Блоха інженера Куна, всяка всячина Махна та інша любовна плутанина – 5 книг про пошуки себе

Ніл Шубін "Збагнути все. Розшифрування чотирьох мільярдів років життя на Землі: від стародавніх скам’янілостей"

У цій книзі нам пропонують пройти шляхом, що його впродовж багаторічних пошуків здолали дослідники та вчені, прагнучи зрозуміти походження величезної різноманітності живих організмів на нашій планеті. Щоправда, іноді пригоди природознавчої думки у дослідженні Ніла Шубіна "Збагнути все. Розшифрування чотирьох мільярдів років життя на Землі: від стародавніх скам’янілостей" (К.: КМ-Букс) нагадують маленькі радощі однорічника Марека в "Пригодах бравого вояка Швейка", коли він змушений був очолити журнал "Світ тварин". Нові види звіряток плодилися у нього мало не щодня. Пригадуєте? Пачуха оленяча дражлива, печерний мацарат, блоха інженера Куна… Майже те саме відбувається й цього разу. "Спочатку подумав, що переплутав клітку, бо зараз усередині перебували два види саламандр, - розпочинається ця захоплива історія. - По-перше, це були батьки - великі водні особини із зябрами. Але поряд з ними мешкав інший вид. Ці істоти також були дорослими, але виглядали цілком наземними тваринами: у них не було зябер і плавцеподібного хвоста - взагалі нічого, що вказувало б на їхню здатність жити в воді. Чи ця нова форма життя впала з неба? Чи у вольєрі Дюмеріля в Парижі відбулася велика трансформація?" Далі автор – відомий американський палеонтолог та еволюційний біолог - пропонує цікаву та доступну розповідь про велику трансформацію в історії життя на Землі - новий погляд на еволюцію людей і тварин, який пояснює виникнення неймовірного розмаїття форм живих організмів на нашій планеті. Адже протягом мільярдів років відбувалася еволюція - перетворення стародавніх риб на істот, здатних переміщатись суходолом, рептилій - на птахів, що літають, а людиноподібних мавп - на людей, які ходять на двох ногах, здатних розмовляти та писати. Впродовж двох століть палеонтологи мандрували земною кулею, розшукуючи скам’янілості, що зберегли свідчення про ці еволюційні зміни. І лише нині настав визначний момент: доісторичні скам’янілості в поєднанні з новими ДНК-технологіями дали вченим інструменти, що допоможуть відповісти на деякі з головних запитань стосовно нашого існування, зокрема дізнатися, як відбуваються великі зміни в процесі еволюції, чи не є наша присутність на Землі результатом випадковості. Виникла нова наука, покликана розкрити історію еволюції тривалістю в багато мільярдів років, сповнену перипетій, проб і помилок, випадковостей і винаходів. Ну наче у вищезгаданому "Світі тварин" з безсмертного твору Гашека.

Пепе Нуммі "Проривні рішення. Методи фасилітації для ефективної групової роботи"

У цій книжці нас начебто так само повертають від стародавніх скам’янілостей авторитарного періоду до більш демократичних форм правління. З іншого боку, "виховання колективом", як ми знаємо, донедавна завжди означало лише утиски авторської думки. Що змінилося вже за нашого часу? Хай там як, але у дослідженні Пепе Нуммі "Проривні рішення. Методи фасилітації для ефективної групової роботи" (К.: Наш Формат) автор вирішує проблему прийняття рішень, демонструючи техніку, за якої людям потрібно розуміти інші погляди та точки зору, водночас ділячись своїми. Тож ця книга розповідає про унікальний підхід до прийняття групових рішень на основі структурованого діалогу. "Деякі фасилітатори груп просто просять людей прочитати ідеї вголос і вибрати ті, що подобаються більше, - коментує автор важливість обговорення. - Я не вважаю це ефективним. Щоб люди справді змогли успішно щось зробити, вони мають повноцінно усвідомлювати, що вони вибирають і з чим будуть працювати, а для цього треба все обговорювати. Моє рішення — більше діалогів під час вибору ідей". Оскільки люди схильні заперечувати нові ідеї, особливо якщо ідея не їхня, автор розв’язав проблему прийняття рішень, створивши методологію, за допомогою якої люди повинні розуміти інші погляди і точки зору, а також ділитися своїми. "Лідери груп часто проходять тільки частину шляху: - пояснює автор, - сприяють генерації індивідуальних рішень, але уникають процесів, де усій групі важливо досягти згоди, домовитися. Інколи вони навіть не розуміють різниці, вважаючи, що індивідуальний процес такий самий, тільки швидший і простіший. Щоб ефективно ухвалювати рішення в групі, лідер повинен допомагати учасникам групи на кожному етапі досягати розуміння і погодження ідей". Таким чином, книжка фінського гуру цілком може допомогти усім, хто прагне навчитися філософії прийняття кращих рішень.

"З голосних і приголосних: енциклопедичний словник імен, міст, птахів, рослин та усякої всячини" Василя Махна

Каталогізація реальності – ось те, чим завжди займалися автори "станіславського феномену". Воно й не дивно, бо літератори цього регіону гидували радянською топонімікою, повертаючи у своїх творах все на свої місця. Адже назвати будь-яку річ у цьому світі – означає привласнити її назавжди. Автор цієї книжки хоч і не належить до станіславського феномену, але сповідує таку саму естетику, намагаючись по-своєму переписати історію реальності. Точніше, її сприйняття. Наразі "З голосних і приголосних: енциклопедичний словник імен, міст, птахів, рослин та усякої всячини" Василя Махна (К.: Yakaboo Publishing) - це суто "літературна" ревізія особистісних цінностей, якою з нами ділиться автор. Бачення світу, себе, світу в собі, себе в світі. Ну, або в чтиві, яке цей процес все життя супроводжує. Особливо на чужині, де автор віддавна проживає. "Протягом багатьох років письменник не тільки пише, але й читає, - підтверджує він у передмові. - Навіть, не так – спочатку він читає, а згодом починає писати. Читання і писання співіснують як тотожні процеси, між якими існує взаємозв’язок і суперечності. З часом, коли ти здатен відрізнити небесне письмо від приземленого, вловити музику поетичного синтаксису, збагнути простоту і складність вічних питань, саме тоді твоє читання, за умови, якщо ти письменник, уже виходить на постійне протистояння "твого" і "чужого". Задум нагадує аналогічну "Абетку" Чеслава Мілоша (навіть обкладинку котрогось з її видань) і "Лексикон інтимних міст" Юрія Андруховича. Хай там як, але видавці так само нагадують, що закладений Борхесом принцип діалогу культур, у цій книжці розгортається з арифметичною прогресією, бо тут ви зустрінетеся з Маланюком і Свідзінським, Аґноном і Борхесом, Модіяльні та Никифором, Стравінським та Пяртом, слоном Абуль Аббасом і білими чаплями, Віднем та Пітсбурґом. Мовляв, у будь-яких енциклопедіях час спресовано - тут також. Тож цікаво буде зазирнути у черговий культурний "компост".

"Ідентичність" Мілана Кундери

Це другий роман відомого чеського автора, написаний французькою, дія якого відбувається в основному у Франції. "Ідентичність" Мілана Кундери (Л.: Видавництво Старого Лева) – історія про те, що якоїсь миті ми можемо не впізнати коханої людини, відчути, що її індивідуальність наче стирається. Як із цим жити і як цьому зарадити? Роман обертається навколо інтимних відносин між Шанталь та її трохи молодшим партнером Жан-Марком. Складність їхніх стосунків та їхній вплив на почуття ідентичності кожного викликають філософські роздуми автора про ідентичність не як про автономну сутність, а як про щось цілісне, сформоване ідентичностями інших. Намагаючись не втратити власної ідентичності й водночас зберегти почуття і стосунки, головні герої твору чимраз дужче заплутуються і вчиняють помилку за помилкою. Героїня то виглядає свого коханого на пляж на узбережжі Нормандіїі, плутаючи його зі схожим незнайомцем, то засмучується через свій сексуальний сон, то переживає через те, як якийсь чоловік дивився на неї в кафе. Так само вона багато міркує про батьків та спостерігає за дітьми на пляжі, повертаючись думками до смерті  їхньої з попереднім партнером дитини. Невже саме цей період сформував її як особистість? І хто той чоловік, що надсилає їй листи? У будь-якому разі, колапс уже не відвернути, і заключний розділ роману зайвий раз доводить, наскільки дезорієнтація щодо почуття ідентичності кожного з персонажів пов’язана з плутаниною щодо ідентичності іншого. Таким чином, з неймовірною майстерністю, переплітаючи реальне й ірреальне, дійсність із підступними фантазіями, у властивому для себе іронічному стилі автор звертається до теми любові, страху старіння і смерті, самотності й індивідуальності, запрошуючи читачів у захопливу мандрівку лабіринтами тексту.

Алі Гейзелвуд "Гіпотеза кохання"

Історія кохання у цій книжці набагато простіша за попередню. Хоча, чи буває просто у цій ситуації? "-Я... це ж жіноча вбиральня? - пробелькотіла вона. Пауза. Тиша. А потім: - Ні. - У нього був глибокий голос. Дуже глибокий. Неймовірно глибокий. Неймовірний. - Ви певні? - Так. - Справді? - Безсумнівно, адже це вбиральня моєї лабораторії. Що ж. Це було переконливо. - Перепрошую. Вам треба... - Вона махнула рукою в бік кабінок або принаймні туди де вони, на її думку, мали б бути. Їй пекло очі, навіть прикриті повіками, тому Олівія замружилася сильніше, щоб стишити біль. Вона спробувала витерти щоки рукавом, але тканина її сукні була дешевою і тонкою і, на відміну від справжньої бавовни, погано вбирала рідину. Ох же ці радості зубожіння. - Мені просто треба вилити цей реагент у каналізацію, - сказав він, але вона не почула, щоб він рухався". Тож героїня роману Алі Гейзелвуд "Гіпотеза кохання" (Х.: Віват) - біологиня, яка мріє не про романтичні стосунки, а про докторський ступінь. Але що робити, коли найліпша подруга не дає тобі спокою з отим коханням ні вдень, ні вночі? Звісно ж, знайти хлопця, який вдаватиме любчика. На цю роль годиться не абихто, а молодий і гарячий професор зі Стендфорда. Наша героїня має чіткий план і не чекає від славного на всю кафедру героя розуміння чи підтримки. Але після інциденту на великій науковій конференції той стає на її бік. І раптом дівчина помічає, що її обранець не лише розумний, але й чуйний і врівноважений хлопець, ще й красень. Щойно маленький експеримент виходить з-під контролю, а теорія романтики розбивається на друзки, як дівчина розуміє: дослідження власного серця під мікроскопом буде складнішим за гіпотезу кохання! Саме ту, з назви цієї романтичної історії.