Обдарований Словом, Піснею, Малярським хистом, Силою і Любов'ю. Що у кожному з нас є від Шевченка?

Життєвий шлях народного генія - короткий лише за кількістю років 

Дивно, як в одній людині може поєднуватися величезна кількість іпостасей. Його таланти - воістину незмірні, а короткий життєвий шлях - короткий лише за кількістю років, але дуже довгий, коли його міряти його діями і вчинками. Він не вписувався в рамки свого часу, тому що завше ішов попереду його. Не мав страху і не запобігав перед авторитетами, не плазував, не просив. Його сила волі, наполегливість, вміння бачити світ під власним кутом зору, помножені на талант і працелюбність, явили світові в його особі:

• поета, прозаїка, перекладача, публіциста;
• живописця, скульптора, художника, майстра офорту і  графіки, фотографа, маляра, ілюстратора;
• актора, співака, режисера, драматурга, театрального критика;
• мандрівника, винахідника, археолога;
• філософа, просвітянина, історика.

Україна на долоні

Вся Україна на долоні - це його твори, це правда і відвертість, це така сила, яка підіймала дух, загартовувала, відроджувала українців, причому у всі часи, у будь-які періоди життя його народу.  

Його письменницький спадок  багатогранний і глибокий:  поезії, поеми, прозові твори і твори драматичні. А починав свою творчість із балад. В 1837 року Т. Шевченко написав першу баладу "Причинна". У перше видання "Кобзаря" (1840) увійшла одна з найкращих Шевченкових балад "Тополя". Пізніше були створені "Утоплена", "Лілея", "Русалка". Казковий світ, який малює у них автор, - насправді світ болючої реальності. 

У 1840 р. вийшла  тоненька книжечка під назвою "Кобзар", а з нею прийшло і визнання поетичного таланту Шевченка.  Вихід першого "Кобзаря" став епохальним явищем і таким буде у всі часи.

За життя поета, незважаючи на цензурні утиски, побачила світ майже третина його поезій. Так, "Кобзар" вийшов тричі (останній раз двома мовами). Крім того, видавалися "Катерина", "Гайдамаки", "Гамалія", "Наймичка", "Тополя", "Тарасова ніч", "Псалми Давидові", "Іван Підкова". 

"Я на сторожі коло їх поставлю слово" 

"А й справді, - каже Марія Беднарчук, засновниця спільнот  "Пишемо грамотно українською мовою", "Українське Слово", "Оберіг нації", філологиня, фольклористка. -  Шевченкове слово супроводжує нас з дитинства.

Ось як проектує берегиня Шевченкового слова Марія Беднарчук творчість Шевченка  на нас, його дітей, бо він так нас називав:

"Настає весна -  і відразу ж згадується: "встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила..."; зустрічаємо схід сонця - і бачимо, як "світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає"; милуємося плакучою вербою над ставом - і знову спадає на гадку Шевченкове: " ...а  над самою водою верба похилилась", задивимося на небо, а там "за сонцем хмаронька пливе" - " і все то те, вся країна повита красою, зеленіє, вмивається дрібною росою".

...Так оспівати красу рідної землі до Шевченка , та й після нього, не вдавалося нікому. Чуття слова надзвичайне, що й не дивно: Господь обдарував його найпрекраснішими талантами  - Словом, Піснею, Малярським хистом. Поет підняв народну мову до висот, до самого неба; вона заграла в нього усіма веселковими барвами ("як у Дніпрі веселочка воду позичає"); забриніла чистою джерельною цілющою водою ("тече вода понад яром, яром на долину");  засміялась-заплакала барвінковою блакиттю ("барвінок цвів і зеленів, слався, розстилався"; "шкода того барвіночка й недосвіта шкода"), полинула понад світом гучною руною-луною ("руна гуляє, Божа мова", "пішла луна гаєм"); защебетала солов'їно ("защебече соловейко в лузі на калині"); зацвіла червоною калиною
("зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина дитина"). 

Десять років солдатської каторги і неволі, далеко від рідного краю, далеко від рідного Слова - як було Поетові їх перестраждати-пережити! Звертався до Бога, до неба, до зірок:

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

Поет-пророк, поет-бунтівник, поет-філософ, який запитував: "Чи буде правда меж людьми?" і хотів вірити, що
"Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить".

"Вірмо ж і ми , бережімо його заповіти, бережімо цей найцінніший, найдорожчий скарб - рідну Мову, рідне Слово, бо ж для нього і задля нього жив, боровся, любив і страждав Поет", - закликає, показує власним прикладом Марія Беднарчук. У спільнотах, присвячених Слову, в яких вона - натхненниця, сьогодні Шевченко - на відстані витягнутої руки.

Наш Рембранд

Едуард Межул, живописець, графік і педагог, керівник арт-студії, розповідає, що його студійці дуже легко сприймають мистецькі твори Шевченка і охоче творять за його мотивами: "Його поетичні рядки та малюнки дуже сучасні. Студійці із задоволеням роблять копії малюнків та легко вчать вірші".

Художник каже, що Шевченко - наш український Рембрандт. Малюнки супроводжували його все життя, і становлення його як художника відбулося ще раніше, як поета.  "Наш Кобзар мав великі успіхи в графіці, за що отримав срібну медаль у Петербурзькій академії. Як живописець наслідував Карла Брюллова, був його точним  послідовником. Як графік  і рисувальник він - геніальний. Йому вдавалося 3-4 тонами передати життя в рисунку.  Я щороку даю студійцям рисувати на тему шевченкіани і переконуюся, що в чорно-білому або кольорах сепії або умбри (коричневих-земляних) Тарас був маестро!".

У студії творять за мотивами Шевченка

Ми відзначаємо народження людини, яку знає і любить світ і яка любила нас, свій народ, і зробила все можливе для того, щоб ми утвердилися як велика сильна нація. Кріпак і академік, людина з надлюдськими обдаруваннями і надлюдською силою, яку він витратив винятково на свій народ, так і не створивши власної родини. Його родиною були ми всі, його діти, нащадки, спадкоємці. Із усіх звичних, багато разів почутих фраз, ця - найправдивіша.