Чи правильно ми боремося?

«Доборолась Україна. До самого краю.
Гірше ляха свої діти. Її розпинають»...

Одні діти України до без кінця борються з корупцією, як Дон Кіхот з вітряками, бо не знають, що корупція – це негативне суспільне явище, отже, до нього безпосередньо причетна більшість суспільства і тому з такими явищами боротьба буде настільки ж ефективна, як і бій меншості проти більшості. Саме тому боротьба з негативними суспільними явищами, як і з бур’янами, – безкінечна. Такі явища, якщо бажають подолати, то слід, як і з бур’янами, не косити, а викорінювати, виривати з коренем, з якого те явище народилося і живиться, а живлячись, квітне буйним квітом, поширюється та завжди здатне відродитися.

Коренями негативних суспільних явищ, як відомо, є певні умови в яких відбувається суспільне життя. Так, наприклад, для корупції в Україні такими умовами є приватна власність та бюрократична система державного правління імені Сталіна, яку держава успадкувала від СРСР та зберегла у майже незмінному вигляді і по цей день. Відомо, що викоріненням приватної власності є її заміна на суспільну власність, а викоріненням бюрократичної системи державного правління є заміна її на систему демократичного державного правління. Остання заміна  відбудеться в Україні з наданням чинності:

- закону про референдум;
- закону про форматування ЦВК шляхом обрання облрадами та радою АР Крим по два її члена (один від партій коаліції, а інший від опозиційних партій ВРУ) і формування інших комісій самою ЦВК шляхом найму з числа бажаючих позапартійних;
- закону про вибори, в якому втілена гібридна виборча система;
- закону про відкликання депутата в будь-який час його виборцями;
- закону про обрання кожні п'ять років всіх суддів народом;
- закону про відкликання судді в будь-який час його виборцями;
- законам про обрання народом кожні п'ять років керівництва міліції, освіти та охорони здоров'я від райвідділу до міністра;
- законам про відкликання у будь-який час обраних керівників міліції, освіти та охорони здоров'я їх виборцями;
- закону про скасування всіх існуючих та заборону введення нових посадових пільг і привілеїв.
- закону, який визначає для всіх податків наступний порядок: податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги, але збирач податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування фінансових коштів податковому органу більш наближеному до центральної податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х - число, визначене законом; 

Серед перелічених законів не видно улюбленої забавки бюрократів, використовуючи яку, вони імітують бурхливу діяльність: мова йде про створення нових бюрократичних годівниць – бюро по боротьбі з корупцією, комітет по боротьбі з корупцією в бюро по боротьбі з корупцією, … Але і викорінення корупції не передбачає таку суспільно безглузду діяльність, як боротьба з корупцією.

Інші діти України до нестями несамовито борються за проведення безмежної і всеосяжної люстрації, хоча не мають щонайменшої уяви про те, що таке люстрація та коли і як її слід застосовувати. І на чортину матір суспільству потрібна та люстрація, якщо проведення тільки її самої не змінить добробут переважної більшості громадян? Заміна людей без зміни умов їх діяльності не веде до бажаних сталих наслідків суспільних перетворень. Тому "в залежності від мети проведення суспільних перетворень маємо три відповідні шляхи її досягнення:

- з метою імітації бурхливої діяльності, застосовуємо люстрацію;
- з метою повільних незворотних змін, застосовуємо заміну умов діяльності посадовців;
- з метою швидко покінчити з наявною та досягти сталого стану нової практики здійснення службових повноважень, застосовуємо одночасно люстрацію і заміну умов діяльності посадовців". 

Ще інші діти України не менш несамовито борються за проведення децентралізації, об’єднання громад, відродження районних у місті рад та «створення територіальних громад». Оскільки територіальна громада – це мешканці певної території, то що намагаються створювати ці творці: мешканців чи території, чи те і інше одночасно? Застосування цими творцями безглуздого набору слів («створення територіальних громад») говорить про те, що створюватимуть вони виключно нові бюрократичні годівниці під себе коханих!

Очевидно, правильно, що районі у місті ради слід повертати не депутатам, а мешканцям районів і при цьому обов'язково перетворити міську раду в раду представників районних рад, яких обирають депутати районних рад з власного складу. Це правильно тому, що наближає владу до її витоку, до народу та здешевлює утримання можновладців без втрати керованості містами.

Не правильно, бо не відповідає дійсності, казати про місцеве самоврядування в Україні, що його, "к сожалению, не было и нет", бо місцеві ради є представницькими органами місцевих громад, органами місцевого самоврядування. Правильно казати про недостатню ефективність і про неповноту місцевого самоврядування в Україні. Одним з правильних напрямків підвищення ефективності і повноти місцевого самоврядування в Україні є об’єднання громад. Але об'єднання безправних не породжує нових прав для тих хто об'єднався. Тому поряд з концентрацією місцевої влади та мешкання громадян повинна відбуватися децентралізація владних повноважень, аж до передачі владних повноважень депутатів і чиновників народу так, як про це було сказано в пропозиціях по викоріненню корупції. Це з одного боку, а з іншого боку децентралізація влади – передача владних повноважень місцевим органам влади від центральних органів влади не матиме ніякого позитиву для переважної більшості громадян, якщо одночасно не здійснити демократизацію - передачу народу частини владних повноважень депутатів і чиновників, оскільки в протилежному випадку децентралізація влади і об’єднання громад залишать купу місцевих князьків непідконтрольними місцевим громадам і одночасно послаблять контроль центральних можновладців над місцевими.

Таким чином, наведених прикладів достатньо, аби побачити те, що боротьба в Україні часто і густо ведеться не там де слід та ще і в не в потрібний час, в час війни. Чому так відбувається?

Частенько доводиться читати й чути, що причиною цього є мала активність громадян у вирішенні суспільних питань та якийсь не такий їх менталітет. Але у поганого політика завжди народ не такий, не активний, не здатний на протест, ... А з якого приводу народ має проявляти активність? Безпредметна активність, то –  метушня. Чи може предметом активності народу бути боротьба за певний розвиток країни? Може. Але народу ще навіть не запропонована програма такого розвитку. То якої активності від народу можна очікувати? Коли у 2004-2005 і у 2013-2014 був тільки натяк на таку програму, то народ без будь-чиїх понукань проявляв активність. Тож не витрачайте даремно сил на понукання народу, а, якщо спроможні, то створюйте дієві програми розвитку країни, виконання яких веде до покращання життя більшості громадян. Пропагуйте ті програми, агітуйте за їх втілення і ви матимете таку активність того самого народу, який ви сьогодні безпідставно звинувачуєте у пасивності, яку ви навіть і уявити не здатні.

Традиційно – організацією суспільної боротьби (боротьби більшості суспільства проти спротиву меншості позитивним для більшості перетворенням) займаються політичні партії. На жаль в Україні вони настільки незрілі, що виявилися неспроможними створити повноцінну програму суспільного розвитку, пропагувати її та агітувати за її втілення. Тому і маємо те, що маємо. Аби мати достатні підстави для виходу України на шлях до свободи, заможності та впевненості у завтрашньому дні переважної більшості її громадян необхідно політичним партіям проявити політичну зрілість, створивши програму розвитку країни, в основу якої покладено перелік законів, наведений в якості заходів викорінення корупції. А громадянам слід припинити приймати участь у виборах депутатів, як у конкурсі «Краща людина» і почати голосувати за кандидатів тільки тих партій, які запропонували повноцінні виборчі програми, програми розвитку суспільства. Не виконавши зазначені вимоги, про гарне життя не варто навіть мріяти …