З чим Путін приїде до Парижу?

Чесно кажучи, це не дуже важливо і цікаво. 5 сценаріїв - це прекрасно, але всі розуміють, що рішення по Донбасу приймаються в Москві. Тобто подача буде з того боку, і нам важливо правильно зреагувати. У цьому головна стратегія.

Після того, як росіяни серйозно вдарили два рази у серпні 2014 і лютому 2015, ми зайняли єдино можливу позицію оборони і вичікування. Чого чекали? Коли Путіну стане невигідно продовжувати війну і коли ймовірність повномасштабного вторгнення РФ на нашу землю стане мінімальною. Тим часом всі зусилля мали бути спрямовані на те, щоб цю ситуацію наблизити. На це працювала дипломатія, західні санкції, посилення армії, стабілізація політичної системи, економічний тиск на маріонеткові режими, судові позови. Ми використовували усі інструменти, які були нам доступні, і адекватні люди це розуміють.

А Росія тим часом чекала, поки ми почнемо здаватися, тобто в односторонньому порядку виконувати політичну частину Мінських домовленостей. І використовували вони свої інструменти тиску - дипломатію, посилення своїх армійських корпусів на Донбасі і на кордонах з Україною, а найголовніше - провокації, пропаганду і вплив на внутрішньополітичну ситуацію в Україні.

Зустріч в Парижі свідчить, що хтось таки дочекався.

Ну, про те, що Володимиру Зеленському треба терміново досягнути хоч якогось політичного успіху, це всім зрозуміло. І що це може бути лише сто разів задекларований "мир на Донбасі", теж очевидний факт. Тому нетерпіння української сторони є цілком зрозумілим, і настрій в Офісі напередодні зустрічі в Парижі близький до описаного російським поетом стану – "как ждет любовник молодой минуты верного свиданья".

Але для танго потрібні двоє. Тому є підстави думати, що позиція Кремля теж готова зрушити з мертвої точки.

І справді, Путіну вже треба щось вирішувати, бо світова фінансова криза на підході, всі козирі в геополітичній грі вже викинуті, а внутрішня політика загрожує серйозними проблемами. Входити в період непевності з фінансовим тягарем ДНР-ЛНР, санкціями і статусом агресора було б досить проблематично. Тому з Донбасу варто було б виходити і натомість прийти в обійми Трампа, Меркель і Макрона.

Зрештою, Донбас ніколи не був потрібен росіянам. Цей регіон з руїнами індустріального та людського потенціалу може бути використаний Росією лише в розібраному вигляді, те, що називається «на органи». І майже все корисне звідти вже взято. Суб’єктивно, думаю, Путін тішиться тихою радістю знищенням Донбасу, так само, як тішився приниженням Януковича. Тому чіплятися за Луганськ і Донецьк він точно не буде. Але є певні обставини, які не дозволяють Москві так просто вийти з гри.

Перше, це репутація Путіна. Він повинен виходити переможцем з усіх воєн і конфліктів, має всіх перехитрити, залякати і принести в дім трофеї. Інакше – "Акела промахнулся". Тим більше, коли йдеться про війну з таким «несерйозним» противником, як Україна. Програти їй Путіну не дозволить ні великодержавна Росія, ні його власне самолюбство.

Друге, це пам’ять про "русскую весну". Якщо можна просто "вийти з Донбасу", якщо можна його просто віддати "нацистам" і "бендеровцам", то вся міфологія кримського консенсусу розсипається, а московським телеведучим лишається тільки розгублено кліпати очима.

Третє, це підозра, що одразу після "закриття" теми Донбасу, автоматично "відкриється" тема Криму. Дружба із Заходом – справа непевна, і завжди можна очікувати удару в найболючіше місце. А Крим – це якраз воно.

Словом, є нюанси. Але загальний тренд вказує на те, що чекати Москва вже теж не хоче, і простір для маневру в України таки з’явився. Тепер найважливіше – це зрозуміти межі цього маневру і ймовірний план противника.

Ясно, що виходити з Донбасу Росія готова лише на її власних умовах. Як справжній чекіст, Путін прорахував, перш за все, спосіб виходу із спецоперації, і зафіксував цей маршрут у вигляді Мінських домовленостей.

Всі це розуміють, і якщо в Париж Путін приїде лише з старою піснею про невиконання Україною своїх зобов’язань, мантрою "Росія – не сторона конфлікту", то, очевидно, цей раунд має всі шанси закінчитися безрезультатно. Але по очках, за оцінками західних рефері, може виграти боксер в синьо-жовтому кутку. Бо у нього була ініціатива, він відвів війська, добровольців не жалує, пообіцяв подумати про пенсії для мешканців ОРДЛО, готовий до обміну полонених. Приз за таку перемогу буде незначний, але Володимиру Олександровичу може цього вистачити.

А от Володимиру Володимировичу буде після такого «несправедливого рішення суддів» гірко. Він може потім обурюватися на публіку, але стратегічно ситуація для нього погіршиться. Настане його черга робити поступки, але ці поступки вже будуть сприйматися як слабкість. Ну і вдатися до традиційних методів впливу на ситуацію – обстрілів, провокацій, терористичних актів – буде вже якось не з руки.

Тому, скоріш за все, якась заготовка в рукаві у російської переговорної сторони таки існує. І нам важливо зрозуміти, яка. Адже від швидкості і влучності реакції команди Зеленського залежить сьогодні ще не доля конфлікту на Донбасі, але принаймні репутація Росії. І це насправді дуже важливо. Бо це і є наш план.

А поки що варто почитати московських стратегів, яким чомусь дозволили останнім часом робити публічні заяви. От, наприклад, чергові зізнання дозволив собі відомий політичний технолог з оточення Суркова Алєксєй Чеснаков, до сфери компетенції якого належать відносини з Україною. Днями він заявив Інтерфаксу, що жодної корекції Мінських документів Росія не допустить, а президент Зеленський «або не розуміє» зміст цих домовленостей, або «хочет увильнуть». Тому треба змінювати українські закони і чітко дотримуватися послідовності – спочатку здача суверенітету, потім передача кордону.

Цікаво, що в жовтні той таки Чеснаков в інтерв’ю ТАСС також зізнався, що виконання Мінських домовленостей не дасть Україні відновити суверенітет над окупованими територіями Донбасу, і що ця «реінтеграція» буде символічною. Власне, Києву дозволять лише фінансувати ОРДЛО, а керувати там буде й надалі Москва.

Лишається питання, чому Україна має бути зацікавлена в такому варіанті «повернення Донбасу»? Завуальовано Чеснаков на це відповідає: «Зеленскому нужно решить, для него плохие законы важнее Украины или Украина важнее плохих законов". Тобто, якщо Україна не погодиться на російські умови, то її, України, не стане. Класичний шантаж і кримінальний розводняк. І якщо Путін справді приїде з цим у Париж, то, скоріш за все, рефері буде змушений зупинити бій…