Бачення українсько-польських відносин на сьогодення і майбутнє

Виступ Миколи Княжицького на конференції "Польсько-Українська історія і її сучасна інтерпретація", організованій Центром діалогу ім. Юліуша Мєрошевського та Українським Вільним Університетом (Мюнхен) за сприяння та підтримки Генерального Консульства Польщі в Мюнхені.

Які реальні перспективи збереження міцних польсько-українських відносин після війни? Як зберегти їх міцними?

Насамперед хочу подякувати Польщі: мільйонам поляків, президенту і уряду, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям, церквам і всім, хто надав таку необхідну підтримку Україні і українцям. Польща полонила серця українців і здивувала світ, а її рішуча позиція стала неприємним сюрпризом для Росії та її способу ведення війни.

Всі опитування громадської думки в Україні свідчать, що Польща і поляки посідають перше місце у списку дружніх до українців країн і народів. Президент Анджей Дуда ділить з президентом США Джо Байденом перше місце у переліку світових лідерів, які найбільше допомагають Україні.

Польща здивувала демократичні народи, бо ніхто не очікував такої солідарності, а картини з українсько-польського кордону, з польських міст і сіл надихнули інші країни та народи, об’єднавши світ спільними цінностями. Потребою протистояти авторитаризму, людиноненависницькій ідеології та геноцидним цілям імперської Росії.

Без сумніву, однією з цілей агресії Москви проти моєї країни була дестабілізація Європейського Союзу через наплив мільйонів українських біженців. Упевнений, що саме солідарність поляків і Польщі, інших народів і держав вільного світу зруйнували такий сценарій Кремля. Ця солідарність і надалі залишатиметься ключовим чинником нашої перемоги у війні, на рівні з героїзмом Збройних Сил України і всього українського народу. 

На перерахованих чинниках ґрунтується моя переконаність у реальності перспектив збереження міцних українсько-польських відносин. Будь-які політичні візії, програми й проєкти мають ґрунтуватися на солідній громадській основі. Без цього все, про що говоритимемо й декларуватимемо, дорівнюватиме будівництву замків на піску.  

Головне, що польсько-українська співпраця, солідарність і розуміння спільності нашої долі та майбутнього стало досвідом молодому поколінню. Старша й середня ґенерації знають і розуміють, що імперська Росія - це екзистенційна загроза Україні та Польщі. Для молодих українців і поляків - це щось нове, яке потрібно переосмислити, щоб набутий досвід став формотворчим для національної і суспільної ідентичності, а також способу мислення про політику власної держави та всієї спільноти демократичних країн світу.  

При цьому наголошу, що загроза і пов’язаний з нею страх є недостатніми для забезпечення тривалості наших добросусідських відносин. У нас є, насамперед, позитивні цілі - забезпечення членства України в НАТО та Європейському Союзі, відстоювання європейських і національних цінностей та інтересів. У цьому зв’язку створюються широкі умови для тісної політичної, економічної кооперації, зміцнення двосторонніх урядових і недержавних інституцій.  

Що може порушити чи навіть переломити поточну позитивну тенденцію у відносинах?

Головний елемент ризиків - це політика. Зокрема, "втома від війни" в Польщі й на цьому фоні зростання підтримки антиукраїнських сил. Перші симптоми цього явища вже бачимо, хоч поки що вони маргінальні й не впливають на державну політику. Представники польської влади прекрасно це усвідомлюють, моніторять перебіг процесів і намагаються нейтралізувати саму загрозу.  

Ситуація в Україні інша, бо нам немає куди відступати. Єдина доступна і розумна опція національної політики - це приєднання до євроатлантичної та європейської безпекової, політичної та економічної спільнот.

Другий чинник ризику - це інтереси польської економіки, зокрема фермерів, і намагання вирішувати їх із шкодою для української економіки та нашого членства в ЄС. Ми з розумінням поставилися до необхідності вирішення цінової кризи в польському агропромисловому секторі. Даю собі звіт, що виборча кампанія диктує свої правила. Однак треба усвідомлювати, що українці воюють за своє життя та існування власної держави. Всі проблеми, що цю боротьбу послаблюють, завдаючи великої шкоду нашим зусиллям, треба розв’язувати саме з таким розумінням.

Я вдячний міністру сільського господарства, який під час виступу в сеймі (середа, 9 травня) розвіяв фейки про начебто катастрофічний вплив імпорту з України на ситуацію польського сільського господарства. Однак осад від кампанії залякування поляків зерном з України, яке їх начебто отруює, залишився.

Про це нам потрібно говорити відкрито й чесно, бо перед нами важкі переговори про умови, на яких український агросектор буде інтегруватися до спільного ринку агропродукції ЄС. Опозиційна Польська селянська партія в Європарламенті проголосувала проти продовження безмитного режиму для українського продовольства.  Її представники відкрито декларують, що зі вступом України до ЄС не потрібно спішити, бо це суперечить інтересам польських фермерів та сільськогосподарських виробників. І так говорять не лише лідери цієї партії.  

Третій чинник тривоги - це потенційне зростання несприйняття України та українців у польському суспільстві. Ми всі побоювалися, що після хвилі безпрецедентної допомоги з минулого року прийде спад симпатії до українців, бо це природній процес. Можемо констатувати, що цього не сталося в масштабах, які ми могли б сприймати як загрозливі. Втім, це не означає, що напруга у стосунках не зможе виникнути.

І тому маємо протидіяти будь-яким спробам кампаній, особливо в соціальних мережах, у тому числі спеціально розгорнутих російським ворогом, мета яких - посварити наші народи й тим самим спрацювати на Росію. Нас не має заспокоювати те, що значна частина цих кампаній - це продукт російських спецслужб. Все, що нас послаблює, автоматично працює на ворога.  

Чи є такими факторами питання минулого та ідентичності, чи переважатиме безпека?

Не думаю, що така постановка питання - з одного боку минуле та ідентичність, а з другого  безпека - правильна. Бо коли не осягнути минулого, тоді воно повертається великою проблемою, у тому числі і у сфері безпеки.

Ми також на довгу перспективу не повинні забувати про використання минулого Російською Федерацією, як пропагандистської підстави для агресії проти України. Так само ми не повинні забувати про використання історії Росією проти Польщі, свіжий приклад чого - це маячня Дмітрія Медвєдєва про Варшавське князівство чи Польське Королівство в складі Російської імперії.      

У спільному українсько-польському минулому є великий набір як позитивних подій, явищ і прізвищ, так і негативних. Вони зберігають потенціал впливу на майбутнє наших країн. У тому числі і великий деструктивний потенціал, у чому ми пересвідчилися в другій декаді поточного століття.

Потрібно констатувати, що наші держави відійшли від моделі примирення, до якої нас заохочував папа Іван Павло ІІ. Останнім часом її пригадали президент Анджей Дуда, глава Конференції єпископату Католицької церкви в Польщі архієпископ Станіслав Ґондецький та глава Української греко-католицької церкви патріарх Святослав Шевчук.

Будемо сподіватися, що під час відзначення 80-ї річниці Волинської трагедії ми почуємо слова спільної підтримки цієї моделі від президентів наших держав.  

Разом з тим ми повинні використати спадщину Польсько-Литовської Речі Посполитої -  держави, яку наші народи спільно будували впродовж кількох століть. Ми маємо продовжувати традицію перемоги у Варшавській битві 1920 р., під час якої пліч-о-пліч з Військом польським боролися дивізії Армії Української Народної Республіки.

Ми маємо пам’ятати традицію польської демократичної опозиції другої половини ХХ ст., українського дисидентського руху, руху Солідарність і Народного руху України, Помаранчевої революції та Революції гідності.    

Яку роль, позитивну чи негативну, може відіграти Захід – Німеччина, Франція, США – у формуванні цих відносин?

Однозначно позитивну, бо лідерство США під час формування міжнародної коаліції на підтримку України допомогло вистояти нашій державі у найважчий час агресії і відкрити нову сторінку розвитку українсько-польський відносин. Без цього нам було б безмежно складніше. Хоча, звісно, це не американці організували безпрецедентну допомогу українським біженцям у Польщі. Американці висловили своє захоплення!

Щиро сподіваємося, що ця допомога не послабне аж до остаточної перемоги - відновлення територіальної цілісності України в кордонах 1991 р. Незважаючи на результати президентських виборів у США в листопаді наступного року.

Після 24 лютого 2022 р. Німеччина і Франція заявили про помилки, яких припустилися у політиці щодо Росії. Зробили це пізно, лише після серії "заохочень" зі сторони, зокрема від наших держав і лідерів. Проте визнали помилки.

Німеччина повністю відмовилася від російського газу й нафти, що здавалося недосяжною метою. Обидві держави надають значну військову, гуманітарну й фінансову допомогу Україні. На загал лояльно підтримують США в реалізації жорсткої політики щодо Росії та персонально Путіна.  

Сьогодні я не бачу елементів негативного впливу названих трьох держав на розвиток українсько-польських відносин. Навпаки, Вашингтон намагається заохочувати якомога тіснішу співпрацю між нашими державами.

Негативний вплив може з’явитися у разі, коли США, Німеччина або ж Франція почали б просувати "мирні плани", що суперечитимуть базовим інтересам України: її незалежності, територіальній цілісності, членству в НАТО та ЄС.      

Чи можуть Польща та Україна разом чи в коаліції з країнами Центральної та Східної Європи кинути виклик традиційному домінуванню Західної Європи та змінити баланс сил на континенті?

У безпековій і військовій сферах російсько-українська війна вже змістила центр Європи із заходу на схід, а конкретно до Польщі. Президент Байден двічі відвідав Польщу й жодного разу Німеччину. Польща стала справжнім хабом всебічної допомоги Україні, дієвим тилом нашого фронту.

У силу прямої та очевидної загрози, якою для НАТО та ЄС стала російська війна проти України, вже зросла і далі зростатиме значення східного флангу Північноатлантичного альянсу для безпеки всієї євроатлантичної спільноти та демократичних країн світу.

Йдеться не лише про протистояння Росії в її війні з Україною та агресивні наміри Москви стосовно держав Центрально-Східної та Північної Європи, Чорноморського регіону. Новим викликом стає проблема амбіцій Росії і Китаю щодо морського Північного шляху, що відкривається в Арктиці.

Українська та польська армії вже стали найсильнішими у нашому регіоні, а незабаром мають усі шанси стати найсильнішими сухопутними та військово-повітряними силами в Європі. Членство України в Євросоюзі у природній спосіб змінить розклад сил і потенціалу держав у ЄС. Це відбудеться не одразу, бо нашій країні потрібний буде час для відбудови з руйнувань - в широкому значенні цього слова, - які принесла російська війна на знищення Української держави та геноциду української нації. Але я абсолютно переконаний, що ми впораємося і з цим завданням.