вони будуть законослухняними і відповідно намагаються отримати допомогу з боку Центрального банку, але що буде далі – ми цього не знаємо. Єдине, що по VАB є цифрові дані, які вказують, що все ж таки виданий кредит покривав обсяги відпливу депозитів.

Останнє питання щодо мітингів під стінами Національного банку України. Я говорив з мітингарями, і вони не можуть пояснити, проти чого вони протестують. Здається, це тиск на банківського регулятора. Чи є загроза незалежності Національного банку України?

Однозначно це є тиск, тому що ми всі прекрасно знаємо, що цей мітинг є просто однією зі складових більш масштабної атаки на Національний банк України. Тут я не розділяю Національний банк на Раду і Правління. Я зараз говорю можливо як навіть зовнішній спостерігач, експерт. І я однозначно можу констатувати, що піднялася дуже серйозна хвиля атаки на Національний банк.

А хто атакує?

Я думаю, що це той випадок, коли існують певні політичні альянси, які би хотіли бачити зовсім іншу політику і зовсім іншого регулятора, м’якого, контрольованого, беззубого і беззахисного.