live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Король і вони. Як сіамський володар з європейцями дружив


фото: gettyimages
Роман Маргарет Лендон про перебування англійської гувернантки Енн Леонвенс при дворі короля Сіама Монгкута і досі заборонений на батьківщині згаданого у ньому володаря – теперішньому Таїланді

Місцева влада вважає, що в книжці багато неправди, образливої  для пам’яті монарха та й держави в цілому. Втім, це ніяк не завадило популярності роману на Заході – за його мотивами зняті аж чотири кінострічки і мультфільм. Всі як один – про намагання якщо не цивілізувати (про “тягар білої людини” в пристойному товаристві говорити нібито вже й незручно), то хоча б “знайти спільну мову” між європейцями та тайцями - попри вороже ставлення останніх до чужинців. 

null

Обкладинка першого видання роману Маргарет Лендон

Не дивно, що у багатьох читачів і глядачів складається враження, що Леонвенс була чи не першою “людиною із Заходу”, яка потрапила до палацу сіамських володарів. Хоча ще за два століття до того ця країна була не просто відкрита для іноземців. Європейці в Сіамі вільно торгували, селилися, будували церкви, збирали мита і навіть керували урядом. Завершилося все це, щоправда, для прибульців сумно. Зрештою, саме пам’ять про перший досвід “євроінтеграції” і була однією з вагомих причин настороженості до Заходу з боку багатьох тайців, зокрема і в оточенні Монгкута.

До Монгкута найбільшим “вестернізатором” в історії Сіаму вважали короля Нарая. В симпатіях цього володаря до чужинців не було нічого дивного. Зрештою, саме за допомогою іноземних найманців він здобув владу, відібравши корону в свого дядька. І хоча серед вояків, чиїми руками був здійснений державний переворот, були і перси, і японці, головними союзниками Нарая були все ж європейці – з голландської Ост-Індської компанії, для яких підтримка амбітного претендента на трон була насамперед вигідною інвестицією.

null

Король Нарая. Фото: Wikimedia

Нарай і справді віддячив голландцям по-королівськи. Вони отримали не лише можливість вільно торгувати на теренах Сіаму, а й здобули монополію на вивіз шкіри – з правом догляду усіх інших купецьких суден лише за підозрою в контрабанді. Зрозуміло, що цим правом голландці одразу ж скористалися щоб усунути конкурентів – навіть тих, що й не думали торгувати шкірою. А потім привласнили собі ще й монополію на торгівлю цінними породами дерева – вже без всякого дозволу короля. До того ж голландці затримували й топили усі кораблі, капітани яких не мали спеціального дозволу від Ост-Індської компанії на перевезення товарів, - зокрема й сіамські.

Нахабство союзників Нараю швидко набридло. Він позбавив голландців частини їхніх привілеїв та запровадив державну монополію на продаж стратегічних товарів іноземцям. А щоб вибити, як кажуть, «клин клином», запросив до країни інших європейців – британців і французів. Ті, поквапилися відкрити у сіамській столиці Аютаї свої факторії.  У відповідь голландці взяли Сіам у блокаду. А потім розпочали проти нього й справжню війну.

Фінансова і збройна перевага була на боці європейців. Вже за рік Нарай змушений був капітулювати та підписати принизливий договір, який не лише повністю відкрив для голландців внутрішній ринок Сіаму, але й ставив під їхній контроль усю зовнішню торгівлю королівства. До того ж службовці голландської Ост-Індської компанії отримали право екстериторіальності й імунітет від судових переслідувань в Сіамі (їх могли лише видати для суду уповноваженим компанії).

Цікаво, однак, що й після укладання договору голландці продовжували захоплювати і топити сіамські кораблі. І Нарай не знайшов нічого кращого, як звернутися по допомогу до британців. В тих була власна Ост-Індська компанія – смертельний конкурент голландської тезки. Щоб заохотити британців до союзу, сіамський володар пробачив їм усі попередні борги і надав безвідсотковий товарний кредит, звільнив від сплати мит і дозволив вільну торгівлю, зокрема й тими товарами, на які за кілька років перед тим сам запровадив державну монополію.

За це Нарай просив нових союзників допомогти йому фаховими інженерами, майстрами ливарної справи і гармашами, потрібними для оборони в разі нового нападу голландців. Британці, однак, обмежилися ввічливим листом і подарунками... з кришталя. За кілька років до Аютаї, щоправда, прибув представник британської Ост-Індської компанії Річард Барнабі. Але й він з собою жаданих Нараєм фахівців не привіз. Натомість почав вербувати на сіамську службу європейських авантюристів, що вже мешкали в цій державі.

Одним з таких «шукачів щастя» був грек Константин Геракіс (грецькою його прізвище означало “сокіл”), який волів, щоб його називали на англійський лад Фалконом. Людина по-своєму талановита (він володів кількома мовами, зокрема й східними, і за свідченнями сучасників, мав справжній дар переконувати співбесідника і залучати його на свій бік) Геракіс спочатку став королівським перекладачем, а потім почав швидко пересуватися вгору по адміністративній драбині. 

null

Константин Фалкон. Фото: Wikimedia

Подейкували, що цьому сприяло викриття кмітливим толмачем корупції при королівському дворі і махінацій, до яких вдавались перські купці. Нарай звернув увагу на Фалкона. І той став спочатку співбесідником, а потім і радником короля. І хоча грек не мав ані відповідної освіти, ані досвіду будівничого, саме йому монарх доручив будівництво лінії прикордонних фортець, що як справжня стіна мала захищати Сіам від ворожого нападу з моря.

Для будівництва Фалкон постійно вимагав грошей, які “освоював” з неймовірною швидкістю. Щоб забезпечити проект ресурсами, король змушений був не лише залучати до робіт десятки тисяч селян, а й збільшити податки, чим викликав неабияке невдоволення підданих. Чи були при цьому зведені всі обіцяні фортеці – ми можемо лише здогадуватися. Кілька з них, зокрема й Бангкок, таки постали і навіть фігурували в наступних подіях. Тож не можна стверджувати, що фаворит короля вкрав геть усі виділені на проект гроші. Але значна їх кількість, безумовно, осіла саме в його кишенях. Зрештою, Фалкон перетворився на одного з найбагатших сановників королівства і збудував для себе пишні палаці в Аютаї та Лопбурі – літній столиці держави, де на нього працювали тисячі невільників. З іншого боку, будівельні підряди були не єдиним джерелом доходів урядовця.

null

Руїни палацу Фалкона в Лопбурі. Фото: Wikimedia

Не забував Геракіс і про свого благодійника Барнабі. Він домігся призначення його губернатором порту Мергуї. Який той, разом із спільниками перетворив на справжню піратську базу – розбійники з Мергуї тероризували узбережжя усієї Бенгальської затоки, включно з британськими володіннями в Індії. Але керівники Ост-Індської компанії звинуватили у нападах... Сіам. І спробували навіть захопити Мергуї – за допомоги все того ж Барнабі. Лише повстання незадоволених іноземних пануванням мешканців дозволило сіамцям відбити напад і повернути місто під владу Нарая.

Нахабство британців перетворило сіамського володаря на їхнього непримиренного ворога. Але Фалкону вдалося уникнути монаршого гніву. Більше того – з королівського радника від перетворився на керівника уряду, або ж канцлера, як визначали для себе цю посаду європейці. Геракіс переконав Нарая, що посварився з британцями, як тільки зрозумів їхні підступні наміри. І порадив королю протиставити зрадливим англійцям... французів.

Проблема, однак, полягала в тому, що французи – попри те, що й справді прагнули відкрити Сіам для себе – вимагали від короля... охреститися. А без цього - відмовлялися навіть обговорювати можливість надати допомогу. Сіамський двір був заскочений, сам король у максимально дипломатичній формі намагався пояснити, що його піддані не можуть відмовитися від буддизму, який сповідували кілька тисяч років поспіль (перебільшуючи, щоправда, свою відданість “звичаям пращурів”, бо насправді конфліктував з очільниками буддистської спільноти і навіть схилявся до індуїзму) , але французький посол був непохитним. 

Руїни Аютаї. На фото автор - Олексій Мустафін

“Негнучкість” свого представника вже почали критикувати в самому Парижі... проте в критичний момент Нарай таки вирішив піти на поступки. Ні, він не погодився прийняти християнство, але дозволив вільно його проповідувати, звільнив церкви, монастирі і ченців від податків і навіть зробив християн непідсудним звичайним сіамським судам, надавши тим самим їм імунітет, який раніше був лише у службовців голландської Ост-Індської компанії. Щоправда оприлюднення відповідних указів відклав “до кращих часів”. Натомість привілеї французький Ост-Індський компанії (тезці голландської і британської) були надані одразу – разом з монополією на торгівлю на Джанк-Цейлоні (сучасному Пхукеті) та владою над князівством Сінгора.

Очевидно, що прийняти умови потенційного союзника короля переконав Фалкон. Але сподівання Нарая отримати за це військову допомогу розвіялися, як тільки його посланці прибули до Франції. Бо там від них почали вимагати віддати під владу Людовика XIV вже згадані нами порт Мергуї та фортецю Бангкок.

Через рік біля берегів Сіаму з’явилася  французька ескадра. Делегацію, спрямовану Нараєм для перемовин, прибульці взяли в заручники. І відправили до Аютаї ультиматум – з вимогами дозволити розмістити в Бангкоці та Мергуї гарнізони "союзників". Разом з офіційним листом єзуїт Ташар привіз ще й таємний, призначений особисто Фалкону, в якому того повідомили, що за заслуги перед французькою короною Людовик XIV надав йому титул графа і найвищі державні нагороди.

Не дивно, що керівник уряду переконував Нарая погодитися на вимоги французів. Зрештою, для війни одночасно з трьома європейськими державами в Сіаму й справді не було ресурсів. Категорично проти виступив командувач елефантерії (загонів слонів) Пра Петрача. Він нагадував, яку ціну за свою довірливість до європейців заплатили інші азійські володарі, чиї держави були перетворені на колонії. Проте Нарай і більшість королівської Ради чинити опір не наважилися.

Скориставшись королівською згодою, французи не лише окупували Бангкок, а й домоглися виведення з нього майже всіх сіамських вояків. Мергуї взагалі був переданий їм у повну власність. До того ж сіамці взяли на себе зобов’язання зміцнювати своїми силами укріплення обох міст і забезпечення гарнізонів провіантом. Французька Ост-Індська компанія отримала нові привілеї, зокрема звільнення від усіх мит та догляду кораблів. 

На ключові державні посади за наполяганням Фалкона призначали іноземців, а єзуїта Ташара Нарай погодився зробити своїм послом при дворі Людовика XIV з правом підписувати договори від свого імені. З керівником уряду була укладена ще й окрема «конвенція», за якою авантюристу відраховували десяту частину доходів, які французька скарбниця мала отримати в Сіамі. Втім, Фалкон не чекав остаточної колонізації держави і почав витрачати гроші сіамської скарбниці на власні потреби та подарунки європейським друзям. Податки і побори швидко зростали. І чим нахабніше поводили себе окупанти та їхні спільники – тим більшим ставало загальне невдоволення.

Обурені тайські аристократи зверталися до Нарая, намагаючись переконати його змінити згубну політику. Але той вже не слухав нікого, окрім улесливого «прем’єра», який відверто шантажував короля тим, що без французьких солдат і грошей він залишиться один на один з обуреним народом. І цим неодмінно скористаються голландці та британці. Нарай був настільки наляканий примарою зради та розповідями про підступи ворогів, що зрештою наказав віддавати на поталу тиграм кожного, хто скаржитиметься на Фалкона. “Той хто володіє королем – володіє усім королівством”, -  нібито сказав тоді хвалькуватий авантюрист.

Зрозумівши, що короля не переконати, знать наважилася на відкритий виступ проти володаря. На чолі руху, який згодом отримав назву “революції 1688 року”, став вже згаданий Пра Петрача. Повстанців одразу підтримало керівництво буддійської спільноти, а головне – якнайширші маси тайського населення.  Фалкон намагався покликати на підтримку французів, але в столиці їх чекав справді пекельний прийом розлюченого натовпу. І командувач наказав воякам якнайшвидше повернутися до Бангкока. Це був момент перелому. Повстанці зайняли королівський палац, замкнули Нарая в його спальні і оголосили народу, що король захворів і відмовився від влади на користь Петрачі, який був його двоюрідним братом.

Прямого спадкоємця престолу, принца Монпіта, революціонери стратили одразу. Фалкона виманили до палацу і заарештували. Петрача сподівався використати його під час перемовин з французами. Але ті не виявили жодної зацікавленості у звільненні колись всесильного урядовця. Не зізнався Фалкон і в тому, де сховав награбовані скарби. Зрозумівши, що користі від бранця вже ніякої, Петрача наказав відрубати йому голову, четвертувати та згодувати труп собакам. Через шість днів помер Нарай – цілком можливо, що йому просто «допомогли» піти з життя.

Французи забарикадувалися в Бангкоці і кілька місяців тримали облогу. Але врешті-решт змушені були капітулювати. Та залишити Сіам. Який під владою нового володаря вже не намагався заводити дружбу ні з ким з європейців. На кілька століть він просто «закрився» для зовнішнього світу – так само як це зробили Японія та Китай. І лише з початком індустріальної ери цю політику наважився переглянути король Монгкут. Той самий, який запросив до Бангкока Енн Леонвенс.

Все по темі

новини партнерів

26 листопада, 2020 четвер

26 листопада, 2020 четвер

25 листопада, 2020 середа

Відео

Введіть слово, щоб почати