Америка і отруйний Гаспид

Хуана Інес де ла Крус. Театр. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. – 232 с. …

За всієї поваги, ваги, цінності та цікавості доробку Фріди Кало, чия популярність переживає сьогодні чергове відродження, не слід забувати про її славних попередниць. Твори, представлені у цій ошатній збірці, належать до періоду

Золотої доби у світовій літературі, а їх авторка – красуня, інтелектуалка і письменниця Хуана Інес де ла Крус – до сузір’я найяскравіших світил пізнього Бароко. Власне, це й була зірка свого часу – найосвіченіша жінка доби, черниця, фрейліна при королівському дворі, так би мовити, штатна авторка вельможного світу, якій замовляли гімни, панегірики, балади та оди.

Здавалося, релігійна драматургія з її доробку мала б нести риси завойовницької політики, якою славилася культура Нової Іспанії (Мексики), що визнавала лише позицію конкістадорів у житті, літературі та мистецтві.

Утім, не слід забувати, що до приходу завойовників театральна культура в ацтеків була, тож в історико-літературному контексті творчість “сестри Хуани” цінна ще й тим, що у своїх п’єсах вона використовує місцевий колорит, демонструючи обізнаність з фольклором.

Що ж до “професійного” моменту, то тут “Мексиканська муза” так само модернізує стагнаційну католицьку доктрину, поєднуючи її у своїх творах з фольклорно-містичним доробком ацтеків.

Таким чином, європейська традиція набувала нового звучання, сполучуючись з екзотикою Нового Світу. Мабуть, найяскравішим, зразковим твором у цій збірці можна назвати “Божественного Нарциса” - “світську” історію античного персонажа, що загинув через любов до себе, і яка прочитується, як історія Христа, що заради людей пожертвував власним життям.

Метафорика, символізм та яскраві порівняння, звісно, присутні тут повною мірою. Наприклад, дійові особі: Захід, Америка, Християнська віра. І одразу ось такий заспів: “З’являються Захід в образі ошатного індіанця з вінцем на голові й поруч із ним Америка в образі чарівної індіанки в накидці та уйпілі, а тим часом лунає токотін.

Вони вмощуються в двох кріслах; обабіч них танцюють індіанці та індіанки з пір’ям та бубонцями в руках, як зазвичай виконується цей танок; і поки ті танцюють, співає Музика”.

При цьому, якщо цікаво, уйпіль - це бавовняна вишита сорочка індіанок, а токотін - індіанська пісня і танець.

Хоча, у коментарях до збірки нам і без того обов’язково розтлумачать різницю у світоглядних моделях християнства-поганства. “О, Гаспиде отруйний! / Підступний Змію! ” - лунає репліка, а коментатор вже зауважує, що “у християнській традиції змій - іномовлення диявола, але в контексті ауто треба взяти до уваги й персонажів ацтекської міфології, де один з головних богів, Кецалькоатль, виступає в подобі пернатого змія”.

Те саме, слід додати, не лише у випадку з “Божественним Нарцисом”. Бо таких несподіваних перлин і справжніх діамантів жанру в “Театрі” де ла Крус – тобто блискучій збірці сестри Хуани, що вперше перекладена українською (і то відомим майстром Сергієм Борщевським) – ми знайдемо ще чимало.