Коротке есе про зло

Найбільшою нашою проблемою є відсутність механізмів, за яких кожен пересічний громадянин міг би без застережень та остраху поцікавитися, на що і куди йдуть заплачені ним податки

Зміст

Я цілком певен, що допоки громада перейматиметься власною безпекою, спокоєм і здоров'ям своїх дітей, допоки вона не збайдужіє серед тотального злочинного розбою і не почне ховатися за сімома замками або ж емігрувати з цієї країни, найвищі чини державних структур також не спатимуть спокійно.

Наша біда не у тому, що владу в державі осідлали не вельми делікатні і геть не лояльні до її законів особи, хоча уже цей факт мав би змусити загал поміркувати над вислідами власних вчинків. Найбільшою нашою проблемою є відсутність механізмів, за яких кожен пересічний громадянин міг би без застережень та остраху поцікавитися, на що і куди йдуть заплачені ним податки. І отримати при цьому втямливу відповідь.

Якщо я найму собі майстра для ремонту квартири, а він почне пиячити чи красти придбані для цієї справи матеріали, то, будьте певні, довго він не розкошуватиме безкарно. То чому тішаться вседозволеністю і бездіяльністю люди, найняті суспільством для захисту спільних інтересів, безпеки і добробуту? Чому їм можна брехати, а пересічний журналіст, перекрутивши, не дай Боже, прізвище двірника, ризикує відповісти "по повній"? Чому їм, охоронцям закону, властиво щодня порушувати цей закон, зокрема ті його акти, які гарантують мешканцям повний і безперешкодний доступ до правдивої інформації?

Я знаю наперед, що почую у відповідь на ці запитання. Мені розкажуть про незадовільне бюджетне фінансування, про те, що для міліцейцських авт бракує пального, що підопічні кінологів замість м'яса споживають кашу, і ще всяку-всячину негараздів. Але, даруйте, якщо ви такі злидні, то звідки круті "тачки", хмародери-особняки і життєрадісні обличчя навіть не вищих, а таких собі середнячків з когорти міліціянтів, прокурорів? Невже ви вирощуєте бульбу у вільний від роботи час, а відтак продаєте її на Краківському?

Чому для поодиноких злочинців, яких вам вдається спіймати і довести до суду, встановлено цілком визначену таксу за один недоданий рік неволі? І хто встановив її, цю суму?

Я громаджу ці запитання, оскільки всі потребують відповідей на них. Не тільки родини загиблих, скалічених, пограбованих. Не тільки підприємець, який виходячи з дому, не знає, чи повернеться сюди увечері. Їх, як не дивно, чекає і наймолодший міліцейський патрульний, бідою якого спекулюють генерали; їх чекає і дрібний злодюжка, замислюючись над несправедливим: "Чому у клітці я, а ті, хто краде мільйонами і убиває, – на волі?".

Їх, відповідей, чекає весь народ. Той, з яким ви були на Майдані.

Ви сприйняли це, як черговий парад, чи, може, вчасно перебрели на бік очевидного переможця, аби згодом повернутися до звичної практики? Ви пишаєтеся тим, що через вашу високу свідомість у столиці два роки тому не пролилася кров. А чи міркували ви, скільки її пролито у брамах, під'їздах на темних вулицях і серед білого дня? Про кров на Донбасі вже й не згадуватиму, про неї щодня – новинні стрічки.

"Політичний порядок – це алхімія зла, ліквідація, яка ніколи не стає повною, одного зла іншим", – зауважує П'єр Манан в "Інтелектуальній історії лібералізму". Якщо так є насправді, то Україна – яскрава ілюстрація для цього умовисновку. Бо кожна нова урядова команда, "ліквідовуючи зло" попередньої, вдається до чергових несправедливостей і наруг над законом. Інструментами кожної наступної реінкарнації зла є, зазвичай, одні і ті ж люди, – міняють, зазвичай, лише провідників, рядові ж виконавці несуть на собі хрест неправедних наказів. Розраховувати на принциповість, власну думку чи позицію "стрілочників" за умови флюгерства начальників навряд чи доводиться.

Скільки ще виборів маємо пережити, аби нас не будили постріли?

Ігор Гулик, журналіст, редактор видання "Львівська газета"

2024, понедiлок

25 листопада