Брехливі почуття, зневірені святі та приборкувачі тіста – 5 книг про занепад і надію

.

Річард Ферт-Ґодбіхер. Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної. – К.: Лабораторія, 2023

Автор цієї книжки, з-поміж іншого, нагадує, як за радянського часу люди брехали про почуття, бо, якщо необачно прохопитися, можна було отримати один із численних суто радянських психіатричних діагнозів, як-от "вялотекущая шизофрения". "Серед симптомів цього захворювання, - уточнює автор, - невміння адаптуватися (тобто демонструвати правильні емоції), песимізм (те саме) і незгода з лінією партії (знову ж - неправильні емоції). Тобто виявляти неправильні емоції означало бути проти держави. А бути проти держави міг тільки психічно хворий. Це, мабуть, було страшенно виснажливо". Загалом "Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної" Річарда Ферта-Ґодбіхера (К.: Лабораторія) – це масштабне дослідження способів, якими емоції формували хід історії людства, і того, як наш досвід і розуміння емоцій еволюціонували разом з нами. Наприклад, щодо згадуваного нашого минулого: "На відміну від Америки, де матерів майже прирівняли до Бога, радянську дитину виховував колектив. Її з дитинства привчали до думки, що любов народжується у колективі". Загалом автор крізь призму емоцій розповідає про стоїцизм, християнство, мусульманство, падіння Константинополя, роль бажання у становленні національних держав та США. Спираючись на філософію, нейронауку, історію, мистецтво та релігію, автор розповідає нам, що про почуття думали люди минулого і що про них думають наші сучасники. "У цій книжці чимало історії та чимало історій, - дізнаємося ми подробиці, - що про почуття думали люди минулого і що про них думають наші сучасники; як емоції впливали на різноманітні події і як, маніпулюючи ними, можна творити і добро, і зло; як змінювалося ставлення до емоційних розладів із плином часу; як люди реагують на сором, що про це думають їхні боги й у який спосіб можна контролювати почуття".

Еміль Чоран. Сльози і святі. – К.: Shrapnel, 2023

Автор цієї книги – одна з найзагадковіших постатей в європейській філософії ХХ століття. Румун за народженням, француз за покликанням, песиміст за переконаннями, він досі викликає запеклі суперечки серед інтелектуалів усього світу. "Сльози і святі" Еміля Чорана (К.: Shrapnel) були написані автором у віці 25 років румунською, а через 50 років текст був перекладений на французьку Сандою Столожан під керівництвом автора. Нині книжку переклав Леонід Кононович, який здебільшого береться за знакові тексти, тож насолода від читання гарантована. Що ж до самої книжки, то мова про те, як автор знайшов у сповідях святих не лише парадокс страждання, але й сумніви і зневіру, і що з того вийшло. Та й у всій спадщині цього апологета аутизму прозирає ненависть до світу і до себе. Бога він не любить, у долю не вірить, друзів не визнає. Містик без Бога, зі спрагою абсолюту, звільнений від кайданів священного, постає перед обличчям Творця. Хоч і не любив, але чи вірив у Бога Чоран? Чи є серед нас ті, хто в нього не вірив? Варто, мабуть, додати, що надалі, вже як румунський емігрант, Чоран так само свідомо воював із французькою мовою, вважаючи, що нічого так не протвережує у вигнанні, як вивчення чужої культури. До того ж, вичавлюючи з власного життєвого досвіду філософські максими, видобуваючи з класичних тонн словесної руди концентрат афористичної думки, він вдирався у традицію, властиву виключно його новій французькій батьківщині. Бог із ним, звичайно, але такий досвід вражає, а рання праця допомагає поглянути на початки подальшої боротьби.

Малґожата Реймер. Болото солодше за мед. Голоси комуністичної Албанії. – Л.: Човен, 2023

Ця книжка – так само про темні часи та перемогу світла, яка все ж таки сталася. "Болото солодше за мед" Малґожати Реймер (Л.: Човен) – це літературна подорож Албанією у період тамтешнього комунізму. Це історія країни, ураженої терором Енвера Ходжі, диктатора-параноїка, для якого навіть сталінська Росія та маоїстський Китай були надто ліберальними. Це історії людей, яких за одну ніч засудили до заслання лише тому, що вони народилися не в тій сім’ї чи шепотілися в чотирьох стінах, намагаючись думати своєю головою. Історії про криваві повстання у трудових таборах, трагічні втечі з країни, перетвореної на концтабір. Біографії людей, розчавлених диктатором, який хотів перетворити Албанію на справжній комуністичний рай. Але для цього йому потрібно було спочатку повністю знищити країну. Таким чином, компонуючи історії своїх героїв у хор зворушливих голосів, авторка відкриває невідоме обличчя Албанії та найтемніший період її історії. Звісно, що офіційно він називався часами перебування країни в соціалістичному (ба навіть комуністичному) "раю". "Року 1967-го було оголошено про смерть Бога, а точніше, про його вічне небуття, а як наслідок – про безглуздість будь-якої релігії, - нагадує авторка. - Єдиною релігією мав бути соціалізм і спільна віра в силу нової людини. Від 1978 року край-рай уже не озирався на інші держави, нікому нічим не завдячував й ні від нікого не приймав допомоги. Не знав ані інфляції, ані безробіття, ані кредитів чи боргів. Був самодостатнім. Його кордони з усіх боків прокреслював колючий дріт. Кожен, хто намагався їх перетнути, мав бути застрелений без попередження. Ті, які жили за регламентом раю, вірили, що вони - найщасливіші на світі. Щоправда, дехто, перш ніж заснути, розмірковував про суть свободи".

Уляна Письменна. Бюро винаходів Цукінька. – Чернівці: Чорні вівці, 2023

Звісно, може видатися, що приборкати тісто, як у цій книжці, набагато легше, аніж здолати зневіру чи безнадію, але це не зовсім так. В обох випадках треба докласти чимало зусиль в галузі не лише твердої людської волі, але й м’якої та пухнастої вдачі, як-от у книжці Уляни Письменної "Бюро винаходів Цукінька" (Чернівці: Чорні вівці). Тож за всі часи, коли зневіра і розчарування, як у попередніх книжках, брала гору в повсякденному житті, його справжні поціновувачі зверталися до більш позитивних речей, які надихали та наснажували. Наприклад, читання книжок на кшталт цієї, в якій затишний світ казкових історій, схожих, ясна річ, на людське буденне життя, але набагато краще, цікавіше та душевніше, допомагало жити і вірити. Хай там як, але, за сюжетом, Бюро хом’яка Цукінька приймає замовлення на різноманітні винаходи: льодову машину для кольорової ковзанки, повітряний перевіз, сироплавильний казан, співучий водопарк, ліфтове метро… Винаходи Цукінька та його помічників, винахідників Глека і Доремірка, а також їхня дотепність і взаємопоміч стають в пригоді мешканцям Міста Хом’яків. "Винуватиця події лізла великими потоками з вікон і дверей, а меншими - з димарів на даху будинку. Навколо бігав нашорошений власник пекарні разом із помічниками та з відчаєм примовляв: "Тісто підходить і підходить. Нема цьому кінця і краю! Як його приборкати?!" Тиць розгублено заглядав в очі помічникам. Один із них нарешті промовив: "Пане шефе, я знаю лише одного хом'яка в місті, який, може, щось вигадає. Це винахідник Цукінько". - "Кличте його сюди, і швидше! - зарепетував Тиць". Тож варто, мабуть, і нам зазирнути за лаштунки цих казкових історій, щоби й собі дізнатися про винахідливого хом’яка та його добрих помічників.

Меґан Квінн. Твій милий Скрудж. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2023

Чесно кажучи, з цієї книжки можна було б розпочати цей "зневірений" огляд, якби не перемога надії з вірою в дива, які таки трапляються, не сталася просто на наших очах. Тобто під час читання настроєвої доброї історії Меґан Квінн "Твій милий Скрудж" (Л.: Видавництво Старого Лева). З одного боку, хіба можна не любити той різдвяний час, коли скрізь мерехтять гірлянди, кружляють сніжинки, пахне печивом і пряниками, коли хочеться одягатися в кумедні светри з дзвіночками, а святковий настрій, здається, витає в повітрі? З іншого боку, героїня цієї історії Нола точно знає, як це - ненавидіти свята. Вона розійшлася зі своїм хлопцем і повернулась у рідне містечко, де почала ремонт у батьківському домі. Нола намагається уникати святкової метушні, та головне для неї - уникати зустрічей із Калебом, який багато років тому розбив її серце. Проте дівчина й не підозрює, що Калеб досі її кохає. Одного дня Нола отримує лист від загадкового Скруджа, який так само ненавидить Різдво, і починає листуватися з незнайомцем. Але чи можна закохатися у того, кого зовсім не знаєш? "Любе Різдво, - йшлося в листі, - я зневажаю тебе. Жорстоко? Можливо. Але чому мене повсюди переслідують твої дратівні пісеньки й зворушливі чарівні історії про сім'ю та єдність? Чому всюди, хоч куди глянь, мерехтливі вогники, блискучі кульки й радісні діти? Чому ж ми так мусимо годинами стояти на морозі, щоби побачити, як мер міста засвітить одну-єдину ялинку? У цю мить усі вже знають, яка на вигляд ялинка із запаленими вогнями - щонайменше дюжина їх розкидана вздовж білих парканів на Мейн-стріт. І найважливіше: чому твої віддані шанувальники - у потворних різдвяних светрах, зі свіжоспеченими, невміло прикрашеними пряниками - переслідують мене містом і цікавляться, кого я цілуватиму під омелою цього року? Відповідь - нікого. НІКОГО! Цей поїзд пішов багато років тому, коли я зіпсував те єдине, що було хороше в моєму житті". Що сталося і чому нині саме так – про це варто дізнатися з цієї, без сумніву, цікавої та повчальної книжки.